21.04.2015 року м. Київ К/800/11334/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.
суддів Заїки М.М.
Ліпського Д.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Верховного Суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва, Верховного Суду України про зобов'язання вчинити дії,
встановила:
У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва, Верховного Суду України про визнання протиправним наказу голови Верховного Суду України №763-к від 29.09.2011 в частині встановлення їй щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без урахування половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладів та зобов'язання здійснити перерахунок довічного грошового утримання у розмірі 84%.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено. Визнано наказ голови Верховного Суду України № 763-к від 29.09.2011 в частині встановлення ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 82 % від заробітної плати працюючого судді, неправомірним. Зобов'язано Верховний Суд України переглянути наказ голови Верховного Суду України № 763-к від 29.09.2011 в частині встановлення ОСОБА_2 розміру щомісячного довічного грошового утримання, встановивши його у розмірі 84 % її заробітної плати. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва провести перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.10.2011 та сплачувати щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84% заробітної плати.
У касаційній скарзі Верховний Суд України посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 була обрана суддею Верховного Суду України постановою Верховної Ради України від 16.04.2009 №1281 та приступила до роботи з 01.06.2009.
22 вересня 2012 Верховною Радою України було прийнято постанову від 22.09.2011 №3791 «Про звільнення суддів», відповідно до якої позивачку звільнено з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Голови Верховного Суду України від 29.09.2011 №763-к позивачку виключено зі складу суддів Верховного Суду України із виплатою вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; грошової компенсації за невикористані 6 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи суддею за 2011 рік.
Пунктом 3 наказу від 29.09.2011 №763-к планово-фінансовому управлінню наказано виплачувати ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 82 % її заробітної плати з 30 вересня 2011 року.
Не погоджуючись з розміром щомісячного довічного грошового утримання, ОСОБА_2 у жовтні 2011 року звернулась із заявою до виконуючого обов'язки голови Верховного Суду України, в якій просила внести відповідні зміни у наказ і встановити їй щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84 % заробітної плати. Проте, листами від 11.11.2011 вих. № 202-3223/0/8-11 та від 29.03.2012 у задоволенні її заяви було відмовлено.
Відповідно до частини 1 статті 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції чинній на момент звільнення позивача з займаної посади та на момент звернення останньої із заявою про призначення їй довічного щомісячного грошового утримання) судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Колегія суддів зазначає, що законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено можливість включення до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 54 було 5 доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 абзацом другим пункту 3-1, згідно якого до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Зазначена позиція також висловлено у роз'ясненні Конституційного Суду України у Рішенні N 8-рп/2005.
Тобто, пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (чинна на час спірних правовідносин) підтверджено право судді, який має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, одержує заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Судами встановлено, що факт навчання ОСОБА_2 в Харківському юридичному інституті на денній формі навчання в період з 01.09.1982 по 27.06.1984 підтверджується записом №5 трудової книжки серії БТ-І №0377093.
Також, Конституційний Суд України п. 3.2 своїм рішенням від 14.12.2011 №18-рп/2011 по справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «є» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України зазначив: «Аналіз наведених положень Кодексу, Закону та зазначеної позиції Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання працюючого судді є однаковою, а самі ці поняття - однорідними та взаємопов'язаними». Як слідує із п. 3.3 наведеного Рішення, «поняття «щомісячне довічне грошове утримання" означає неоподатковану грошову виплату як судді, який, маючи право на відставку продовжує працювати на посаді судді і одержує її з Державного бюджету України у вигляді щомісячного грошового утримання, так і судді у відставці, який одержує її з Пенсійного фонду.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці слід враховувати половину часу навчання позивача за денною формою навчання у вищому навчальному закладі в період з 01.09.1982 по 01.07.1984, з урахуванням врахованого суддівського стажу 21 рік, 5 місяців та 17 днів.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Верховного Суду України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва, Верховного Суду України про зобов'язання вчинити дії- без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді М.М. Заїка
Д.В. Ліпський