12 травня 2015 року Справа № 910/12932/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Ходаківської І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиКвартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці
на постановувід 25.11.2014 Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 910/12932/14
господарського суду міста Києва
за позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Кміл"
провизнання недійсним договору
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: від відповідача:Яковишина В.П. (довіреність № 610 від 01.04.2015) не з'явились
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Головатюк Л.Д.) від 18.09.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.) від 25.11.2014, у справі № 910/12932/14 в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.167, 170, 203, 215 ЦК України, положень Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992, ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кміл" про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень №3 від 01.10.1992. Позовні вимоги вмотивовані посиланням на те, що при укладенні Додаткової угоди 1 від 23.12.2003, якою фактично укладено договір в новій редакції та продовжено його дію, не було враховано вимоги чинного законодавства, а саме: не проведено оцінку майна, зміни орендних ставок, погодження розрахунків з органом приватизації, що є порушенням Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 №522 та Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна державних підприємств та організацій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 18.05.1998 №699, від 19.01.2000 №75, від 27.12.2006 №1846).
Судами встановлено таке.
01.10.1992 між Чернівецьким гарнізонним будинком офіцерів (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кміл" (відповідач, орендар) укладено договір № 3 оренди нежитлових приміщень по пл. Театральній, 3 в м. Чернівці (далі - договір оренди).
Відповідно до Розпорядження Начальника штабу Західного оперативного командування від 18.01.2005 №6 "Про організацію роботи щодо розформування 29 гарнізонного Будинку офіцерів" та наказу Командувача військ Західного оперативного командування від 19.05.2005 №153 "Про заміну правонаступника 29 гарнізонного Будинку офіцерів" правонаступником визнано Чернівецьку квартирно-експлуатаційну частину району, згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 переформована у квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (позивач у справі).
У відповідності до п.1.1 вищевказаного договору встановлено, що Орендодавець передає Орендарю в орендне користування нежитлові приміщення, які знаходяться в гарнізонному будинку офіцерів за адресою: м. Чернівці, площа Театральна, 3, загальною площею 565,7м2.
Згідно п.5.1 договору, встановлено що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2004 року.
23 грудня 2003 року між орендарем та орендодавцем укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №3 від 01.10.1992.
Відповідно до п.10.1 встановлено, що договір діє з 01 лютого 2004 строком на 25 років до 01 лютого 2029.
Касаційна інстанція погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.
Предметом позову є визнання недійсним визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень №3 від 01.10.1992.
Відповідно до п.7 Прикінцевих і та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Згідно ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (ч.1 ст.80 ЦК УРСР).
Оскільки позовна давність для пред'явлення позову про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень №3 від 01.10.1992 закінчилась 02.10.1995, тобто до 01.01.2004, в позові відмовлено правильно.
Касаційна інстанція також звертає увагу на таке.
Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди неправомірно оцінювали дійсність договору оренди №3 від 01.10.1992 року на момент вчинення 23.12.2003 додаткової угоди №1 до нього, оскільки у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору (ч.3 ст.653 ЦК України), а з такою самостійною вимогою як визнання недійсною цієї окремої частини правочину на момент її вчинення позивач до суду не звертався.
Касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування ухвалених у справі рішень, незважаючи на викладені в них мотиви відмови в позові.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 910/12932/14 залишити без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
Судді С.Бакуліна
І.Ходаківська