30 березня 2015 року м. Київ К/9991/58368/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року
у справі №2а/0570/7364/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект-Донбас»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект-Донбас» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Донецький окружний адміністративний суду постановою від 31 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав недійсними податкові повідомлення-рішення від 08 червня 2012 року №0000052204/5161/10/22-4 та №0000062204/5170/10/22-4, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 2 146,00 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів документальну виїзну перевірку позивача з питання правомірності сплати податку на додану вартість по відносинам з ТОВ «Стимул-ТГВ» за серпень, листопада, грудень 2011 року, про що склав акт від 18 травня 2012 року №693/22-4/24467062, яким встановив порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивач завищив податковий кредит у серпні, листопаді, грудні 2011 року на 453 541,00 грн.; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занизив суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за серпень, листопад, грудень 2011 року на 296 301,00 грн. та пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищив суму від'ємного значення різниці поточного звітного періоду з податку на додану вартість за грудень 2011 року на 157 240,00 грн.
За результатами проведеної перевірки, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 червня 2012 року №0000052204/10/22-4, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 370 376,25 грн., з яких 296 301,00 грн. за основним платежем та 74 075,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000062204/5170/10/22-4, яким зменшив розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на 157 240,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість сплачену у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Стимул ТГВ» за нікчемними правочинами.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Стимул ТГВ».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав господарські відносини з ТОВ «Стимул ТГВ», з яким уклав договір поставки від 11 січня 2011 року №110111 та договір на технічне обслуговування від 30 червня 2011 року №300611 ТО.
За результатом виконання вказаних договірних відносин, позивачем було сформовано податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Стимул ТГВ».
Оплата придбаного позивачем товару та послуг підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку про рух коштів.
Фактичне виконання договірних зобов'язань між позивачем та ТОВ «Стимул ТГВ» підтверджується актами здавання-приймання виконаних робіт, відомостями по бухгалтерському рахунку 28 на підтвердження наявності руху товарно-матеріальних цінностей.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
За приписами підпунктів 200.1, 200.2. 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України).
Таким чином, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.
Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.
Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі №2а/0570/7364/2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.