30 квітня 2015 року м. Київ К/9991/48840/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012
у справі № 2а-18781/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська будівельна
компанія"
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва
Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська будівельна компанія" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002292360 від 07.09.2011.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2012 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „Укрспецбудмонтаж-2" за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 та складено акт № 241/23-60/31171267 від 18.08.2011.
За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення: № 0002292360 від 07.09.2011, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 280500 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2011 року 280500 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в березні 2011 року на суму 280500 грн.
Підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом придбання позивачем у березні 2011 року послуг на загальну суму 1683000 грн. в тому числі податок на додану вартість 280500 грн., за правочинами які є нікчемним, а тому не створюють юридичних наслідків.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках акту документальної позапланової невиїзної ТОВ „Укрспецбудмонтаж-2" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ „ЛК „Укрстальресурс-2010" за березень 2011 року, проведеної ДПІ в Артемівському районі м. Луганська, оскільки з податкової звітності ТОВ „ЛК „Укрстальресурс-2010" вбачається, що трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності на підприємстві відсутні, відтак ТОВ „ЛК „Укрстальресурс-2010" здійснює діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Пунктом 201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.
Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо.
З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.
Виписані на адресу позивача податкові накладі відповідають наведеним вище вимогам.
При цьому, матеріали справи свідчать, що розбіжності між сумою податкового зобов'язання ТОВ „Укрспецбудмонтаж-2" та сумою податкового кредиту позивача - відсутні.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в підтвердження наявності у ТОВ „Укрспецбудмонтаж-2" усіх необхідних засобів та ресурсів для виконання своїх зобов'язань за договорами укладеними з позивачем, копію договору на сервісне обслуговування обладнання, а саме баштового крану № 13 від 04.02.2011, копію договору оренди нежитлового приміщення № 1/1 від 04.01.2011, яке ТОВ „Укрспецбудмонтаж-2" було прийнято в користування з метою виготовлення металевих виробів для будівництва, копії видаткових накладних на придбання арматури, балонів з киснем та електродів; копії видаткових та товаротранспортних накладних, що підтверджують факт придбання матеріалів у різних суб'єктів підприємництва.
З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірними контрагентами реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-18781/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-18781/11/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко