79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" травня 2015 р. справа №914/167/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.
Суддів: Михалюк О.В.
Гнатюк Г.М.
при секретарі: Гармата О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ
на рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2015р. (суддя Морозюк А.Я.)
у справі №914/167/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ
до відповідача: Комунального підприємства „Жовкватеплоенерго", м.Жовква Львівської області
про стягнення 1 362 806грн. 66коп.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника): Данилевський О.М. по довіреності №14-89 від 14.04.2014р.
від відповідача: Панас Ю.А. по довіреності №40 від 23.01.2015р.
У судовому засіданні 22.04.2015р.
оголошувалась перерва до 13.05.2015р.
Рішенням господарського суду Львівської області від 10.03.2015р. було частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ та стягнуто з Комунального підприємства „Жовкватеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" 873 171 грн. 57 коп. - основного боргу, 247 174 грн. 41 коп.- інфляційних втрат, 57 730 грн. 89 коп. - 3 % річних, 92 364 грн. 89 коп. - пені, а також 27 256 грн. 13 коп. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині зменшення розміру пені на 92 364,89грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у розмірі 92 364,89грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, зокрема, як вказує апелянт, господарський суд при зменшенні розміру пені не врахував аргументів, доводів та доказів позивача і не зазначив у мотивувальній частині підстав такого неврахування, чим порушив ст.ст.42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На думку скаржника, суд в порушення ст.233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не з'ясував майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, не надав належну оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій. Також апелянт зазначив, що заявлена сума пені, 3% та інфляції повністю не компенсує його збитків за сплату відсотків за комерційними кредитами, які були взяті у зв'язку з недоотриманням та несвоєчасним проведенням розрахунків за спожитий природній газ з боку контрагентів позивача.
Одночасно, на думку скаржника, судом не враховано приписи, викладені у п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. та практику Вищого господарського суду України за 2012 - 2013рр. по аналогічних справах, тому вважає, що рішення господарського суду підлягає скасуванню в частині зменшення розміру пені.
У судових засіданнях 22.04.2015р. та 13.05.2015р. представник позивача (апелянта) підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду в частині зменшення розміру пені на 92 364,89грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути вказану суму пені, в іншій частині рішення залишити без змін.
Представник відповідача обґрунтованого відзиву не надав, однак усно заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Вважає, що прийняте рішення господарського суду є обґрунтованим та законним, зокрема, зазначив, що підприємство є збитковим, оскільки у населення країни низька платоспроможність, а субвенції не компенсуються державою, однак, не дивлячись на це, підприємство намагається якнайшвидше сплачувати борги, і вже сплатило більше, ніж 75% вказаної заборгованості. Зокрема, у письмових поясненнях відповідач вказав, що підприємством вчиняються всі можливі заходи для погашення існуючої заборгованості, зокрема, на адресу позивача було направлено лист з проханням зарахувати наявну переплату станом на 01.05.2015р. в сумі 491 660,38грн. в рахунок погашення заборгованості по договору №13/3614-БО-21 від 04.03.2013р.
Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.
Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 04.03.2013р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"(продавець) та Комунальним підприємством „Жовкватеплоенерго" (покупець) був укладений договір №13/3614-БО-21 про закупівлю природного газу (далі - договір)
Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортний природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2. цього договору.
Згідно п.1.2. договору продавець передає покупцю в період з 01.02.2013р. по 31.12.2013р. природний газ в обсязі до 1 109,6 тис. куб.м.
Пунктом 9.3. договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, тривалістю у 5 (п'ять) років.
Відповідно до пункту 2.2. укладеного між сторонами 04.03.2013р. додатку №1 до договору, приймання-передача газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.
Факт приймання відповідачем природного газу на загальну суму 3 618 998 грн. 81 коп. підтверджується актами приймання-передачі газу за лютий 2013 року на суму 903 770 грн. 76 коп., за березень 2013 року на суму 925 844 грн. 08 коп., за квітень 2013 року на суму 361 881 грн. 25 коп., за жовтень 2013 року на суму 175 369 грн. 26 коп., за листопад 2013 року на суму 423 631 грн. 99 коп., за грудень 2013 року на суму 828 501 грн. 47 коп.
Пунктом п.4.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконав, за поставлений газ розрахувався частково у розмірі 2 745 827 грн. 24 коп. Доказів погашення решти суми основного боргу 873 171 грн. 57 коп. відповідач суду не надав. Відтак, позивач звернувся до господарського суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість в сумі 873 171 грн. 57 коп., 247 174 грн. 41 коп.- інфляційних втрат, 184 729,78 грн. - пені, 57 730 грн. 89 коп. - 3 % річних.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема, з господарського договору.
Відповідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних доказів оплати за отриманий природній газ в сумі 873 171 грн. 57 коп., то господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 873 171 грн. 57 коп. основного боргу є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частина 2 вказаної статті зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок 3% річних та інфляції, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку, що заявлені вимоги в частині стягнення за весь час прострочення 247 174 грн. 41 коп. інфляційних втрат та 57 730 грн. 89 коп. 3 % річних підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та розраховані відповідно до ст.625 ЦК України.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що п п.7.3. договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.4.1. договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 ЦК України - це вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно поданого позивачем розрахунку, розмір пені складає 184 729 грн. 78 коп.
Господарським судом встановлено, що відповідач закуповував природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживалася переважно населенням. Відповідач працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджет та інші. Рівень відшкодування державою різниці у тарифах та собівартістю не покриває 100% собівартості. Затверджені державою обсяги різниці в тарифах не профінансовані у повній мірі.
В свою чергу відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки(пені) до 50 %.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з п1. ст.233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вищий господарський суд України у постанові Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначив наступне: «вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо».( пп.3.17.4. п.3.17 п.3)
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем не обґрунтовано завдання йому збитків порушенням зобов'язання відповідачем.
Також суд враховує те, що невчасна оплата за одержаний газ спричинена невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво, інфляційними процесами в економіці та невчасними розрахунками за спожитий газ населенням.
У п.3.2 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів. Оцінюючи наявні у справі матеріали, мотиви, які викладені у рішенні суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені,зокрема, значний(понад 75%) ступінь виконання зобов'язань боржником по оплаті за отриманий природній газ, а також те, що з відповідача підлягає, окрім стягнення пені, - штраф, річні та інфляційні нарахування, та враховуючи послуги, які надає відповідач своїм контрагентам (переважно населенню), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання зобов'язання до 50%, що становить 92 364 грн. 89 коп.
Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постановах за 2014-2015рр. по справах: №921/1030/14-г/16 від 09.04.2015р., №921/167/13-г від 03.04.2014р., №922/4057/14 від 11.03.2015р., №908/2402/14 від 09.12.2014р., №916/1017/14 від 10.02.2015р., №923/1682/14 від 31.03.2015р., №906/1904/13 від 26.06.2014р., №914/3157/14 від 19.02.2015р., №902/804/14 від 02.12.2014р.
Враховуючи викладене вище, перевіривши обґрунтованість виникнення суми основної заборгованості та вірність розрахунків 3% річних, інфляції та пені, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Львівської області правильно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 873 171 грн. 57 коп. суми основного боргу, 247 174 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 57 730 грн. 89 коп. 3 % річних та зменшив розмір на пені на 50%, що становить 92 364 грн. 89 коп., у задоволенні решти позовних вимог - відмовив, оскільки це не суперечить діючому законодавству, є арифметично вірним і колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2015р.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Відповідачем надано письмові пояснення, в яких зазначено, що підприємством вчиняються всі можливі заходи для погашення існуючої заборгованості, зокрема, на адресу позивача було направлено лист з проханням зарахувати наявну переплату станом на 01.05.2015р. в сумі 491 660,38грн. в рахунок погашення заборгованості по договору №13/3614-БО-21 від 04.03.2013р.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаних норм ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.
Зокрема, твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що господарський суд не врахував обов'язкових обставин, викладених у ст.233 ЦК України, на підставі яких судом може бути зменшено розмір пені, не зазначив у мотивувальній частині підстав неврахування аргументів, доводів та доказів позивача, не врахував практики ВГСУ та постанов Пленуму ВГСУ, спростовуються викладеним вище, оскільки господарським судом повною мірою досліджено всі обставини справи, майновий стан сторін, їх інтереси та обґрунтовано викладено у мотивувальній частині підстави зменшення розміру пені, з якою погоджується судова колегія апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2015р. по справі №914/167/15 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м.Київ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Львівської області від 10.03.2015р. по справі №914/167/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.
Повний текст постанови складено 14.05.2015р.
Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький
Судді О.В. Михалюк
Г.М. Гнатюк