30 квітня 2015 року м. Київ К/9991/70232/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2012
у справі № 0670/3017/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська промислова
компанія „Крок"
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Державної податкової
служби
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська промислова компанія „Крок" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Державної податкової служби про та скасування податкових повідомлень-рішень: № 00028222 від 07.05.2012; № 00029222 від 07.05.2012; № 00027222 від 07.05.2012.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2012 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 та складено акт № 167/22-2/33309435/0110 від 11.04.2012.
За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 00028222 від 07.05.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 336008 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 1 грн.; № 00029222 від 07.05.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення по податку на додану вартість в сумі 183888 грн.; № 00027222 від 07.05.2012, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 164237 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 34870 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994, пп.138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, занижено позивачем податок на прибуток у сумі 336008 грн.; пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97 -ВР від 03.04.1997, п. 198.1, п. 198.3 п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 ПК України, занижено податок на додану вартість в сумі 164237 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 183888 грн.
Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угод укладених між позивачем та його контрагентами: ТОВ „Лезер 2010", ТОВ „Белагро 77", ТОВ „Еліт Консалт".
Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Пунктом 201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.
Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо.
З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.
Виписані на адресу позивача податкові накладі відповідають наведеним вище вимогам.
При цьому, матеріали справи свідчать, що розбіжності між сумою податкового зобов'язання ТОВ „Лезер 2010", ТОВ „Белагро 77", ТОВ „Еліт Консалт". та сумою податкового кредиту позивача - відсутні.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в підтвердження наявності у ТОВ „Лезер 2010", ТОВ „Белагро 77", ТОВ „Еліт Консалт" усіх необхідних засобів та ресурсів для виконання своїх зобов'язань.
Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.
На момент здійснення правовідносин між позивачем та його контрагентами, зазначені підприємства знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, були зареєстровані платниками податку в податковому органі, подавали податкову звітність.
З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірними контрагентами реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2012 у справі № 0670/3017/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Державної податкової служби відхилити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2012 у справі № 0670/3017/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко