ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.04.2015Справа №910/6995/15-г
За позовом Приватного підприємства «Сервісагротрейд»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Спадщина-Україна»
Про визнання договору № 2 від 07.08.2012 недійсним
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Джяутов В.В. - ліквідатор
від відповідача Вовк С.П. - по дов. № б/н від 05.03.2015
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства «Сервісагротрейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спадщина-Україна» про визнання договору про безоплатну передачу виключного права на технічні умови мікродобрива «Сизам» № 2 від 07.08.2012 недійсним, на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно договору № 2 від 07.08.2012 відповідачу було передано технічні умови ТУ У 24.1-33590336-001:2008. 24.05.2013 між Приватним підприємством «Сервісагротрейд» та Фізичною особою - підприємцем Черниш Михайло Олександровичем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1, предметом якого є зобов'язання передати покупцю майно, що зазначено в специфікації, яка є невід'ємним додатком до цього договору. Майном, що визначене специфікацією є технічні умови ТУ У 24.1-33590336-001:2008 (мікродобрива Сизам). Позивач вважає, що договір № 2 від 07.08.2012 є незаконним, оскільки має місце договір № 1 від 24.03.2013, предметами яких є одне і те ж майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 порушено провадження у справі № 910/6995/15-г та призначено справу до розгляду на 16.04.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6995/15-г від 16.04.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 26.03.2015, розгляд справи був відкладений на 28.04.2015.
Позивач в судовому засіданні 28.04.2015 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 28.04.2015 проти позовних вимог заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Так, відповідачу незрозумілою вдається позиція ліквідатора ПП «Сервісагротрейд» щодо необхідності визнання недійсним договору № 2 від 07.08.2012 беручи до уваги наявність договору № 1 від 24.05.2013, зважаючи на те, що першочергове укладення договору, предметом якого були одні і ті ж Технічні Умови У 24.1-33590336-001:2008, були саме за договором № 2 від 07.08.2012, який ніким до цього не оспорювався, є дійсним. В свою чергу ФОП Черниш М.О. було достеменно відомо про існування договору від року № 2, оскільки саме Черниш М.О. і був директором ПП «Сервісагротрейд» до визнання його банкрутом та підписантом під час укладення договору № 2, що свідчить про заздалегідь неправомірний умисел під час укладення договору № 1 від 24.05.2013, спрямований на неправомірне заволодіння Технічними Умовами, з метою їх подальшого використання у власних корисливих цілях. Тому відповідач вважає, що є всі підстави для визнання недійсним договору № 1 від 24.05.2013, як такого, що укладений з порушенням норм чинного законодавства України, направлений на незаконне заволодіння Технічними Умовами У 24.1-33590336-001:2008.
В судовому засіданні 28.04.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
07.08.2012 між Приватним підприємством «Сервісагротрейд» (правовласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спадщина-Україна» (підприємство) було укладено договір про безоплатну передачу виключного права на технічні умови мікродобрива «Сизам» № 2 (далі - договір № 2).
Відповідно до умов п. 1.1. договору № 2 в порядку та на умовах, визначених цим договором, правовласник передає підприємству виключні права (право власності) на технічні умови мікродобрива «Сизам» ТУ У 24.1-33590336-001:2008 від 30.12.2009, а підприємство в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти названі виключні права на ТУ.
Згідно з п. 3.2. договору № 2 передавання виключних прав на ТУ від правовласника до підприємства оформлюється актом приймання-передачі ТУ, документації на погодження ТУ державними установами та іншими підприємствами, який оформлюється у відповідності до чинного а Україні законодавства та згідно з вимогами.
Згідно акту приймання-передачі № 1 від 07.08.2012 правовласник передав, а підприємство прийняло виключні права (право власності) на технічні умови мікродобрива «Сизам» ТУ У 24.1-33590336-001:2008 від 30.12.2009.
Матеріали справи свідчать, що 24.05.2013 між Приватним підприємством «Сервісагротрейд» (продавець) та Фізичною особою - підприємцем Черниш Михайло Олександровичем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1 (далі - договір № 1).
За умовами п. 1.1. договору № 1 продавець зобов'язується передати у власність покупця майно, визначене у специфікації, яка є невід'ємним додатком до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену цим договором грошову суму.
Згідно специфікації до договору № 1 майном, що підлягає продажу за договором № 1 є технічні умови ТУ У 24.1-33590336-001:2008 (мікродобрива «Сезам»)
Позивач в позовній заяві вважає, що підставою для визнання недійсним договору № 2 є наявність договору № 1.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Крім того, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог також посилається на приписи ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, якими визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте, позивач не зазначає жодної норми закону в силу якої спірний договір є нікчемним.
Слід зазначити, що чинне законодавство України не передбачає визнання недійсним одного договору лише з підстав наявності укладеного пізніше іншого договору.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним про безоплатну передачу виключного права на технічні умови мікродобрива «Сизам» № 2 від 07.08.2012 відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства «Сервісагротрейд» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 30.04.2015.
СуддяВ.В. Сівакова