"12" травня 2015 р. м. Київ К/800/39970/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Борисенко І.В.
Кошіля В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода"
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014
у справі № 810/1540/14
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода"
до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, відмовлено у задоволенні позову.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з платником податків ПП «ОСОБА_2.» за період з 01.01.2011 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 23.01.2014 №62/22-011/32967502, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-УІ (зі змінами та доповненнями); ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено неправомірність формування податкового кредиту в загальній сумі 181791,65 грн., в тому числі за квітень місяць 2011 року в сумі 3033,33 грн., за травень місяць 2011 року в сумі 21100,00 грн., за червень місяць 2011 року в сумі 27366,67 грн., за липень місяць 2011 року в сумі 26758,33 грн., за серпень місяць 2011 року в сумі 34049,99 грн., за вересень місяць 2011 року в сумі 24716,66 грн., за жовтень місяць 2011 року в сумі 23266,67 грн., за листопад місяць 2011 року в сумі 21500,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 127667,00 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 3033,33 грн., за травень 2011 року в сумі 21100,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 58767,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 44767,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування в сумі 54125,00 грн., в тому числі за липень 2011 року в сумі 27367,00 грн. та за серпень 2011 року в сумі 26758,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 10.02.2014 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:
- № 0000692201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 179435,33 грн., в тому числі: 127667,33 грн. за основним платежем та 51768,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000712201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 81187,50 грн., в тому числі: 54125,00 грн. за основним платежем та 27062,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що внаслідок укладення договору позивач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до зменшення податку на додану вартість.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача, податковий орган посилається на те, що ним було отримано результати перевірки щодо ПП «ОСОБА_2.», із яких слідує, що у ПП «ОСОБА_2.» відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності, трудові ресурси для здійснення визначеного виду діяльності, встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди по ланцюгу постачання, які не виконують свої податкові зобов'язання.
Крім того, первинні бухгалтерські документи ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» не доказують факт отримання транспортно-експедиційних послуг від ФОП «ОСОБА_2.», оскільки відсутній взаємозв'язок між первинними бухгалтерськими документами, а саме: у актах здачі-приймання робіт (надання послуг) - ФОП «ОСОБА_2.» надав транспортно-експедиційні послуги, а у ТТН - ФОП «ОСОБА_2.» автоперевізник.
Разом з тим, позивач посилається на ухвалу слідчого судді Солом'янського району міста Києва, згідно якої о/у ВПМ ДПІ в Обухівському районі, майором податкової міліції Дібровим О.А., згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів, було вилучено оригінали первинних бухгалтерських документів до переліку, в тому числі, по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2
В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ПП «ОСОБА_2.», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору про надання транспортно-експедиційних послуг, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.
При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль