02 квітня 2015 року м. Київ К/9991/82059/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року
у справі № 2а-1750/12/1070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс»
до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби,
Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» (далі - ТОВ «Васт-Транс»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС; відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУДКС України в Київській області; відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001232301/0 від 20 липня 2007 року, а також стягнути з Державного бюджету України на його користь суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2007 року в розмірі 335 543,00 грн., за березень 2007 року в розмірі 56 289,00 грн. та судові витрати в розмірі 3 652,80 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001232301/0 від 20 липня 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Васт-Транс» судовий збір у розмірі 3,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Васт-Транс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за лютий 2007 року, за результатами якої складено акт № 397/23-1/30367782 від 06 липня 2007 року.
Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із заниженням бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок реалізації послуг з міжнародних автомобільних перевезень та з фрахтування автомобільного транспорту пов'язаній особі (компанії Stern-Transport Gmbh (Німеччина)) за цінами, нижчими за звичайні ціні.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001232301/0 від 20 липня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 163 361,00 грн.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, Законом № 168/97-ВР встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.
Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.
Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними.
Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.
Як встановлено судами в розглядуваній ситуації, відповідач-1 не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на послуги з міжнародних автомобільних перевезень та з фрахтування автомобільного транспорту в січні 2007 року, а висновок про заниження позивачем у спірному випадку рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно шляхом порівняння цін на міжнародні автоперевезення вантажу, здійснені за замовленням Компанії Stern-Transport Gmbh (Німеччина) та за замовленням інших суб'єктів господарювання в аналогічних напрямках слідування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем-1 правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що, з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для визнання його протиправним та скасування.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.