12.05.2015 Справа № 920/585/15
Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Тимченко О.О., розглянувши матеріали справи № 920/585/15
за позовом: Приватного підприємства «КІПС», м. Суми,
до відповідача: Сумського державного педагогічного університету
ім. А.С. Макаренка, м. Суми,
про стягнення 566 096 грн. 70 коп.,
За участю представників сторін:
Від позивача: директор Капустянський С.Г. (рішення № 18р від 28.09.2004 року);
представник Юшкевич Є.Ю. (довіреність від 20.04.2015 року);
Від відповідача: представник Фоменко О.М. (дов. № 1130 від 01.10.2014 року);
Суть спору: Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 566 096 грн. 70 коп., в тому числі 441 134 грн. 40 коп. заборгованості за договором підряду № 2 від 15.09.2014 року, 79 935 грн. 96 коп. пені відповідно до п. 8.3 договору, 18 800 грн. 00 коп. штрафу відповідно до п. 8.3 договору, 6 816 грн. 43 коп. 3 % річних, 19 409 грн. 91 коп. інфляційні нарахування, а також 55 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 11 321 грн. 93 коп. судового збору.
8 травня 2015 року відповідач надіслав відзив на позовну заяву № 731 від 07.05.2015 року, в якому зазначає, що заперечує проти стягнення суми пені та штрафу в повному обсязі, оскільки позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій за період який перевищує шість місяців. Відповідно до контррозрахунку відповідача загальний розмір пені складає 53 105 грн. 32 коп. за період з 04.10.2014 року по 03.03.2015 року, а штраф становить 15 200 грн. 00 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 4 березня 2015 року. Також відповідач заперечує проти стягнення 55 000 грн. 00 коп. адвокатських послуг, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. В зв'язку з чим відповідач просить суд зменшити розмір витрат на послуги адвоката в звязку з необгрунтованістю заявленої суми.
12 травня 2015 року позивач надав пояснення б/н б/д (вх. № 5593 від 12.05.2015 року), в яких просить суд приєднати до матеріалів справи розрахунок вартості послуг адвоката.
Представники позивача наполягають на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що суму основного боргу, інфляційні нарахування та 3% річних визнає в повному обсязі. Проте, відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій поза межами шестимісячного терміну. Також відповідач заперечує проти стягнення 55 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, оскільки, на думку відповідача, ця сума є неспіврозмірною та завищеною порівняно з ціною позову.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд встановив:
15 вересня 2014 року між сторонами було укладено договір підряду № 2, за умовами якого позивач за дорученням відповідача зобов'язується своїми силами ї засобами, з власних матеріалів, на власний ризик виконати у відповідності до умов договору роботу, а відповідач в свою чергу прийняти та оплатити вартість виконаних робіт та матеріалів.
Матеріалами справи, зокрема, актами приймання виконаних будівельних робіт №№ 1, 2, 3 від 30.09.2014 року підтверджується факт виконання позивачем робіт за договором підряду на загальну суму 441 134 грн. 40 коп.(а.с. 19-30).
Відповідно до приписів пункту 4.1. договору, відповідач проводить оплату позивачеві виконаних робіт по їх поетапному виконанню, на підставі підписаних сторонами Актів приймання виконаних підрядних робіт (КБ2), протягом 3-х днів з дня підписання відповідного акту (КБ2), який підписується сторонами до 30-го числа кожного місяця.
Відповідач зобов'язаний не пізніше 3-х днів після повідомлення позивача про виконання певного обсягу робіт забезпечити їх приймання та здійснити оплату в передбаченому договором обсязі (п.5.3.2 договору).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив вартість виконаних робіт, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 441 134 грн. 40 коп.
Факт існування заборгованості підтверджується матеріалами справи станом на день подачі позову, а також не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Згідно статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частиною 1 статті 530 цього ж Кодексу, визначено, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі не здійснив оплату виконаних робіт, позивачем 23 лютого 2015 року відповідачу була відправлена претензія № 1 з проханням негайно сплатити заборгованість. Проте, відповіді на претензію відповідач не надав, заборгованість не погасив.
Враховуючи, що відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 441 134 грн. 40 коп. заборгованості за виконані роботи суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, відповідачеві нараховано 3% річних у сумі 6 816 грн. 43 коп. та інфляційні збитки у сумі 19 409 грн. 91 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 9 квітня 2015 року.
Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Відповідно до п. 8.3. договору, при прострочці платежів за виконані роботи і прострочення остаточного розрахунку за виконання об'єкт робіт відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення, від вартості платежу за кожний день, а також договірну санкцію у розмірі 100 гривень за кожний день прострочення платежу.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в сумі 79 935 грн. 96 коп. та штраф у сумі 18 800 грн. 00 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 9 квітня 2015 року.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якого пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ,- і позивачем це враховано при розрахунку пені.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій і подає контррозрахунок, відповідно до якого загальний розмір пені складає 53 105 грн. 32 коп. за період з 04.10.2014 року по 03.03.2015 року, а штраф становить 15 200 грн. 00 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 4 березня 2015 року.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, як зазначено вище, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки позивачем здійснено розрахунок суми пені без врахування положення ч. 6. статті 232 Господарського кодексу України, зокрема за період з 4 жовтня 2014 року по 9 квітня 2015 року, що перевищує шість місяців, судом здійснено перерахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені, згідно з яким загальний розмір пені становить 76 310грн. 21 коп. за період з 04.10.2014 року по 04.04.2015 року (за 183 дні). Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2015.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08 про стягнення суми пені та штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 18 800 грн. 00 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 9 квітня 2015 року. В свою чергу, відповідач подав контррозрахунок суми штрафу, відповідно до якого ним нараховано 15 200 грн. 00 коп. штрафу за період з 4 жовтня 2014 року по 4 березня 2015 року. Однак, судом здійснено перерахунок суми штрафу, з якого вбачається, що сторонами невірно визначено період нарахування штрафу. В зв'язку з чим суд не приймає до уваги подані сторонами розрахунки. Згідно з розрахунком суду штраф становить 18 300 грн. 00 коп. за період з 4 жовтня 2014 року по 4 квітня 2015 року.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 441 134 грн. 40 коп. заборгованості, 6 816 грн. 43 коп. 3% річних, 19 409 грн. 91 коп. інфляційних нарахувань, 76 310 грн. 21 коп. пені та 18 300 грн. 00 коп. штрафу є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3 625 грн. 75 коп. та 500 грн. 00 коп. штрафу суд відмовляє на підставах викладених вище за їх необґрунтованістю та безпідставністю.
В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 55 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката та понести витрати.
Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Юшкевич Євгенією Юріївною підтверджуються Договором про надання адвокатських послуг № 1 від 25.03.2015 року.
Пунктом 5.1. вищевказаного договору визначено, що за надання адвокатських послуг клієнту в обсязі п.п. 1.1., 1.3 цього договору клієнт сплачує адвокату винагороду розміром 55 000,00 гривень (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до товарного чеку № 5 від 25.03.2015 року адвокат Юшкевич Є.Ю. отримав від позивача кошти у розмірі 55 000 грн. 00 коп..
У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 240, виданого на підставі рішення Сумської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 15.09.2006 року № 6 на ім'я Юшкевич Євгенії Юріївни.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат Юшкевич Євгенія Юріївна приймала участь у судових засіданнях у якості представника позивача 23 квітня 2015 року та 12 травня 2015 року, надавала усні пояснення та відповідні письмові заяви.
Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.
Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.
При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката та вартість почасової оплати послуг адвоката.
Враховуючи зазначене, скориставшись принципом аналогії права беручи до уваги, той факт, що граничний розмір адвоката відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 500 грн.00 коп..
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 11 239 грн. 43 коп. за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 44, 49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (40002, м. Суми, вул. Роменська, 87, код 02125510) на користь Приватного підприємства «КІПС» (40021, м. Суми, вул. Кірова, 136/2, к. 31, код 32462044) 441 134 грн. 40 коп. заборгованості за виконані роботи, 19 409 грн. 91 коп. інфляційних збитків, 6 816 грн. 43 коп. 3% річних, 76 310 грн. 21 коп. пені, 18 300 грн. 00 коп. штрафу та 1 500 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 11 239 грн. 43 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3 625 грн. 75 коп. пені та 500 грн. 00 коп. штрафу - у позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 15.05.2015 року.
Суддя С.В. Заєць