14 травня 2015 року Справа № 910/7845/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)
розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.03.2015
у справі№ 910/7845/13 Господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"
доПублічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
простягнення 3 067 570,76 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
відповідача: Гордієнко Л.М. (дов. від 17.12.2014), Косинський В.М. (дов. від 09.01.2015)
Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про стягнення 2 939 018,19 грн. основного боргу та 128 552,57 грн. 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №720-230 на ремонт судна т/х "Орель-1" щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014, ухваленим колегією суддів у складі: Головатюк Л.Д. - головуючий, Пукшин Л.Г., Ковтун С.А., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 877044,60 грн. - основного боргу та 118 461,73 грн. - 3% річних. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості відповідача за виконані позивачем роботи за договором. Водночас, частково відмовляючи у стягненні 61 973,59 грн. основного боргу та 10 090,84 грн. 3% річних, суд виходив з недоведеності позивачем виконання робіт, на спірну суму боргу. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 614, 625, 853 Цивільного кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чорногуза М.Г. - головуючого, Рудченка С.Г., Мальченко А.О., постановою від 03.03.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами наявного у договорі арбітражного застереження, відповідно до якого, будь-який спір за цим договором сторони зобов'язані передати на вирішення у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. З огляду на що, на думку скаржника, апеляційним судом безпідставно не було зупинено провадження у даній справі до завершення розгляду іншої справи щодо чинності арбітражного застереження. Також скаржник зазначає про безпідставне стягнення з відповідача вартості невиконаних позивачем робіт, які відповідно до акта виконаних робіт від 06.07.2011 визначені сторонами у розмірі 3 297 002,19 грн. Зазначає скаржник і про те, довідка про вартість незакінчених робіт на суму 61 973,59 грн., складена позивачем в односторонньому порядку, а відтак не може бути належним доказом виконання позивачем усіх інших робіт, передбачених договором. Водночас наголошує скаржник і на тому, що за умовами договору підставою для оплати є повне виконання робіт. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 610, 853, 857 Цивільного кодексу України, статей 12, 33, 34, 43, 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.11.2010 між Публічним акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (замовник) укладено договір №720-230 на ремонт судна т/х "Орель-1" в обсязі узгодженої сторонами у попередній ремонтній відомості. 01.07.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду № 01 до договору на виконання основних і додаткових робіт з ремонту судна, передбачених в остаточній ремонтній відомості. Згідно з умовами договору та додаткової угоди до нього виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати роботи згідно з ремонтними відомостями і здати роботи замовнику за актом прийому-передачі, а замовник взяв зобов'язання прийняти виконані роботи та у строки, встановлені договором та додатковою угодою, оплатити вартість робіт (пункти 1.2., 4.1. договору, пункт 8 додаткової угоди). Також судами установлено, що 06.07.2011 між сторонами підписано акт №720-230 виконаних робіт, відповідно до якого виконавець виконав роботи: 1.1. згідно з проміжним актом №720-230/1 від 01.06.2011 на суму 2 500 000 грн.; 1.2. В період з 01.06.2011 по 06.07.2011 на суму 3 297 002,19 грн. Загальна вартість виконаних робіт за договором, включаючи вартість незакінчених робіт згідно з додатком №2 до додаткової угоди №01 складає 5 797 002,19 грн. Установлено судами і те, що відповідач здійснив оплату за виконані роботи на суму 2 857 984 грн., що підтверджується банківськими виписками. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" 2 939 018,19 грн. основного боргу та 128 552,57 грн. 3% річних. Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на ремонт судна т/х "Орель-1" щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт. Частково задовольняючи позов щодо стягнення основного боргу, суди виходили з того, що у додатку №2 до додаткової угоди сторони визначили перелік ремонтних робіт, які виконавець не може пред'явити та здати змовнику з незалежних від виконавця причин. Відтак, з урахуванням наданої позивачем довідки про вартість незакінчених робіт на суму 61 973,59 грн. та здійсненої відповідачем оплати за договором, суди визнали наявність підстав для задоволення позову в частині основного боргу в сумі 2 877 044,60 грн. Проте, такі висновки судів обох інстанцій визнаються передчасними виходячи з наступного. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Параграфом 1 Глави 61 Цивільного кодексу України унормовано загальні положення про підряд. Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до приписів статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Отже, враховуючи вимоги даного позову, та заперечення відповідача, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин, факту виконання позивачем робіт за договором на спірну суму боргу, оцінка документів, наданих на підтвердження факту виконання позивачем цих робіт, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати робіт, умови проведення розрахунків, суми позову тощо. При цьому, судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, адже згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження вимог про стягнення заборгованості зі сплати вартості виконаних робіт за договором, надано копію акта виконаних робіт №720-230 від 06.07.2011, відповідно до якого загальна вартість виконаних робіт за договором, включаючи вартість незакінчених робіт згідно з додатком №2 до додаткової угоди №01 складає 5 797 002,19 грн. Втім, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 2 877 044,60 грн. боргу, зокрема на підставі акта виконаних робіт від 06.07.2011 та складеної позивачем довідки про вартість незакінчених робіт на суму 61 973,59 грн., суди попередніх інстанцій не дослідили, чи підтверджують ці докази фактичне виконання позивачем робіт на спірну суму боргу. Окрім цього, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Тобто, суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, суди попередніх інстанцій не навели мотивів за якими відхилили доводи відповідача, зокрема щодо визначення сторонами загального переліку незакінчених робіт у додатку №2 до додаткової угоди №01, перелік та вартість виконання яких погоджений сторонами у додатку №1 (виконавча ремонтна відомість) до цієї додаткової угоди. Водночас зазначаючи про те, що позивачем, були незакінчені роботи тільки на суму 61 973,59 грн. відповідно до наданої довідки, суди не навели мотивів, за якими відхилили доводи відповідача щодо складення цієї довідки позивачем в односторонньому порядку, що не передбачено умовами договору. Окрім цього, судами не були спростовані і доводи відповідача про недоведеність виконання позивачем робіт, визначених ним у цій довідці. Таким чином, суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір достеменно не встановили обставин, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Однак, судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є доведеними вимоги позивача, з яким він звернувся, оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/7845/13 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець