Головуючий у 1-й інстанції: Зозуля Д.П.
Суддя-доповідач:ОСОБА_1
іменем України
"25" жовтня 2012 р. Справа № 2а/1770/1257/2012
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кузьменко Л.В.
суддів: Зарудяної Л.О.
ОСОБА_2,
при секретарі Хаюк Т.В. ,
за участю сторін:
від позивача:ОСОБА_3 представник за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_4 представник за довіреністю,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "01" серпня 2012 р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,
У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" №0000112351 від 16.03.2012 року та форми "Р" №0000122351 від 16.03.2012 року.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі форми "Р" № НОМЕР_1 від 16.03. 2012 року, згідно якого Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 2838411,00 грн., в тому числі 2271132,00 грн. - за основним платежем та 567279,00 грн. - за штрафними санкціями.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі форми "Р" № НОМЕР_2 від 16.03. 2012 року в частині, згідно якої Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" в розмірі 4840564,00 грн., в тому числі 4398337,00 грн. - за основним платежем та 442227,00 грн. - за штрафними санкціями.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, ДПІ у Рівненському районі було проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р. про що складено акт № 134/24/23-141/05467240 від 01.03.2012р.
На підставі акту перевірки ДПІ у Рівненському районі винесено податкові повідомлення-рішення:
- форми "Р" № НОМЕР_2 від 16.03.2012р., яким ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств" в розмірі 4849610,00 грн., в тому числі 4407383,00 грн. - за основним платежем та 442227,00 грн. - за штрафними санкціями,
- форми "Р" № НОМЕР_1 від 16.03.2012р., згідно якого ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 2838411,00 грн., в тому числі 2271132,00грн. -за основним платежем та 567 279,00 грн. - за штрафними санкціями.
Встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод".
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що станом на 01.10.2010 року та станом на 30.09.2011р. згідно бухгалтерського обліку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" по кредиту рахунку 631 “Розрахунки з постачальниками” рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ ТК "Мерида" в сумі 3 560 649,29 грн..
Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством завищено задекларований показник валових витрат на суму 2967208 грн. 00 коп. та занижено скоригований валовий дохід на суму 3560649,0 грн. в ІV кварталі 2010 р. При цьому податковий орган виходив з того, що ТОВ ТК "Мерида" м. Дніпропетровськ знято з податкового обліку в ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська 25.10.2010р., держреєстрацію підприємства скасовано 10.11.2010 р. Оскільки підприємство ліквідовано, то, на думку податкового органу, заборгованість є безнадійною. Відповідно ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" безоплатно отримано товари та послуги від ТОВ ТК "Мерида" на суму 3560649,29 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходив з того, що кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ ТК "Мерида", яка на думку податкового органу підлягала включенню відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валового доходу, на час проведення відповідачем перевірки не могла вважатись безповоротною фінансовою допомогою у розумінні підпункту пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 цього Закону.
Так, пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, передбачено, що безповоротна фінансова допомога-це:
- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Аналіз змісту абз. 3 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказує на те, що для цілей податкового обліку розглядається як безповоротна фінансова допомога лише сума заборгованості, після закінчення строку позовної давності, а не будь-яка заборгованість, що має статус безнадійної.
Відповідач в акті перевірки посилається на те, що державна реєстрація контрагента позивача була скасована, а тому припинився строк позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як передбачено ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи слідує, що господарська операція по отриманню позивачем у ТОВ ТК "Мерида" товару оформлена наступними документами:
- договором поставки № 27/07-09.2 від 27.07.2009р. з Додатком № 1 від 27.07.2009року, Договором Поставки № 01- 09/09 від 01.09.2009року, Договором Поставки № 01/10/09 від 01.10.2009року з Додатком від 01.10.2009року, Договором Поставки № 04-11/09 від 04.11.2009року з Додатком від 04.11.2009року, Договором Поставки № 23/02-10 від 23.02.2010року з Додатком від 23.02.2010року, Договором Поставки № 05-03/10 від 05.03.2010року з Додатком № 1 від 05.03.2010року; а також відповідними видатковими накладними, долученими до матеріалів справи (т. 1 а.с. 58-93).
Оплата за отриманий товар проведена безготівково, що підтверджується банківськими виписками (т. 1 а.с. 94-123).
Кредитове сальдо по 631 рахунку з ТОВ ТК "Мерида" станом на 30.09.2011 р. становить 3 560 649,29 грн.
За аналізом наявних у матеріалах справи договорів поставки, укладених між позивачем та ТОВ ТК "Мерида", судом встановлено, що ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" взяв на себе зобов'язання розрахуватися за отриманий від ТОВ ТК "Мерида" товар протягом 10 календарних днів з моменту передачі товару, зокрема такий порядок встановлений договором поставки - пунктом 3.2. Договору № 27/07-09.2 від 27.07. 2009 р., пунктом 2.5 Договору № 01- 09/09 від 01.09. 2009 року, пунктом 2.5 Договору Поставки № 01/10/09 від 01.10.2009 року, пунктом 2.5 Договору Поставки № 04-11/09 від 04.11. 2009 року, пунктом 3.2 Договору Поставки № 23/02-10 від 23.02. 2010 року.
Відповідно до приписів пункту 1 статті 251 Цивільного кодексу України, яким визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а також виходячи зі змісту статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, строк позовної давності обчислюється по кожній поставці товару починаючи з 11 календарного дня від дати, якою оформлено видаткову накладну про передачу товару від покупця до постачальника.
Судом встановлено, що по жодній з операцій поставки станом на дату проведення податковим органом перевірки строк позовної давності не закінчився.
Слід зазначити, що податковим органом як в ході проведення перевірки так і в ході розгляду справи не з"ясовано питання чи мало місце заміна кредитора у вказаних зобов'язаннях. Також податковим органом не надано доказів того, що станом на 4 квартал 2010 року позивачу було відомо про ліквідацію контрагента ТОВ ТК "Мерида".
ОСОБА_5 того, відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦКУ юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення ТОВ ТК "Мерида" відповідач не надав як суду першої так і суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, висновок відповідача щодо заниження позивачем у четвертому кварталі 2010 року скоригованого валового доходу на суму 3 560 649,00 грн. кредиторської заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида" не ґрунтується на законі.
Також в акті перевірки податковим органом зроблений висновок про обов"язок позивача відкоригувати валові витрати, які в минулих податкових періодах були включені підприємством до валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ"Мерида".
Відповідач виходив із того, що суми безповоротної фінансової допомоги, отримані позивачем у звітному періоді, включаються до валового доходу, при цьому, такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати на цілі, передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як слідує з матеріалів справи ВАТ "Любомирський ВСЗ" отримував товар від ТОВ ТК "Мерида" на виробничі потреби, тому на підставі п. 11.2 ст. 11 та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" їх вартість була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія (отримання товару), що було підтверджено під час перевірки.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-201а11 останній зазначив, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості щодо якої закінчився строк позовної давності. Що стосується обов"язку позивача зменшити валові витрати, (на чому наполягає відповідач за обставинами справи, що розглядається), то, на думку Верховного Суду України, чинне законодавство України не містить застережень щодо обов"язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок відповідача щодо завищення ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" у четвертому кварталі 2010 року валових витрат на суму 2967208 грн. 00 коп. по кредиторської заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида" не ґрунтується на законі та є неправомірним.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого занижено скоригований податковий кредит на суму 593442,0 грн. у листопаді 2010 р., які базуються на тому, що кредиторська заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида" набула ознак безнадійної, а товари є безоплатно отриманими, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з приписів п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 статті 7, п.п.п. 4.5.1, п.п.4.5.2 п.4.5 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04. 1997 року, та з огляду на те, що станом на дату подання ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" Декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 р. кредиторська заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида" не набула ознак безнадійної, отже, у даному випадку, за правилами п. 4.5 ст. 4 Закону, у ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" не було обов'язку коригувати суми податкового кредиту.
Обгрунтовано, на думку колегії суддів, не було взято судом першої інстанції до уваги і посилання податкового органу на Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 29.11.2011 року про закриття кримінальної справи щодо директора ВАТ"Любомирський вапняно-силікатний завод" ОСОБА_6
Зазначеною вище постановою місцевий суд закрив кримінальну справу відносно ОСОБА_6 з нереабілітуючих підстав, проте приписи ч. 4 ст.72 КАС України поширюються лише на вирок суду у кримінальній справі. Водночас, позивачем у справі не заперечується факт включення до складу валових витрат та складу податкового кредиту сум, які донараховані відповідачем за час перебування на посаді керівника ОСОБА_6, при цьому обов'язок довести їх неправомірність покладається на відповідача.
Також актом перевірки встановлено, що в порушення пункту 5 підрозділу 4 "Перехідних положень" Податкового кодексу України ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" не відобразило у ІІІ кварталі 2011року у складі доходів 10100000грн. заборгованості за тілом кредиту на 30-й календарний день від дня прийняття Ленінським районним судом м. Запоріжжя Рішення про стягнення зазначеної заборгованості з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" на користь ТОВ "Український промисловий банк" .
З матеріалів справи слідує, що між позивачем та ТОВ "Український промисловий банк" 19.10.2007 року був укладений кредитний договір № 63/КВ-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії, на підставі якого банк надав ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" кредит у сумі 2 000 000 доларів США. В забезпечення виконання позивачем зобов'язань по зазначеному кредитному договору був укладений іпотечний договір від 19.10. 2007 р. № 63/Zквіп-07(реєстр. №157) , відповідно до умов якого Банку в іпотеку було надано нерухоме майно, яке належить позивачу (т. 1 а.с. 124-130, 143-150).
Згідно Рішення Ленінського районного суді м. Запоріжжя від 15 березня 2011року у справі № 2-175/11 позов ТОВ "Український промисловий банк" про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" солідарно з фізичною особою поручителем по кредиту на користь Банку 10100000,76 грн. заборгованості за тілом кредиту; 103490,42 грн. процентів за користування кредитом; 1286216,68 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 24350,70 грн. щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 437102,66 грн. простроченої щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 179583,59грн. пені за порушення строків (термінів) повернення кредиту та судові витрати по справі. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 серпня 2011 року у справі № 22-4096/11 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2011 року залишено без змін (т. 1 а.с. 138-142).
Згідно з підпунктом 14.1. 258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.
Згідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором i позичальником у письмовій формі, в якому передбачаються мета, сума, термін кредиту, умови, порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права i відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова спрямованість i забезпеченість.
Відповідно до п.п. 134.1.1 ПКУ об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження на території України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених відповідно до ст. 135 -137 ПКУ, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного періоду, визначених згідно зі ст. 138 -143 ПКУ з урахуванням правил, установлених ст. 152 ПКУ.
Згідно з абзацом 1 п. 153.4.2 ПКУ не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам - кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону;
Ззідно п. 153.4.1 ПКУ не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.
Термін "основна сума" означає суму наданого кредиту, позики або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів, фіксованих виплат, премій, виграшів, суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов'язання.
Слід зазначити, що до безнадійної заборгованості можливо віднести суму заборгованості, якщо вона відповідає одній з ознак, передбачених підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ :
а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна:
суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб'єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією;
г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі;
ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Таким чином отримана позивачем сума кредиту не є товаром або послугою, оскільки отримана від банку сума позики підлягає безумовному поверненню. Окрім цього відносини по договорах продажу (реалізації) товарів та з продажу результатів робіт (послуг) та відносини по кредитних договорах є нетотожними за своєю суттю та регулюються різним нормами законів України
У відповідності до положень підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ на момент перевірки непогашена заборгованість перед ТОВ "Український промисловий банк" не набула ознак безнадійної, оскільки відсутні докази того що Банк під час вжиття заходів стягнення не отримав від позивача суму коштів, щодо якої Ленінським районним судом м. Запоріжжя прийнято рішення про стягнення, або не задовольнив свої вимоги за рахунок майна позивача переданого в іпотеку ТОВ "Український промисловий банк".
А, відтак, визначення відповідачем як доходу 10100000 грн. заборгованості за тілом кредиту на 30-й календарний день від дня прийняття Ленінським районним судом м. Запоріжжя рішення про стягнення такої заборгованості з позивача на користь ТОВ "Український промисловий банк" є безпідставними.
Також в ході проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що, на думку податкового органу, призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток та завищення податкового кредиту по операції придбання у СПД ОСОБА_5 запчастин та піску.
З матеріалів справи слідує, що господарські операції з поставки СПД ОСОБА_5 ВАТ "Любомирський ВСЗ" товарно-матеріальних цінностей оформлено відповідними накладними, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 199-201).
В акті перевірки відповідач посилається на те, що вказані господарські операції не підтверджено товарно-транспортними накладними, СПД ОСОБА_5 не надав до податкового органу податкові декларації за жовтень та грудень 2010 року, триває процедура припинення СПД ОСОБА_5.
Із змісту абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку.
Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, на яке посилається відповідач, то згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, як то вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Таким чином, відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.
Факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від СПД ОСОБА_5 підтверджено копією журналу довіреностей.
ОСОБА_5 того, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.
Факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у СПД ОСОБА_5 товарно-матеріальних цінностей, підтверджується долученими до матеріалів справи актами використання товарно-матеріальних цінностей та поясненнями позивача.
Щодо зазначеного в ОСОБА_6 факту ненадання СПД ОСОБА_5 до податкового органу податкових декларації за жовтень та грудень 2010 року, то у відповідності до п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку особисто, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Відповідно до пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплата ним ціни товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.
Таким чином, несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) не впливає на податковий кредит покупця. Також ч. 2 ст.61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано зазанчив, що висновок ДПІ у Рівненському районі щодо неправомірного віднесення ВАТ "Любомирський ВСЗ" до складу валових витрат 27 618 грн. по операції придбання у СПД ОСОБА_5 піску та включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні піску постачальнику СПД ОСОБА_5, є безпідставним.
Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 р. № 334/94-ВР (із змінами і доповненнями, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 13-17 ОСОБА_6 перевірки) та завищення податкового кредиту по операції придбання у ТОВ "СК-Євробуд" товарів, запчастин та основних засобів (Сторінки 41-45 ОСОБА_6 перевірки).
Висновки податкового органу щодо безтоварності операцій поставки ТОВ "СК-Євробуд" позивачу товарів, запчастин та основних засобів базуються лише на тому, що "ТОВ "Ск-Євробуд" ліквідовано та знято з обліку, працюючих на підприємстві - 2 особи, відсутності основних фондів.
Під час перевірки ДПІ у Рівненському районі встановлено, що господарські операції з поставки між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТОВ "Ск-Євробуд" товарів, запчастин та основних засобів не підтверджено товаротранспортними накладними, на момент перевірки "ТОВ "Ск-Євробуд" припинено, ліквідовано, знято з обліку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "СК Євробуд" було укладено договори підряду та поставки № 01.10-10 від 01.10. 2010 року, № 11.10-10 від 11.10. 2010 року, № 03.11-10 від 03.11. 2010 року (т. 1 а.с. 170-176).
У зв'язку з поставкою товарно-матеріальних цінностей ТОВ "СК Євробуд" було виписано видаткові та податкові накладні: № 10110701 від 11.10. 2010 року, № 10210701 від 21.10. 2010 року, № 10210702 від 31.10. 2010 року, № 11030701 від 03.11. 2010 року, № 11150701 від 15.11. 2010 року та № 11290701 від 29.11. 2010 року (а.с. 177-182).
Виходячи з положень п.п. 7.4.1. п.7.4. статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", податковий та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основною умовою формування податкового кредиту та віднесення витрат на придбання товарів до складу валових витрат є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи, якими підтверджено отримання ВАТ "Любомирський ВСЗ" товарів, запчастин та основних засобів від ТОВ "СК-Євробуд" (т. 1 а.с. 186-187). Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу товарів, запчастин та основних засобів, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТОВ "СК-Євробуд" є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків.
Факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "СК Євробуд" товарно-матеріальних цінностей, підтверджується долученими до матеріалів справи актами використання товарно-матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 183-185).
Із змісту абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ за формальною ознакою не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати.
Товарно-транспортні накладні, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо правомірності віднесення ВАТ “Любомирський ВСЗ” до складу валових витрат 520 142 грн. по операції з придбання у ТОВ "Ск-Євробуд" запчастин та основних засобів та включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, що сплачена в ціні товару.
Що стосується висновків про завищення валових витрат внаслідок відсутності документального підтвердження наданих послуг, отриманих матеріалів як підстави для включення до складу валових витрат у I кварталі 2011 року в сумі 168801,00 грн.
Вказані висновки мотивовані фактом порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно з абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу про завищення валових витрат 1 кварталу 2011року ґрунтується на тому, що сума валових витрат за І квартал 2011року у сумі 5211640 грн. обчислена під час перевірки особами, що її здійснювали відрізняється від показника, визначеного платником у рядку 04.1 Декларації про прибуток підприємства (5380441 грн).
Судом встановлено, що така розбіжність викликана не відсутністю або ненаданням до перевірки первинних документів, а тим, що визначення суми валових витрат здійснено податковим органом не у відповідності до норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до матеріалів перевірки (ст. 11 ОСОБА_6 ) судом встановлено, що перевірка показника 04.1 Декларації про прибуток підприємства здійснювалась на підставі оборотно-сальдових відомостей, аналізу рахунків та журналу проводок за рахунками 20, 22, 26, 28, 372, 631, 632 та первинних документів.
Матеріали перевірки (сторінки 17-19 ОСОБА_6) містять опис алгоритму визначення суми валових витрат в 1 кварталі 2011р., так до уваги прийнято лише обороти за дебетом рахунків 2 та 9 класу в кореспонденції з рахунком 631.
У відповідності до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов”язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за N 892/4185
- рахунок 20 "Виробничі запаси" призначено для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в переробці), будівельних матеріалів, запасних частин, матеріалів сільськогосподарського призначення, палива, тари й тарних матеріалів, відходів основного виробництва. За дебетом рахунку 20 "Виробничі запаси" відображаються надходження запасів на підприємство.
- За кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом -її погашення, списання тощо.
Таким чином, перевіркою при визначенні суми валових витрат 1 кварталу 2011 року віднесено вартість оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей. Однак, такий алгоритм визначення валових суми витрат суперечить нормі п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
У відповідності до п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994, № 334/94-ВР, із змінами і доповненнями, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Саме виходячи із зазначених норм і було сформовано валові витрати на придбання товарів (робіт, послуг) 1 кварталу 2011 року в загальній сумі 5380441 грн. та відображено цей показник у р. 04.1 Декларації про прибуток.
При цьому оплата здійснювалась з поточного рахунку підприємства платіжними дорученнями, що підтверджено виписками банку.
Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, в розумінні Закону N 996-XIV платіжні доручення та виписки банку є первинними документами, що підтверджують факт списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг).
Всі суми оплат відображені у обліку підприємства бухгалтерськими проведеннями за дебетом рах 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та кредитом рах 31 "Рахунки в банках", відображено в оборотно-сальдових відомостях досліджених під час перевірки.
При цьому перевіркою не було прийнято до уваги суми авансів, сплачених постачальникам за матеріальні цінності, які призначались для використання у господарській діяльності, і тим самим, встановлено додаткові обмеження щодо віднесення витрат до валових витрат, чим порушено п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
З огляду на зазначене, висновки податкового органу про заниження валових витрат у I кварталі 2011 року в сумі 168801,00грн. внаслідок відсутності документального підтвердження наданих послуг, отриманих матеріалів як підстави для включення до складу валових витрат є необґрунтованими.
Що стосується висновків про завищення валових витрат завищенням валових витрат внаслідок неправильного формування собівартості реалізованих товарів у ІІ кварталі 2011року на 559914 грн., у ІІІ кварталі 2011року на 473541 грн.
Вказані висновки мотивовані фактом порушення вимог підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, чинного з 01.01.2011 року крім розділу III "Податок на прибуток підприємств", що набув чинності з 01.04.2011 року.
Згідно з вимогами підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.04.2011 року, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пункт 138.1. статті 138 розділу III Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
В свою чергу, підпункт 138.1.1. цієї статті передбачає, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Із системного аналізу зазначених норм права слідує, що до складу витрат відповідного періоду включаються, також, і витрати попередніх податкових періодів у зв'язку із реалізацією ТМЦ в наступних податкових періодах, тобто, в періодах, коли визнано доходи від реалізації товарів. При цьому законодавчо не визначено, що отриманий дохід має бути більшим або не меншим від понесених витрат. Таким чином, для визнання витрат за собівартістю достатньо факту отримання будь-якого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг).
З аналізу додатку 2 до ОСОБА_6 перевірки вбачається, що під час визначення суми собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) ІІ-ІІІ кварталів 2011 року перевіряючими враховано собівартість не реалізованої, а виготовленої продукції.
Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат (рядок 5.1.1 СВ Декларації) включено суми, відображені кореспонденцією рахунків Дт23 Кт 201,203,207,209,22 Однак, зазначеною кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку відображається собівартість виготовленої, а не реалізованої продукції.
Оскільки в підпункті 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України, йдеться не про виробничу собівартість, а про собівартість реалізації, то розрахунки відповідача, засновані на виробничій собівартості не є законними.
Сукупність наведених обставин свідчить, що висновки про завищення позивачем валових витрат внаслідок неправильного формування собівартості реалізованих товарів є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.
Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 розділу ІІІ ПКУ, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/94-ВР від 03.04. 1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 22-28 ОСОБА_6 перевірки) та завищення податкового кредиту (Сторінка 40 ОСОБА_6 перевірки) по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила" мастил, нігролу.
Як слідує з матеріалів справи, підставою для встановлення зазначеного порушення слугували матеріали позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Промислові мастила" (м.Бориспіль) за період квітень, травень, червень 2011 року з питань дотримання вимог податкового законодавства (акт від 17.11. 2011 року № 756/23-2/20601546) проведеної Бориспільською об'єднаною ДПІ.
Виходячи з матеріалів позапланової невиїзної перевірки та матеріалів перевірок щодо декларування та сплати податкових зобов'язань по ланцюгу постачальників ТзОВ "Промислові мастила" підприємств ТОВ "ВЕГАПЛЮС", ТОВ "СІСІУС-СЕРВІС КІА" ДПІ у Рівненському районі під час перевірки зроблений висновок про те, що усі операції купівлі-продажу по контрагентах покупцях ТзОВ "Промислові мастила" за період з квітня по червень 2011року не спричиняють настання правових наслідків, а отже вважаються нікчемними по ланцюгу постачання (сторінка 27 ОСОБА_6 перевірки).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту є наявність первинного документа та податкової накладної, що підтверджують понесені підприємством валові витрати та сформований податковий кредит. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності та спрямовані на отримання в майбутньому прибутку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, податкові наслідки виникають саме з факту господарської операції, а ні з факту укладання цивільно-правової угоди і виникнення договірних правовідносин (зобов'язань). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи яким підтверджено отримання мастил, нігролу ВАТ "Любомирський ВСЗ" від ТзОВ "Промислові мастила" та які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту та валових витрат (т. 1 а.с. 188-208).
Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу мастил, нігролу, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТзОВ "Промислові мастила" є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків. Достовірність записів в первинних документах підтверджена актом перевірки, товарність операцій та оплата товару відповідачем не заперечується, податкові накладні містять всі реквізити, передбачені законом.
ОСОБА_5 того, ч. 2 ст.61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.
Виходячи з наведеного висновок ДПІ у Рівненському районі щодо неправомірності віднесення ВАТ "Любомирський ВСЗ" неправомірно віднесене до складу валових витрат 10 122 грн. по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила" та включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару постачальнику є необґрунтованим.
Задоволено судом першої інстанції також позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення - рішення завищення позивачем податкового кредиту у серпні 2011року по дебіторській заборгованості ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД" на суму 1 450 472,00 грн.
Висновки суду першої інстанції за взаємовідносинами позивача з ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД" відповідач в апеляційній скарзі не оспорює.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "01" серпня 2012 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В. Кузьменко
судді: ОСОБА_7
ОСОБА_2
Повний текст Ухвали виготовлено "28" жовтня 2012 р.
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_8 акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" вул.Промислова, 1,с.Нова Любомирівка,Рівненський район
3- відповідачу ОСОБА_9 податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області вул.Відінська,8,м.Рівне,Рівненська область,33023