760/23614/14-ц
2-287/15
Солом'янський районний суд м. києва
15 травня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі судді Кицюк В.С.,
за участю секретарів Грінченко Є.С., Божкова В.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника третьої особи ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Солом'янської районної державної адміністрації в м. Києві, про виселення, -
В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» або банк) звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 березня 2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановлення кредитної лінії в сумі 150280,00 доларів США. Цього самого дня між банком і відповідачами з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду, рішенням якого від 28 березня 2014 року постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки - вищезазначену квартиру, шляхом її продажу позивачем. Посилаючись на норми ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив суд виселити відповідачів з квартири (а.с.3-5)
Ухвалою суду від 17 квітня 2015 року було задоволено клопотання представника позивача та залишено позовні вимоги банку до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про виселення без розгляду. В іншій частині позову, а саме про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Солом'янської районної державної адміністрації в м. Києві, - продовжено розгляд справи (а.с.90)
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до положень ст.74 ЦПК України (а.с.34-37, 44-47, 49-52, 60-61, 80-81, 94-97)
Представник позивача не заперечувала проти розгляду справи в порядку заочного провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Представник третьої особи покладалася в цьому питанні на розсуд суду.
Надаючи пояснення з приводу позовних вимог представник позивача підтримала їх в обсязі виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із вищезазначеної квартири, яка є предметом іпотеки, наполягала на тому, що в даному випадку застосування будь-якої правової позиції Верховного Суду України не повинно порушувати права ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». В якості підстав виселення наводила ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України. Вважала, що в безумовному порядку зазначені особи підлягають виселенню, оскільки рішенням суду вже постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки, а проживання останніх у спірній квартирі унеможливлює процес його виконання і безпосередньо реалізацію квартири.
Представник третьої особи навпаки, заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі. Наполягала на тому, що районний суд зобов'язаний застосовувати правові позиції Верховного Суду України, зокрема, правову позицію, яка висловлена в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39цс15, згідно якої в даному конкретному випадку можливо виселити відповідачів виключно за умови надання їм іншого постійного житла, оскільки іпотечне житло було придбано ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а належить їм з 1993 року на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації м. Києва. Також звертала увагу на те, що про порушення прав позивача взагалі мова йти не може, оскільки останній не надав суду доказів того, що звертався до виконавчої служби для виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу, також докази того, що позивач звертався до Служби у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації для надання дозволу на реалізацію квартири, де зареєстрована малолітня дитина, в справі також відсутні. Вважала, що проживання чи то реєстрація будь-яких осіб в квартирі не перешкоджає оформленню договору купівлі-продажу нерухомого майна і виконанню рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 13 березня 2008 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 135000,00 доларів США на споживчі цілі та 15280,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі суми 2% відсотки від суми виданого кредиту із кінцевим терміном повернення не пізніше 13 березня 2018 року (а.с.98-100)
13 березня 2008 року для забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_9, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклав з ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 55,80 кв. м, житловою площею 30,70 кв. м, який належить ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації міста Києва 10 листопада 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 10 листопада 1993 року за №4578 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 15 листопада 1993 року за реєстровим №4354 (а.с.101-104)
Таким чином, зазначена квартира, що є предметом іпотеки, придбана відповідачами не за рахунок коштів, які отримані ОСОБА_3 за кредитним договором в 2008 році, а право власності на неї набуто ще в 1993 році.
З довідки Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» структурний підрозділ Центр обслуговування споживачів від 27 березня 2013 року №847 вбачається, що у вищезазначеній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_3 та малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.86)
Солом'янським районним судом м. Києва в рішенні від 28 березня 2014 року було встановлено, що позичальник (ОСОБА_3.) порушив умови вищезазначеного кредитного договору, зокрема, не здійснював погашення кредиту та процентів за його користування в установлені кредитним договором строки. Відтак, прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - вищезазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором від 13 березня 2008 року шляхом продажу будь-якій особі-покупцеві. В задоволенні позовних вимог банку про виселення всіх мешканців з цієї квартири відмовлено на тій підставі, що в матеріалах справи були відсутні докази повідомлення мешканців цієї квартири за 1 місяць про їх необхідність звільнити помешкання (а.с.14-16)
Позивач під час розгляду справи надав копію повідомлення від 09.09.2014 року, направленого на адресу відповідачів по справі, в якому роз'яснено останнім положення ст.40 Закону України «Про іпотеку», згідно яким звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, і зобов'язав відповідачів протягом 1 місяця з дня отримання вимоги добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18, 19)
Однак ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вжили заходів для звільнення квартири.
Відповідно до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Встановлені судом підстави позову, зазначені позивачем в позовній заяві та підтримані представником позивача в судовому засіданні із правовим обґрунтуванням своїх вимог статтями 40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР дають підстави стверджувати про необхідність відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.11 ЦПК України)
Саме на позивача процесуальним законом покладено обов'язок в силу ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, судом представнику позивача була доведена до відома правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові по справі №6-39цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують нормативно-правовий акт, що містить відповідну правову норму, зокрема, висновок Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, проте остання стверджувала, що відповідачі підлягають безумовному виселенню і немає підстав для надання їм іншого постійного жилого приміщення за рахунок банку, як це передбачено частиною другою статті 109 ЖК УРСР, оскільки такі правовідносини регулюються Законом України від 5 червня 2003 року «Про іпотеку».
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Установивши у справі, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК УРСР, ст.ст. 3, 4, 10-11, 57-59, 60-61, 212-215,218, 224-227 ЦПК України, застосовуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39цс15, суд, -
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Солом'янської районної державної адміністрації в м. Києві, про виселення, - відмовити в повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня отримання рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя - В.С. Кицюк