Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
12 травня 2015 р. № 820/2418/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А..,
за участю представників сторін: позивач - Осаволюк Т.Л., відповідач - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-Теплоенерго" до Західної об'єданої державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-
Приватна науково-виробнича фірма "Анкор-Теплоенерго" звернулось до суду із позовом до Західної об'єданої державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.09.2014 року № 0003262203.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом ТОВ «ТД ГРЕЙФ» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на наявність податкової інформації, отриманої від інших податкових, якими, начебто, встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПНВФ «Анкор-Теплоенерго» з вищезазначеним контрагентом. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.
Представник позивача у судовому засіданні 12.05.2015 року підтримав свою правову позицію по справі.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у зазначене судове засідання не прибув.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 21.08.2014 року № 1441 та наказу від 21.08.2014 року № 1814, у період з 22.08.2014 року по 29.08.2014 року співробітниками Західної ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ПНВФ «Анкор-Теплоенерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «ТД ГРЕЙФ» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013року.
За результатами перевірки був складений Акт від 05.09.2014 року № 2845/20-33-22-03-07/32762338, яким встановлені наступні порушення:
- по податку на додану вартість виявлені порушення п.44.1 ст.44, пп.14.1.36, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 30772 грн., а саме за за червень 2011 року - 7760 грн., липень 2011 року - 18499 грн., серпень 2011 року - 4513 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджетну у розмірі 30772 грн., а саме за за червень 2011 року - 7760 грн., липень 2011 року - 18499 грн., серпень 2011 року - 4513 грн.;
- по податку на прибуток виявлені порушення п.44.1 ст.44, пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2, 138.8 ст.138, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ неправомірно віднесено до складу витрат суму у розмірі 153858 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 року по рядку 05.1 декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2011 року рік 153858 грн, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 35387 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 року 35387 грн.
На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0003262203 від 22.09.2014 року.
Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, провів процедуру адміністративного оскарження шляхом подання скарги від 02.10.2014 року № 0210 до Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 25.11.2014 року № 7878/10/20-40-10-04-17, залишеним без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 02.02.2015 року № 199/6/99-99-410-01-04-25, скаргу підприємства задоволено частково та, водночас, залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0003262203 від 22.09.2014 року.
Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, ПНВФ «Анкор-Теплоенерго» зареєстроване як юридична особа 31.12.2003 року за № 14801200000017244, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 505343 та перебуває на обліку у Західній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області як платник податків, відповідно до довідки від 21.01.2204 року (т.1. а.с. 73, 75).
Основними видами діяльності підприємства за КВЕД-2010 є : виробництво промислового та вентиляційного устаткування (код КВЕД 28.25), ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (код КВЕД 33.12), оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.49), оптова торгівля іншими проміжними продуктами (код КВЕД 46.76), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20), інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (код КВЕД 47.99), відповідно до довідки є ЄДРПОУ № 748176 (т.1. а.с. 74)
Як було встановлено під час розгляду справи та фактично не заперечувалось відповідачем, між позивачем та ТОВ "ТД ГРЕЙ" у червні-серпні 2011 року укладено договори придбання ТМЦ.
Факт реальності виконання догорів підтверджують надані позивачем наступні первинні документи бухгалтерського обліку: рахунок-фактура № 6/06-1 від 07.06.2011 року; видаткова накладна № 55 від 15.06.2011 року; прибутковий ордер № ПО-00734 від 15.06.2011 року; податкова накладна № 7 від 14.06.2011 року; рахунок на оплату № 8/7-1 від 08.07.2011 року; видаткова накладна № 73 від 13.07.2011 року; прибутковий ордер № ПО-00871 від 13.07.2011 року; податкова накладна № 8 від 12.07.2011 року; рахунок на оплату № 19/7-1 від 19.07.2011 року; видаткова накладна № 77 від 21.07.2011 року; прибутковий ордер № ПО-00917 від 21.07.2011 року; податкова накладна № 15 від 19.07.2011 року; рахунок на оплату № 20/7-1 від 20.07.2011 року; податкова накладна № 16 від 20.07.2011 року, рахунок на оплату № 2/8 від 02.08.2011року, видаткова накладна № 82 від 05.08.2011 року, прибутковий ордер № ПО-00998 від 05.08.2011року, податкова накладна № 3 від 04.08.2011року (т.1 а.с. 103-120).
Розрахунки за товар та послуги, поставлений та надані відповідно ТОВ «ТД Грейф», було здійснено ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» у безготівковій формі, в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1564 від 14.06.2011 року, № 1832 від 12.07.2011 року, № 1931 від 20.07.2011 року, № 1910 від 19.07.2011 року, № 2080 від 04.08.2011 року (т.1. а.с. 161-165).
Товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у ТОВ «ТД Грейф», були перевезені позивачем, що підтверджується ТТН № 1506ТТН від 15.06.2011 року, № 1307ТТНвід 13.07.2011 року, № 0508ТТН від 05.08.2011 року (т.1 а.с. 144-146).
Окрім того, автотранспортний засіб (ЗИЛ 4331 80-81 ХАХ), яким позивач користувався для перевезення товару, придбаного ним у вищезазначеного контрагента, знаходився у ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» в оренді, що підтверджується договором оренди автомобіля № 0404-АР від 04.04.2009 року та актом приймання-передачі від 04.04.2009 року (т.1 а.с. 147-148).
Приймання придбаного позивачем товару здійснювалося уповноваженими ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3, яким довірено отримувати товарно-матеріальні цінності від ТОВ «ТД Грейф», у відповідності з вказаними видатковими накладними, на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, які відображені підприємством в журналі реєстрації довіреностей за червень 2011 року, липень 2011 року, серпень2011 року, що підтверджується витягом з даного журналу та довіреностями № 679 від 15.06.2011 року, № 793 від 13.07.2011 року, № 831 від 20.07.2011 року, довіреність № 919 від 05.08.2011 року (т.1. а.с. 121-141).
Факт перебування в штатному розкладі підприємства ОСОБА_2, ОСОБА_3 на посадах менеджера з постачання та водія відповідно підтверджується наказами про їх призначення № 01123-К від 12.2010 року та№ 19-к від 27.03.2006 року (т.1 а.с. 142-143).
Позивач, на підтвердження наявності необхідного складського приміщення для зберігання ТМЦ надав договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 14.10.2004 року приватнім нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П. за реєстровим номером 5, акт прийому-передачі від 14.10.2004 року, витягом № 5060196 від 14.10.2004 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».(т.1 а.с. 149-152)
На підтвердження інформації щодо ведення позивачем на даному складі обліку товарно-матеріальних цінностей, придбаних ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» у ТОВ «ТД Грейф» червні 2011 року, липні 2011 року, серпні 2011 року, підприємством залучено до матеріалів справи картки рахунку № 201 (т. 1 а.с. 153-160) та відповідними оборотно-сальдовими відомостями по рахунку № 10.
Окрім того, факт наявності необхідних потужностей та відповідного кваліфікованого персоналу підтверджується довідкою, за підписом директора підприємства та штатним розкладом, зауважень до яких у податкового органу не виникло, як під час проведення перевірки, так і в ході судових засідань.
Як було встановлено під час розгляду справи, в подальшому, товар, придбаний ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» у ТОВ «ТД Грейф», був використаний підприємством у власній господарській діяльності для виготовлення теплообмінного обладнання, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами списання матеріалів № 000143 від 31.07.2011 року, № 000144 від 31.07.2011 року, № 000145 від 31.07.2011 року, № 000204 від 30.09.2011 року (лист г/к 50 09Г2С, придбаний , № 000205 від 30.09.2011 року, № 000206 від 30.09.2011 року, № 000194 від 30.09.2011 року, № 000182 від 31.08.2011 року, № 000183 від 31.08.2011 року, № 000171 від 31.08.2011 року, № 000174 від 31.08.2011 року, № 000201 від 30.09.2011 року, № 000175 від 31.08.2011 року, № 000168 від 31.08.2011 року , № 000128 від 31.07.2011 року, № 000132 від 31.07.2011 року, № 000136 від 31.07.2011 року, № 000179 від 31.08.2011 року, № 000162 від 31.08.2011 року, № 000176 від 31.08.2011 року.
Суд вважає за потрібне зазначити, що будь-яких належних доказів того, що отриманий від контрагента ТОВ «ТД ГРЕЙФ» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.
Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.
Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операція позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення придбаний ПНВФ «АНКОР-ТЕПЛОЕНЕРГО» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «ТД ГРЕЙФ» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах акту складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача.
Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним
Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом ТОВ «ТД ГРЕЙФ» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-Теплоенерго" до Західної об'єданої державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної об'єданої державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0003262203 від 22.09.2014 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-Теплоенерго" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, 10, код ЄДРПОУ 32762338) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 15.05.2015 року.
Суддя Горшкова О.О.