23 квітня 2015 року м. Київ К/9991/43861/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 27.04.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012
у справі А4/095-07
за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської
області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапромсервіс»
Приватної фірми «Торес»
про визнання договорів недійсними та стягнення боргу, -
Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапромсервіс», Приватної фірми «Торес» про визнання договорів недійсними та стягнення боргу.
Постановою Господарського суду Київської області від 27.04.2007 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 рішення суду першої інстанції було скасовано в частині відмови задоволення позовних вимог про визнання договору недійним та закрито провадження в цій частині, в іншій частині постанова Господарського суду Київської області від 27.04.2007 залишена без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів що 12 квітня 2005 року та 01 червня 2005 року між відповідачами укладено договори на поставку кондиціювального обладнання.
Факт отримання товару підтверджується копіями видаткових накладних від 12.04.2005 №041206 на суму 8448,78 грн. та від 01.06.2005 №060106 на суму 21600,00 грн.
Посилаючись на подання Генерального прокурора України від 30.11.2006 року №17/1/2-6257-05, яким встановлено, що директор ТОВ «Мегапромсервіс» ОСОБА_3 17.08.2005 року на допиті вказала, що до господарської діяльності згаданого товариства вона відношення не має і зареєструвала його за грошову винагороду, позивач просить на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України визнати угоди, укладені між відповідачами такими, що суперечать інтересам держави і суспільства та застосувати передбачені названими правовими нормами наслідки.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 27.04.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі А4/095-07 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відхилити.
Постанову Господарського суду Київської області від 27.04.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі А4/095-07 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко