"13" травня 2015 р.Справа № 921/283/15-г/11
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Сидорук А.М.
Розглянув справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" вул. Ямська, 28А,Київ 38,03038
до Приватне агропромислове підприємство "Медобори" Зелене,Гусятинський район, Тернопільська область,48230
про 6 220 157,02 грн. стягнення курсової різниці, %річних, пені договором поставки.
За участю представників сторін
позивача: Бонтлаб В.В. - представник позивача
відповідача: Сосновська Л.М. - представник відповідача
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро", вул. Ямська, 8, м. Київ 38 звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного агропромислового підприємства "Медобори", с. Зелене, Гусятинського району Тернопільської області про стягнення 6 220 157 грн. 02 коп. курсової різниці, 36 % річних та пені за договором поставки № 3Р-89/13 від 15 квітня 2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач (покупець) здійснив несвоєчасну оплату за поставлену продукцію (насіння, засоби захисту рослин), як наслідок, відповідно до вищевказаного договору, йому було донараховано 1 294 160 грн. 14 коп. 36 % річних, 1 020 834 грн. 43 коп. пені та 3 905 162 грн. 45 коп. курсової різниці.
Разом з тим, позивачем до позовної заяви подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області порушено провадження у справі та розгляд даної справи призначено на 07 квітня 2015 року. Задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції та доручено господарському суду міста Києва забезпечення проведення відео конференції.
Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 120 170 RD 28158.
Для архівного оригіналу фіксування відео конференції надано диск DVD-RW, серійний номер РАРА 17 RL 1808404.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 22, 81-1 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 07 квітня 2015 року розгляд справи відкладено на 23 квітня 2015 року. В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 23 квітня 2015 року оголошено перерву до 30 квітня 2015 року.
В порядку ст.77 ГПК України ухвалою господарського суду від 30.04.2015р. розгляд справи відкладено на 13.05.2015р. на 14 год. 00 хв.
В судовому засіданні 13 травня 2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, в повному обсязі та просив суд позов задоволити.
Представник відповідача заперечив щодо позовних вимог та просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши доводи представників сторін, судом встановлено наступне:
Господарським судом Тернопільської області розглядалась справа № 921/501/14-г/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" до приватного агропромислового підприємства "Медобори" про стягнення заборгованості в сумі 5 206 883 грн. 26 коп..
Як встановлено судом, 15 квітня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" /надалі Постачальник/ та приватним аграрним підприємством "Медобори" /надалі Покупець/ укладено договір поставки № ЗР-89/13, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення /надалі - Товар/, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США.
Згідно п. 2.3. договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості i ціни товару в порівнянні з даними y відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). У разі зміни курсу гривні до долара США, Постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого Покупцем товару (п. 2.4. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору. Сторони погоджуються застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п. 3.2. договору).
Товар, що був переданий покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п. 3.5. договору).
Згідно п. 3.7. договору за згодою сторін, після укладення відповідної угоди, може використовуватись інша форма та спосіб розрахунків, у тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог та сільськогосподарською продукцією.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.08.2014 р. у справі № 921/501/14/г-15 встановлено, що на виконання умов договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013 р. та додатків до нього, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 5 996 883 грн. 26 коп..
Відповідачем відповідно до умов даного договору здійснено часткову оплату на загальну суму 790 000 грн. 00 коп.. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. товар становить 5 206 883 грн. 26 коп..
За неналежне виконання умов договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. (п.2.4, п.7.1.1., п.7.7., п.7.8. Договору) за порушення строків оплати, встановлених договором та додатками до нього, позивачем за період з 21.12.2013р. по 03.07.2014 р. нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 430 102,82 грн., 1 041 376,65 грн. - 20 % штрафу, 1 001 433,44 грн. - 36% річних, 544 762,28 грн. - втрат від інфляційних процесів та 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, 01 серпня 2014 року господарським судом Тернопільської області винесено рішення по справі № 921/501/14-г/15, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" задоволено частково. Вирішено стягнуто з приватного агропромислового підприємства "Медобори" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" - 5 206 883 грн. 26 коп. основного боргу, 2 291 028 грн. 63 коп. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 1 001 433 грн. 44 коп. - 36% річних, 430 102 грн. 82 коп. - пені, 520 688 грн. 47 коп. - штрафу та 65 675 грн. 46 коп. - судового збору. В решті частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до п.п.2.6. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
З матеріалів справи вбачається, що рішення у справі № 921/501/14-г/15 від 01.08.2014 р. складено та підписано 06.08.2014 р. та, станом на час розгляду даної справи не оскаржено і набрало законної сили згідно вимог ст. 85 ГПК України. В силу правила закріпленого у ст. 35 ГПК України, беручи до уваги склад сторін у справах, обставини встановлені рішенням від 01.08.2014 р. у справі № 921/501/14-г/15 мають преюдиціальне значення при розгляді даної справи.
Із змісту рішення господарського суду Тернопільської області від 01.08.2014 р. у справі № 921/501/14-г/15 судом серед іншого встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013 р., додатків до договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 5 996 883 грн. 26 коп..
Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, здійснивши часткову оплату на загальну суму 790 000 грн. 00 коп.. В зв'язку з чим основна заборгованість відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи становить 5 206 883 грн. 26 коп..
Суд констатував також, що у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій та 36% річних на суму боргу за період прострочення її сплати, а також право застосувати п. 3.3. Договору як дооцінку вартості неоплаченого товару. У свою чергу, у задоволенні до стягнення інфляційних втрат суд у позові відмовив.
Разом з тим, позивач в судовому засіданні 23 квітня 2015 року зазначив, що відділом державної виконавчої служби на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 01.08.2014р. у справі № 921/501/14-г/15 стягнено з ПАП "Медобри" заборгованість в сумі 6335,75 грн., яка зарахована в повернення сплаченого судового збору. Сума основного боргу відповідачем не погашена та станом на 30 квітня 2015 року становить 5 206 883 грн. 26 коп..
17 березня 2015 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом (вих. № 298 від 17.03.2015 р.) про стягнення курсової різниці, 36 % річних та пені за невиконання умов договору поставки, мотивуючи тим, що при зверненні до суду з первісним позовом розрахунок штрафних санкцій проводився у строк до 03 липня 2014 року, нарахування 36% річних, пені та курсової різниці здійснюється за період з 04 липня 2014 року (дата, що не врахована при нарахуванні штрафних санкцій згідно позову у справі № 921/501/14-г/15) по 12 березня 2015 року.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.
Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 11. 2. Договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2014 р. договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Відповідно до п. 7.7 Договору в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним Додатком до Договору.
Отже, згідно з п. 7.7. Договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її в розмірі 36 % річних від простроченої суми.
Із змісту рішення господарського суду від 01.08.2014 р. у справі № 921/501/14-г/15 до стягнення з відповідача підлягали 36 % річних в розмірі 1 001 433 грн. 44 коп. нараховані позивачем за період з 21 грудня 2013 року по 03 липня 2014 року в межах заявлених позовних вимог.
У свою чергу в межах даної справи заявлено до стягнення 36 % річних у розмірі 1 294 160 грн. 14 коп., нараховані позивачем за період з 04 липня 2014 року (дата, що не врахована при нарахуванні річних згідно позову у справі № 921/501/14-г/15) по 12 березня 2015 року.
З огляду на вищезазначене, перевіривши поданий позивачем розрахунок суд вважає, що нарахування та заявлення до стягнення 36% річних в розмірі 1 294 160 грн. 14 коп. за вказаний період є правомірно заявленими позивачем та такими, що підлягають до задоволення.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути донараховану суми пені в розмірі 1 020 834 грн. 43 коп. за період з 04 липня 2014 року (дата, що не врахована при нарахуванні річних згідно позову у справі № 921/501/14-г/15) по 12 березня 2015 року.
Згідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.1.1. договору поставки від 15.04.2013 р. Покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення, а також додатково сплачує штраф 20 % від суми несплаченого боргу.
Згідно п. 2.5. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Відповідно до п. 7.8. договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.08.2014 р. у справі № 921/501/14-г/15 вирішено стягнути з відповідача пеню в межах заявлених позивачем 430 102 грн. 82 коп. нарахованої за період з 21 грудня 2013 року по 03 липня 2014 року.
Зважаючи на умови Договору та те, що як зазначено вище, при звернені до суду позовом у справі № 921/501/14-г/15 розрахунок штрафних санкцій проводився у строк по 03 липня 2014року, а також враховуючи, що відповідач основну суму боргу за отриманий по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013 р., не сплатив, тому суд вважає, заявлену позивачем до стягнення суму пені у розмірі 1 020 834 грн. 43 коп. правомірно донарахованою, документально обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 3 905 162 грн. 45 коп..
Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.
Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.
Пунктом 4 даного наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Аналогічна позиція вбачається з оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013, № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п.3.2. договору).
Всі платежі за цим договором здійснюються Покупцем з урахуванням п. 3.3. договору.
Відповідно до п. 3.3. договору, в тому випадку коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч. 1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.
Враховуючи те, що станом на 12.03.2015 р. (день розрахунку позовних вимог) міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США (курс долара - продаж, мін.) - 21,7000, а станом на 01.08.2014 р. (день винесення господарським судом Тернопільської області рішення по справі № 921/501/14-г/15) міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США (курс долара - продаж, мін.) - 12,4000, розмір курсової різниці становить 3 905 162 грн. 45 коп. (згідно розрахунку курсової різниці: 21,7000/12,4000 = 1.75 X 5 206 883,26 = 9 112 045,71 - 5 206 883,26 = 3 905 162,45).
З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення 3 905 162 грн. 45 коп. курсової різниці є документально підтверджені, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 33,43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На день розгляду справи докази погашення відповідачем заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до Інформації про виконавче провадження, наданої позивачем до матеріалів справи, станом на 03.05.2015р., по примусовому виконанню наказу господарського суду Тернопільської області від 16.12.2014р. № 921/501/14-г на загальну суму 9 515 812,08 грн. стягнуто з рахунків боржника 6 335,75 грн.
В судовому засіданні представник відповідача просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на важке фінансове становище ПАП "Медобори", посилаючись на те, що постановами державного виконавця від 14.01.2015р. та 26.01.2015р. накладено арешт на майно та кошти приватного агропромислового підприємства "Медобори".
При цьому суд зазначає, що відповідач не звертався до господарського суду з письмовою заявою, клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій із обґрунтуванням такого зменшення, лиш супровідним листом від 30.04.2015р. на дав суду постанови органу примусового виконання рішень про арешт майна боржника; про арешт коштів боржника та довідку про те, що в 21014р. в зв'язку з поганими погодними умовами урожай був незначний, що призвело до скрутного фінансового становища підприємства.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно пункту третього статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В пункті 3.17.4. постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З наведеного випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності и власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Господарський суд, виходячи з принципу рівності перед законом і судом, зазначає, що надані відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій.
При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.
До того ж, відповідачем не надано до суду жодних доказів вжиття заходів до фактичного виконання зобов'язання.
За таких обставин суд не вбачає виключних обставин, не вважає за можливим надати перевагу одному із контрагентів договору, враховуючи рівність сторін та наявність інфляційних процесів, а також бере до уваги, що заявлена до стягнення сума пені у порівнянні із сумою основного боргу не є значною.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає до задоволення в сумі 6 220 157 грн. 02 коп., з яких: 3 905 162 грн. 45 коп. - курсова різниця, 1 294 106 грн. 14 коп. 36 % річних та 1 020 834 грн. 43 коп. пені.
У відповідності до вимог ст. 49 ГПК судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з приватного агропромислового підприємства "Медобори", с. Зелене, Гусятинського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 30742864 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро", вул. Ямська, 8, м. Київ 38, ідентифікаційний код 35472893 - 3 905 162 грн. 45 коп. - курсової різниці, 1 294 160 грн. 14 коп. - 36 % річних, 1 020 834 грн. 43 коп. - пені та 73 080 грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
4. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторонами може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання - 15 травня 2015 року) через місцевий господарський суд.
Суддя А.М. Сидорук