Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2015 р.Справа № 922/2600/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (м. Енергодар, Запорізька обл.) третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна фінансова інспекція України (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестрон" (м. Харків)
про стягнення 1 033 283,3 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Табацький В.О. (довіреність від 19.03.2015 р.);
відповідача - Лазебний Д.В. (довіреність від 20.03.2015 р.), Сіренко В.Є. (довіреність від 20.03.2015 р.);
3-ї особи - Медведєва І.А. (довіреність №25/1/7-Д від 13.01.2015 р.)
Позивач, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму завищення вартості виконаних робіт по договору №216500 від 06.11.2009 в розмірі 1033283,3 грн., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 20665,67 грн.
Ухвалою суду від 27 квітня 2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 травня 2015 р. о 09:50 год. Також, відповідною ухвалою було залучено до участі у справі Державну фінансову інспекцію України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
06.05.2015 за вх.№17999 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" в задоволенні позовних вимог.
07.05.2015 за вх. №18066 до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
12.05.2015 за вх. №18475 до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
12.05.2015 за вх. №18297 до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.
Суд, розглянувши клопотання представників сторін (вх. №18066 від 07.05.2015; вх.вх. №18475 та №18297 від 12.05.2015), вирішив за можливе задовольнити їх.
12.05.2015 до канцелярії суду від представника 3-ї особи надійшли пояснення по справі, в яких він підтримує позовні вимоги.
В судовому засіданні 12.05.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.05.2015 заперечив проти позовних вимог.
В судовому засіданні 12.05.2015 представник 3-ї особи підтримав позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
06.11.2009 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестрон» (підрядник) був укладений договір №216500, який за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до п.1.1 договору, за даним договором замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт "Реконструкція системи АСКРБ (автоматизованої системи контролю радіаційної безпеки) енергоблоку №4. Заміна обладнання РК (радіаційного контролю) 1,2,3 каналу СБ (системи безпеки) та СНЕ (системи нормальної експлуатації). Пусконалагоджувальні роботи.
Даний договір укладено у повній відповідності до вимог діючого законодавства України, зі всіма умовами, визначеними законодавством для договорів підряду, підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств.
Згідно з актом виконаних робіт форми КБ-2в, робота по Договору №216500 від 24 квітня 2009 року була виконана в повному обсязі без зауважень, з належною якістю і у встановлений строк.
Згідно зі ст.853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно з п. 2.1 договору, вартість робіт по даному договору відповідно договірній ціни складає 1 082 933,40 гривень, у т.ч. ПДВ 180 488,90 грн.
Відповідно до п.2.2 договору, оплата виконаних робіт за договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 30-ти днів з дати підписання довідки про вартість виконаних робіт (Ф.КБ-3).
В грудні 2009 року позивач та відповідач підписали довідку (Ф.КБ-3) про вартість виконаних підрядних робіт №226 до дговору на суму 1 082 933,40 гривень (а.с.45).
Як вбачається із матеріалів справи, ВП ЗАЕС (позивач) платіжними дорученнями №698 від 29.01.2010, №753 від 02.02.2010, №1222 від 12.02.2010, №1334 від 16.02.2010, №1485 від 18.02.2010, №1607 від 22.02.2010, №1776 від 26.02.2010 та №3747 від 22.04.2010 оплатив ТОВ «Вестрон» (відповідачу) вартість виконаних робіт за договором №216500 від 06.11.2009 року в сумі 1 082 933,40 гривень.
Факт оплати підтверджується наявними у матеріалах справи звітів по кредитним операціям, та встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2014 року по справі №К/800/28602/14 (а.с.68-72).
Відповідно до п.2.35 Плану контрольно-ревізійної роботи Головного КРУ України на III квартал 2010 року, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та його відокремлених структурних підрозділів, в тому числі, Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (надалі - ВП ЗАЕС), за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2010 року. За результатами проведеної ревізії складено Акт № 05-21/168 від 27 жовтня 2010 року (далі по тексту - Акт ревізії).
Позивач вказує, що завищення вартості послуг на суму 1033283,30 гривень встановлено Головним контрольно-ревізійним управлінням України за наслідками проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача та його 13 відокремлених підрозділів за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2010 року, якою встановлено ряд порушень та недоліків, що відображені в Акті ревізії за № 05-21/168 від 27 жовтня 2010 року та Довідці ревізії б/н від 20 жовтня 2010 року.
Крім того, позивач зазначає, що завищення відповідачем вартості наданих послуг за спірним договором на суму 1033283,30 гривень встановлено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2014 року, постановленої у справі №2а-19526/10/2670, яка набрала законної сили.
За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача завищення вартості виконаних робіт по договору №216500 від 06.11.2009 в розмірі 1033283,30 гривень.
Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що сторони виконали свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК Україні) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.6, ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що договір від 06.11.2009 №216500 підписано без зауважень, в судовому порядку цей договір недійсним не визнавався і виконувався обома сторонами відповідно до погоджених ними умов.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Сторони у договорі погодили ціну виконаних робіт (п.2.1 договору), яка складає 1 082 933,40 гривень.
На виконання п. 1.2 договору 06.11.2009 сторонами було затверджено Технічне завдання щодо виконання робіт, обумовлених договором.
Пунктом 2.1 договору 06.11.2009 сторонами було погоджено, що вартість робіт, доручених позивачем відповідачеві за даним договором, по кожному з етапів визначена згідно розрахунку поетапних договірних цін (додатки №2.1, 2.2, 2.3, 2.4), загальна вартість робіт становить 1 082 933,40 грн.
На виконання п. 1.2 договору 06.11.2009 сторони підписали додатки №2.1, 2.2, 2.3, 2.4 по договору, а також локальний кошторис до кожного №2-1-1 за формою №10.
Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. При цьому, згідно з ч.3 цієї статті, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
З матеріалів справи не вбачається, що договір в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсним повністю або частково з підстав її завищення, чи до нього внесені відповідні зміни.
Відповідно до ч.1 ст.887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв без жодних зауважень та заперечень виконані роботи по договору №216500 від 06.11.2009 року, що підтверджується актами виконаних робіт форми КБ-2в (арк. справи №169-186; том І).
Отже, акти виконаних робіт форми КБ-2в підтверджують факт належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Позивач перерахував відповідачеві вартість виконаних робіт за договором в розмірі 1082933,4 гривень, що підтверджує факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що спірний договір виконано сторонами належним чином та в повному обсязі, відповідно до умов договору.
При цьому, позивач стверджує, що внаслідок порушення договірних зобов'язань, допущених відповідачем та встановлених в Акті ревізії №05-21/168 від 27 жовтня 2010 року та Довідці ревізії б/н від 20 жовтня 2010 року, позивачеві заподіяно збитків на суму 1033283,3 гривень, які він просить суд стягнути з відповідача, на підставі приписів ст.224 Господарського кодексу України.
Дослідивши надані матеріали справи та проаналізувавши вищенаведені доводи позивача, суд вважає їх хибними, такими, що суперечать приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.
Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків стороною, що припустилася неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).
Наявні у справі докази не спростовують того факту, що при укладенні цього договору сторони визначили його зміст на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд всі його умови, і те, що сторони мали на меті настання певних для них наслідків.
Крім того, як було зазначено вище, сторони договору виконали всі його умови належним чином.
Слід також зауважити, що відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, наявність вини.
Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).
При цьому за умовами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження факту вчинення відповідачем протиправного діяння позивач надав до суду копію Акту ревізії.
Проте, як було встановлено судом, зміст договору складають умови (в тому числі щодо вартості робіт), визначені за домовленістю сторін на основі їх вільного волевиявлення. При цьому сторони договору виконали всі його умови належним чином, без жодних претензій та зауважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у діях відповідача, пов'язаних з укладенням та виконанням спірного договору, на умовах, визначених безпосередньо сторонами, відсутні будь-які ознаки протиправної поведінки по відношенню до позивача. Суд вважає, що позивач не довів суду того, що саме відповідач є особою, діями або бездіяльністю якої позивачеві було спричинено збитки.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладені обставини, приписи закону і те, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення коштів в розмірі 1033283,3 гривень, на підставі Акту ревізії за № 05-21/168 від 27 жовтня 2010 року та Довідки ревізії б/н від 20 жовтня 2010 року, є неправомірними та необґрунтованими, оскільки спірний договір є дійсним, у зв'язку з чим, в їх задоволенні слід відмовити повністю.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд у постановах від 07 травня 2014 року по справі №924/560/13, від 05 березня 2014 року по справі №904/8879/13, від 08 серпня 2012 року по справі №5023/555/12, від 04 лютого 2014 року по справі №918/1563/13.
Крім того, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Отже, ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, а частиною 5 цієї ж статті - для зобов'язань, зокрема, з невизначеним строком виконання, або зі строком виконання, який визначається моментом пред'явлення вимоги.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності "НАЕК "Енергоатом" та його відокремлених структурних підрозділів, в тому числі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" Головним контрольно-ревізійним управлінням України виявлено завищення вартості послуг за договором №216500 від 06.11.2009 на суму 1 033 283,30 грн., про що зазначено у довідці ревізії б/н від 20.10.2010 та в акті ревізії №05-21/168 від 27.10.2010.
Строк, в межах якого позивач мав право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів закінчився 20.10.2013.
ТОВ "Вестрон", відповідно до відзиву просило суд до винесення ним рішення застосувати позовну давність до заявлених вимог.
Суд, виходячи із предмету спору та положень ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України вважає потрібним застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд у постанові від 08 серпня 2012 року по справі №5023/555/12.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.05.2015 р.
Суддя Г.І. Сальнікова