ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2015Справа №910/2424/15-г
За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
доПриватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 7 515,40 грн.
Суддя Яковенко А.В.
Представники сторін:
від позивача -не з'явилися.
від відповідача -Риков О.О. дов. №75 від 03.11.2014р.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 7 515,40 грн., крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно пошкодження транспортному засобу, який є предметом Договору добровільного страхування наземного транспорту №ТП72749Га/11лц від 22.12.2011, укладеного між позивачем і страхувальником. Позивачем на підставі вказаного Договору було виплачено страхове відшкодування в сумі 8 015,40 грн., проте відповідач свого обов'язку щодо відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги не виконав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 порушено провадження у справі №910/2424/15-г та призначено розгляд вказаної справи на 23.03.2015.
02.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від дирекції Моторного (транспортного) бюро України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/2424/15-г від 09.02.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 розгляд справи №910/2424/15-г відкладено на 06.04.2015, відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи №910/2424/15-г на 20.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача в судове засідання 20.04.2015 не з'явилися, вимог ухвали суду не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача у судове засідання 20.04.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених відзиві, поданого 06.04.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання позивач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, відповідно до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/2424/15-г.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.04.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
22.12.2011 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - Страховик, Позивач) та п. Жук Світланою Валентинівною (далі - Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №ТП72749Га/11лц (далі - Договір), відповідно до якого Страховик застрахував майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу «Toyota Rav4» (далі - застрахований ТЗ), державний реєстраційний номер АC1114BC.
05.12.2012 по вул. Крушельницької у н/п Липини Луцького району Волинської області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого ТЗ, під керуванням п. Жук Світлани Валентинівни та транспортного засобу «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер АC1466AO, під керуванням п. Міндала Івана Васильовича.
Факт ДТП підтверджується розширеною довідкою про ДТП №9120157, наданою ВДАІ Луцького РВ ГУ МВС України у Волинській області (засвідчена копія наявна в матеріалах справи).
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2012 у справі №0308/20558/2012 встановлено, що ДТП трапилося внаслідок порушень Правил дорожнього руху України водієм п. Міндалою Іваном Васильовичем у зв'язку з чим, вказану фізичну особу притягнуто до адміністративної відповідальності, на підставі ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом накладення штрафу в сумі 350,00 грн.
Внаслідок зазначеного вище ДТП застрахований ТЗ отримав механічні пошкодження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з рахунком-фактурою №АК00013753 від 19.12.2012, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоконцепт», вартість відновлювального ремонту застрахованого ТЗ в рузультаті його пошкодження при ДТП з урахуванням ПДВ становить 8 015,40 грн.
Виходячи з приписів ст. 20 Закону України «Про страхування» Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк, а Страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).
Позивач на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №ТП72749Га/11лц від 22.12.2011, повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяви на виплату страхового відшкодування від 06.12.2012, страхового акту №1.002.12.06533/VESKO36189 від 24.12.2012, розрахунку страхового відшкодування від 20.12.2012 здійснив на користь ТОВ «Автоконцепт» перерахування коштів за проведений ремонт на суму 8 015,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ДП00016899 від 25.12.2012 (засвідчена копія наявна в матеріалах справи).
За правилами, встановленими ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, Позивач є саме тією особою, до якої перейшло право вимоги від Страхувальника, якому було виплачено страхове відшкодування на підставі Договору добровільного страхування.
Згідно витягу з бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, Згідно витягу з бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, станом на момент виникнення ДТП, цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди транспортним засобом «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер АC1466AO, застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» за заявою п. Міндала Івана Васильовича, що підтверджується Полісом серії АВ №2735309 (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, - 50000,00 грн., франшиза - 500,00 грн.).
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент скоєння ДТП транспортним засобом «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер АC1466AO, керував п. Міндала Іван Васильович.
Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Звідси, матеріально-правова підстава для цивільно-правової відповідальності настала.
Судом встановлено, що до Позивача перейшли всі права потерпілого згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, а тому, оскільки правовідносини між потерпілим та Страховиком за полісом АВ №2735309 (Відповідач) регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", заміна кредитора в зобов'язанні не змінює їх суті та норми, якою вони регулюються.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Позивач, з метою реалізації свого права, забезпеченого ст. 27 ЗУ «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, 30.04.2014 звернувся до Відповідача з регресною вимогою (вих. №1603/06533/УБК від 24.11.2014) про страхове відшкодування.
Однак, як указує Позивач, станом на дату звернення до суду Відповідач суму страхового відшкодування на розрахунковий рахунок Позивача не провів.
Відповідач у власному відзиві звертав увагу суду на те, що Позивачем не надано доказів сплати страхової премії, відсутній лист вигодонабувача про перерахування коштів, страхувальник за полісом АВ №2735309 не звертався до Відповідача з метою інформування про вчинення ДТП та Позивач не звертався до Відповідача протягом строку, передбаченого п.п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», із заявою про страхове відшкодування, що свідчить про відсутність права на отримання страхового відшкодування у порядку суброгації.
Доводи Відповідача про відсутність правового захисту спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких було здійснено виплату страхового відшкодування за проведений ремонт в тому числі на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №ТП72749Га/11лц від 22.12.2011 та страхового акту №1.002.12.06533/VESKO36189 від 24.12.2012. Указане свідчить про необґрунтованість тверджень Відповідача, які у повній мірі відхиляються судом.
Стосовно доводів Відповідача, що Позивач не надав останньому лист вигодонабувача про погодження виплати суми страхового відшкодування на рахунок СТО, у результаті чого, Відповідач не зобов'язаний здійснювати страхове відшкодування, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 35.2. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено чіткий перелік документів, які є необхідними для здійснення страхового відшкодування, а саме до заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника(за наявності).
Враховуючи викладене, чинне законодавство не передбачає обов'язку Позивача надання будь-яких інших додаткових документів, які, на думку Відповідача, є необхідними для здійснення страхового відшкодування, а тому вказані твердження Відповідача відхиляються судом, як необґрунтовані та недоведені належними доказами
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує, що п. 33.1.4. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачається обов'язок водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати Страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка. Зі слів Відповідача, такий обов'язок не може бути покладений на страхувальника, що є підставою для неможливості виникнення у Позивача права на повернення суми страхового відшкодування, виплаченої потерпілій стороні, у результаті скоєння ДТП.
Судом відхиляються твердження Відповідача про відсутність обов'язку з відшкодування суми страхового відшкодування у порядку зворотної вимоги як необґрунтовані з урахуванням наступного.
Відповідно до п. 33.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Разом з тим, згідно п. «г» ст. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
При цьому, виходячи з аналізу ст.ст. 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до вищевказаного закону змінами збережено обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати суброгаційний позов до страхувальника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив його про настання ДТП.
Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 ст. 33 та підпунктів п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» після внесених до них змін Законом України від 17.02.2011 №3045-VІ, не може обмежувати встановлене ст. 38 цього Закону право страховика подати суброгаційний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про ДТП.
Аналогічна правова позиція була висловлена у Постанові Верховного суду України у справі №3-135гс14 від 07.10.2014 та в Постанові Вищого господарського суду України у справі №925/440/14 від 04.11.2014.
Крім того, Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву також вказував, що Позивач не звертався до нього протягом строку, передбаченого п.п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортих засобів», із заявою про страхове відшкодування.
Стосовно цього суд зазначає наступне.
Право на судовий захист гарантується Конституцію України та Законами України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.
Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Указана правова позиція була висловлена у Рішенні Конституційного суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002.
Крім того, відповідно до положень Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 за №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що згідно статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» страховик отримує право вимоги потерпілої особи, яке може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову після виплати останній страхового відшкодування, і не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування (Постанова ВСУ №3-38гс12 від 28.08.2012, Постанова ВГСУ №23/279 від 19.09.2012)
Підсумовуючи вищевикладене, аргументи Відповідача не приймаються судом до уваги у зв'язку з необґрунтованістю, а отже відхиляються в повному обсязі.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом враховано умови Полісу добровільного страхування серії АВ №2735309, відповідно до якого встановлено франшизу у розмірі 500,00 грн. У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Таким чином, Позивач набув право на відшкодування суми страхового відшкодування у розмірі 7 515,40 грн. (8 015,40 грн. - 500,00 грн.).
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк виконання грошового зобов'язання страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів по виплаті особі страхового відшкодування, яка має право на отримання такого відшкодування, становить 90 днів з моменту отримання відповідної заяви.
Відповідачем не надано доказів на спростування тверджень Позивача, а відтак строк виконання Відповідачем зобов'язання по страховому відшкодуванню шкоди, завданої транспортному засобу «Toyota Rav4», державний реєстраційний номер АC1114BC, станом на день звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до суду за захистом своїх прав настав.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є законними та обґрунтованими стосовно стягнення 7 515,40 грн., вказана сума заборгованості була доведена Позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає стягненню з Відповідача.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої прийнято рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, а також витрати, пов'язані з розглядом справи в суді. За таких обставин, витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача.
За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77; код ЄДРПОУ 22945712) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; код ЄДРПОУ 20474912) суму страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги, виплаченої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 7 515,40 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5. Дата складання повного тексту рішення 12.05.2015.
Cуддя А.В.Яковенко