ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.05.2015Справа №906/150/15
Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина»
до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі Житомирської філії ПАТ «Енергобанк»
про розірвання договору та зобов'язання вчинити
за участю представників сторін:
від позивача - Чудновець В.І. (довіреність №7 від 30.03.2015);;
від відповідача - не з'явився.
У судовому засіданні 22.04.2015 року оголошувалась перерва до 06.05.2015 року.
У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі Житомирської філії (надалі - відповідач) про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії, а саме спрямувати кошти позивача в сумі 1 846 913,70 грн. до Житомирського РУ ПАТ «Приватбанк» на розрахунковий рахунок № 26001055802711. Крім того, в позовній заяві позивач просив з метою забезпечення позову, на підставі ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, накласти арешт на кореспондентський рахунок ПАТ «Енергобанк» в межах коштів позивача на рахунку в цьому банку, а саме 1 846 913,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 06.01.2015 року та по день звернення до суду із позовом відповідач не виконав 13 розрахункових документів позивача на загальну суму 1 819 348,00 грн., що є порушенням укладеного між сторонами договору. У зв'язку з цим просить суд розірвати договір про розрахунково-касове обслуговування з відповідачем та спрямувати кошти позивача на розрахунковий рахунок в іншому банку.
17.02.2015 року позивач надав суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на частину будівлі, 72% якої перебуває на балансі відповідача.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.03.2015 року справу № 910/150/15 було направлено до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.
Згідно бази даних автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» справу № 910/150/15 було розподілено 03.04.2015 року на суддю Карабань Я.А.
06.04.2015 року до господарського суду надійшло клопотання в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітібілдком» щодо залучення його у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у зв'язку з тим, що заявнику частково належить адміністративний будинок з допоміжною будівлею у пропорції 28/100 (двадцять вісім сотих), щодо якої позивач просить вжити заходів до забезпечення позову.
22.04.2015 року до господарського суду від позивача надішли витребувані судом документи та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив позовні вимоги і просив спрямувати кошти в сумі 1 875 468,67 грн. до Житомирського РУ ПАТ «Приватбанк», а також з метою забезпечення позову просив накласти арешт на кореспондентський рахунок ПАТ «Енергобанк», відкритий в НБУ, в межах коштів позивача на рахунку у відповідача, а саме 1 875 468,67 грн.
У судовому засіданні 22.04.2015 року відповідач позов не визнав, свої заперечення мотивував тим, що у нього з 13.02.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію, а тому з огляду на положення ч. 5 ст. 36 і ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредиторська вимога позивача не підлягає задоволенню, оскільки Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) не прийняла рішення про продовження здійснення Банком операції з перерахування спірної суми коштів. При цьому, на думку відповідача, позивач може задовольнити свої кредиторські вимоги лише у порядку, передбаченому зазначеним Законом.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.02.2002 року між позивачем та відповідачем, в особі його Житомирської філії, було укладено договір про розрахунково-касове обслуговування (надалі - договір), відповідно до якого відповідач відкрив позивачу рахунок для здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дорученням клієнта або за розпорядженням стягувачів у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Згідно з п. 2.3.7 договору відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати доручення позивача, що містяться в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, але не пізніше наступного робочого дня, якщо сума, вказана в розрахунковому документі, не перевищує суми залишку коштів на рахунку. У разі надходження розрахункового документа клієнта до банку після операційного часу, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до п.п. 2.3.2, 2.3.3 договору відповідач зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково-касові операції, забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок позивача.
Договір діє необмежений строк та вступає в дію з дати підписання його сторонами. Дія договору може бути припинена за згодою сторін у разі подання від клієнта заяви про закриття рахунку (п.6.1 договору).
За висновком суду, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунка.
У період з 06.01.2015 року по 20.01.2015 року позивач подав банку до виконання платіжні доручення № 72, № 74, № 75, № 77, № 78 від 06.01.2015 року, № 79 та № 81 від 08.01.2015 року, № 84 та № 85 від 12.01.2015 року, № 86 від 16.01.2015 року, № 87 від 19.01.2015 року, № 88 та № 89 від 19.01.2015 року на загальну суму 1 819 348,00 грн., що не спростовується відповідачем. Проте, станом на час звернення до суду з позовною заявою, подані позивачем на виконання до банку розрахункові документи залишилися невиконаними банком.
Ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно із ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За таких обставин, враховуючи порушення відповідачем умов договору щодо своєчасного виконання розрахунково-касових операцій, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача в частині розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування від 01.02.2002 року.
Позивачем також заявлено вимогу про зобов'язання відповідача спрямувати грошові кошти в сумі 1 875 468,67 грн. до Житомирського РУ ПАТ «Приватбанк» на розрахунковий рахунок № 26001055802711, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 12.02.2015 року прийнято рішення № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», згідно з яким у Банку з 13.02.2015 року по 12.05.2015 року (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.
Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача запроваджена тимчасова адміністрація.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відтак у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене у цьому положенні не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.
Однак, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону, тому, на них не поширюється виняток з обмеження, встановленого п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та під ним розуміється юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Пунктом 7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
За змістом п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Виходячи з аналізу вищенаведених положень та положень ст. 509 ЦК України, позивач є кредитором банку за договором банківського рахунку, зокрема щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, та на нього поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому вимога позивача про перерахування залишку коштів, які знаходяться на його рахунку у відповідача, є вимогою саме кредитора та не може бути виконана відповідачем в силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у останнього тимчасової адміністрації.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України у своїх постановах від 25.03.2015 року у справі № 3-24гс15, від 01.04.2015 року у справах № 3-25гс15 та № 3-34гс15, від 22.04.2015 року у справі № 3-63гс15.
Зазначене є підставою для відмови у цій частині позову.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п.3 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справі відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання Банком спірної банківської операції.
Суд зауважує, що позивач може захистити свої майнові права за укладеним договором в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Одночасно суд, розглянувши заяви про вжиття заходів до забезпечення позову в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на кореспондентський рахунок ПАТ «Енергобанк», відкритий в НБУ, в межах коштів позивача на рахунку у відповідача, а саме 1 875 468,67 грн., та накладення арешту на частину будівлі, що перебуває на балансі відповідача, відмовляє у задоволенні заяв, оскільки не вбачає підстав для задоволення.
У зв'язку з цим судом також відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітібілдком» щодо залучення його у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір про розрахункове-касове обслуговування від 01.02.2002 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Люцина» (10029, м. Житомир, вул. Котовського, буд. 61, код 30239788) та Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» в особі Житомирської філії ПАТ «Енергобанк» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56, код 19357762).
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56, код 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» (10029, м. Житомир, вул. Котовського, буд. 61, код 30239788) судовий збір в розмірі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копiйок).
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 08.05.2015 року.
Суддя Я.А. Карабань