Справа: № 826/20404/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
14 травня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.
за участі :
секретар с/з Печенюк Р.В.
пр-к апелянта Мовіле О.С.
пр-к позивача ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання незаконним та скасування наказу №506-к від 01.10.2014 року-
Позивач звернулася в суд з позовною заявою до Міністерства охорони здоров'я України про визнання незаконним наказу від 01.10.2014 року №506-к в частині відсторонення її від виконання повноважень за посадою, зобов'язання провести нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на необґрунтованість судового рішення та зазначає про порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що оскаржуваний наказ втратив чинність у зв'язку із звільненням позивача, а підстави щодо його прийняття ( відсторонення від посади та звільнення Міністра МОЗ ОСОБА_6) не відпали. Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини справи, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебувала на посаді помічника Міністра, прес-секретаря Патронатної служби Міністерства охорони здоров'я України.
Наказом від 01.10.2014 року №506-к, у зв'язку із відстороненням ОСОБА_6 від виконання повноважень за посадою Міністра охорони здоров'я України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №887-р «Про відсторонення ОСОБА_6 від виконання повноважень за посадою Міністра охорони здоров'я України», позивачку з 02.10.2014 року відсторонено від виконання повноважень за посадою державного службовця Патронатної служби Міністра охорони здоров'я України.
В подальшому, наказом Міністра охорони здоров'я України від 08.12.2014 року №664-к позивача звільнено з роботи у порядку переведення.
Вважаючи наказ щодо відсторонення від виконання повноважень за посадою протиправним, позивач звернулася в суд з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем з порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про державну службу».
Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність зазначених вище висновків суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року №467/2011 Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.
МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням (п. 2 Положення).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Міністр має право на формування патронатної служби міністра у межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і витрат, передбачених на утримання міністерства.
Патронатна служба міністра здійснює консультування міністра, підготовку необхідних для виконання завдань міністерства матеріалів, забезпечує зв'язок із посадовими особами інших органів державної влади, організацію зустрічей та зв'язків із громадськістю, засобами масової інформації, а також виконує інші доручення міністра.
Міністр самостійно визначає персональний склад патронатної служби міністра. Працівники патронатної служби міністра призначаються на посади та звільняються з посад міністром. Працівники патронатної служби міністра звільняються також у зв'язку із звільненням міністра.
Працівник патронатної служби міністра може бути звільнений з підстав, визначених законом про державну службу, а також за рішенням міністра.
На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про державну службу з особливостями, встановленими законом.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ №506-к від 01.10.2014р. (а.с.19) прийнято відповідачем на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №887-р та наказу МОЗ України від 01.10.2014р. №504-к «Про відсторонення ОСОБА_6 від посади Міністра охорони здоров'я України» та проведенням щодо нього службового розслідування.
Апелянт в апеляційній скарзі, обґрунтовуючи законність наказу №5096-к від 01.10.2014р. вказує, що останній прийнято у відповідності з вимогами ст.8 ЦК України та ст.12 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» із застосуванням аналогії закону. Тобто, апелянт визначає ст.12 вказаного вище закону, як аналогію.
Колегія суддів звертає увагу, що аналогія закону застосовується якщо цивільні відносини не врегульовані цивільним Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором і лише до подібних за змістом цивільних відносин.
Втім, з системного аналізу правової норми на яку посилається апелянт, вбачається, що вона не містить переліку підстав для відсторонення державного службовця від виконання обов'язків за посадою, а лише зазначає можливі підстави звільнення, що за правовим змістом не є подібним.
Разом з тим, враховуючи, що позивачка за посадою є державним службовцем, на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про державну службу». Зазначений закон є спеціальною правовою нормою, порівняно до Кодексу законів про працю, та має застосовуватися до спірних відносин.
Так, відповідно до приписів ст.22 вказаного Закону визначено, що підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою є невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян. Вказаний перелік підстав є виключним.
Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець. На час відсторонення від виконання повноважень за державним службовцем зберігається заробітна плата.
При цьому, прийняттю рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень, має передувати встановлення невиконання державним службовцем покладених на нього службових обов'язків, матеріальних наслідків цього невиконання, а також визначення кола суб'єктів, яким, у зв'язку з цим, було заподіяно значної шкоди, або таке невиконання призвело до людських жертв. Лише після встановлення підстави для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою може розглядатися питання власне про його відсторонення.
Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950, рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.
Згідно абз. 1 п. 4 вказаного Порядку, службове розслідування проводиться з відстороненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення.
Отже, відсторонення державного службовця від виконання повноважень має здійснюватися у відповідності з вимогами ст. 22 Закону України «Про державну службу», якому передує рішення щодо проведення службового розслідування.
Судом першої інстанції встановлено, що службове розслідування щодо позивача не призначалось та не проводилось.
Враховуючи, що відносно позивача не було призначено проведення жодного службового розслідування, оскаржений наказ прийнято з порушенням ст. 22 Закону України «Про державну службу», що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу від 01.10.2014 року №506-к в частині, що стосується позивача.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції щодо незаконності оскаржуваного наказу є обґрунтованими, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2015 року ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, у зв'язку з чим не має підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя І.О.Грибан
суддя О.О.Беспалов
суддя А.Б.Парінов
Повний текст виготовлено - 15.05.2015 р.
.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Парінов А.Б.
Беспалов О.О.