21.04.2015р. м. Київ К/800/55950/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
при секретарі Калініні О.С.
за участю представника позивача - Веремійчука К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014
та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2013
у справі № 804/7985/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» звернулось до суду з позовом про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо встановлення визначених актом перевірки № 1911/222/23934596 від 20.05.2013 порушень чинного законодавства; визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 № 0000402202 та № 0000412202.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ фірми «Каскад» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04 по 31.12.2012, складено акт № 1911/222/23934596 від 20.05.2013, в якому зафіксовано порушення, зокрема: п. п. 135.1, 135.2, 135.4, пп. 135.5.15. п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п. 137.10 ст. 137, п. п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 1 859 216 грн., (в т.ч. за II квартал 2012 року на суму 988 784 грн.; за III квартал 2012 року на суму 416 325 грн.; за IV квартал 2012 року на суму 454 107 грн.; п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 307 396 грн., в тому числі за травень 2012 року на суму 544 307 грн.; за липень 2012 року на суму 278 514 грн.; за серпень 2012 року на суму 54 143 грн.; за вересень 2012 року на суму 53 671 грн.; за листопад 2012 року на суму 376 734 грн.
Підставою для визначення таких висновків, на думку податкового органу, є нереальність здійснення господарських відносин ТОВ фірми «Каскад» з ПП «Валга» та ТОВ «БК «Поток», ТОВ «Старт Д», відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення операцій.
На підставі результатів проведеної перевірки, 04.06.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000402202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2 788 824 грн., в т.ч.: 1 859 216 грн. основного платежу та 929 608 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000412202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 946 094 грн., в т.ч.: 1 307 396 грн. основного платежу та 638 698 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Матеріалами справи встановлено, що 21.02.2012 між позивачем (продавець) та ТОВ «Старт Д» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та сплатити вартість за отриманий товар (металопродукцію).
Факт виконання умов даного договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, виписками по банківському рахунку.
Між позивачем (замовник) та ТОВ «БК «Поток» (виконавець) 27.04.2012 було укладено договір купівлі-продажу № 27/04/12-У, згідно якого виконавець зобов'язався надати послуги по обробці металопрокату на складі де зберігається металопрокат за місцем знаходження ТОВ фірми «Каскад».
Факт виконання умов зазначеного договору судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками по руху коштів на рахунках, актами приймання-передачі металопрокату для обробки та актами приймання-передачі металопрокату після його обробки, кошторисом цін на послуги.
Між ТОВ фірма «Каскад» (замовник) та ПП «Валга» (виконавець) було укладено договори про перевезення вантажів № 07/03/12 від 07.03.2012, № 29/05/12 від 29.05.2012, № 10/08/12 від 10.08.2012, № 01/11/12 від 01.11.2012, за умовами якого виконавець зобов'язувався доставити автомобільним транспортом довірений йому вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, яким є м. Миколаїв (морський порт), до пункту призначення, яким є м. Дніпропетровськ (вул. Гаванська, 4 Л), і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник сплатити вартість за перевезення вантажу.
Факт виконання господарських зобов'язань за даним договором в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками-фактури, банківськими виписками по руху коштів на рахунках, товарно-транспортними накладними.
Також надання послуг з перевезення вантажу за адресою складу: м. Дніпропетровськ вул. Гаванська, 4-Л (вказана в ТТН), підтверджено договором оренди землі, укладеним між позивачем та Дніпропетровською міською радою від 13.01.2006 строком на 15 років.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).
Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (п. 138.8 ст. 138 ПК України).
Згідно положень пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено судами з підтвердженням матеріалів справи.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень п. 201.1, 201.2, 201.8 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.
На основі зазначеного, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям з вищевказаними контрагентами, є таким, що не підтверджений належними доказами та спростований матеріалами справи, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
За вказаних обставин, меж перегляду, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний