Справа № 822/590/15
Головуючий у 1-й інстанції: Касап В.М.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
12 травня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сокольвак Ю.В.,
представника позивача: Горбаня О.В.
представника відповідача: Пятковського А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Гранд Імпорт" (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 22.10.2014 № 000071/22-01-22-04 на суму 10294,48 грн. та № 000072/22-01-22-04 на суму 33712,53 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.03.2015 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив колегію суддів її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін по справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що працівниками фіскальної служби проведено документальну планову виїзну перевірку в частині дотримання законодавства України з питань державної митної справи за період з 16.01.2012 по 31.12.2013. В результаті проведеної перевірки виявлено порушення позивачем вимог ст. 58 Митного кодексу України, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, які полягають у не включенні до митної вартості імпортованих товарів повної суми транспортних витрат, що призвело до заниження митної вартості оцінюваних товарів та несплати у повному обсязі до державного бюджету ввізного мита та податку на додану вартість у перевіряємому періоді. На підставі виявлених порушень складено акт № 0028/4/22-01-22-04/0037915506 від 07.10.2014 та винесено податкові повідомлення-рішення від 22.10.2014 № 000071/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: ввізне мито та штраф в розмірі 10 294,48 грн., з яких 8 235,58 грн. основного платежу та 2 058,90 грн. штрафних санкцій, № 000072/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 33 712,53 грн., з яких 26 970,02 грн. основного платежу та 6 742,51 грн. штрафних санкцій.
За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України № 9866/6/99-99-10-01-06-15 від 26.12.2014 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про подання позивачем недостовірних відомостей про вартість ввезеного товару і, як наслідок, сплати останнім митних платежів та ПДВ у заниженому розмірі. Так, перевіркою було встановлено, що в первинних документах, наданих позивачем, не зафіксовано розподіл транспортних витрат до митного кордону України та після ввезення на митну територію України, а до митної вартості оцінюваних товарів транспортні витрати повинні включатися в повному обсязі, в тій сумі, що документально підтверджена первинними бухгалтерськими документами.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що частиною 11 статті 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.
При цьому, надані позивачем документи дають можливість для ідентифікації та виділення витрат на транспортування імпортованого товару після ввезення, не включених до ціни, з загального розміру витрат на транспортування до митного кордону України, що в свою чергу не суперечить загальновизнаним принципам бухгалтерського обліку та вказує на безпідставність доводів відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Так, з матеріалів справи слідує, що за період, який підлягав перевірці, позивач здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме імпорт товарів, на підставі контрактів з контрагентами. При цьому, до складу митної вартості товарів пред'явлених до митного оформлення позивач включив вартість транспортних витрат до місця перетину митного кордону на підставі довідок про транспортні витрати, виданих контрагентами.
Водночас правовідносини між позивачем та контрагентами врегульовані договорами про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів, інформація про які знаходиться в матеріалах справи (додаток 1 до акту перевірки). В даних договорах встановлено порядок розрахунків із перевізником, а вартість кожної партії перевезеного товару визначалась окремо.
Розрахунки з перевізниками, які надавали транспортно-експедиторські послуги позивачу, проводились відповідно до пред'явлених перевізником замовнику заявок на перевезення, рахунків, довідок/калькуляцій, рахунків-фактур, актів надання послуг, актів виконаних робіт, актів здачі-приймання робіт (копії знаходяться в матеріалах справи).
В довідках з данними контрагентами визначено вартість транспортно-експедиційних витрат по транспортуванню вантажу автопоїздами з розмежуванням до митного кордону, та, відповідно, від митного кордону до місця митного оформлення на території України.
Загальна сума транспортних витрат з перевезення вантажів, що визначені в довідках про транспортні витрати відповідає загальній сумі вартості наданих послуг з перевезення, визначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).
При цьому, підставою прийняття оскаржуваних рішень слугував висновок відповідача про подання позивачем недостовірних відомостей про вартість ввезеного товару і, як наслідок, сплати останнім митних платежів та ПДВ у заниженому розмірі. Перевіркою було встановлено, що в первинних документах наданих позивачем не зафіксовано розподіл транспортних витрат до митного кордону України та після ввезення на митну територію України, а до митної вартості оцінюваних товарів транспортні витрати повинні включатися в повному обсязі, в тій сумі, що документально підтверджена первинними бухгалтерськими документами.
Однак вказаний висновок відповідача є безпідставним, зважаючи на таке.
Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України № 4495-VI подаються транспортні (перевізні) документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.
За приписами п. 5 частини 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, в даному випадку це витрати на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України.
Згідно п. 2 ч. 11 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у вказаних вище статтях Митного кодексу України. До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення на територію України.
Відповідно, витрати на транспортування після ввезення не включаються позивачем до митної вартості за умови дотримання ним вимог виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення.
Окрім цього, наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 №74 затверджено Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України. У пункті 2.1 вказаних методичних рекомендацій зазначено, що відповідно до абзацу 3 ст. 260 Митного кодексу України в редакції 2002 року, для цілей контролю правильності визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні, які є доцільними для певного методу визначення митної вартості. В Україні основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в Законі України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
В силу п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 за № 1766 (Порядок № 1766) для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до МК України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
З введенням в дію МК України № 4495-VI - Порядок №1766 втратив чинність, а Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за № 984/21296 затверджено Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення.
Згідно п.1.10. Правил Декларант або уповноважена ним особа самостійно заповнює всі графи ДМВ відповідно до порядку їх заповнення, за винятком граф, призначених для відміток митного органу.
У графі 20 Правил заповнення ДМВ зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
При цьому п. 2.3. Правил встановлено, що запис щодо рішення, яке прийняте посадовою особою митного органу за результатами контролю правильності визначення митної вартості товарів, учиняється таким чином: якщо за результатами аналізу, виявлення та оцінки ризиків посадовою особою митного органу встановлено ризик заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість, у тому числі невірне визначення митної вартості, або якщо за результатом розгляду поданих декларантом або уповноваженою ним особою документів, які підтверджують митну вартість товарів, встановлені підстави для запиту документів, перелік яких визначений частинами третьою та/або четвертою статті 53 Кодексу, посадова особа митного органу у графі "Для відміток митного органу" ДМВ на паперовому носії робить запис про необхідність подання документів для підтвердження митної вартості товарів із складенням переліку таких документів, зазначає час, дату і прізвище, ставить свій підпис та проставляє відбиток особистої номерної печатки.
Якщо в митного органу відсутні зауваження щодо заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості, відсутні підстави для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, то в основному аркуші ДМВ учиняється запис "митну вартість визнано".
Так, в судовому засіданні встановлено, що в кожному окремому випадку, під час митного оформлення товарів імпортованих позивачем в Україну, митному органу були надані документальні підтвердження вартості перевезення товару до місця ввезення на митну територію України, а саме:
- транспортні (перевізні) документи (міжнародні товарно-транспортні накладні) з зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту на території України;
- документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а саме, довідки/калькуляції, видані нашими перевізниками, про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України;
- договори та рахунки-фактури на послуги перевезення, документи про сплату послуг перевезення, якщо на момент митного оформлення розрахунки з перевізником були здійснені.
Оскільки на бухгалтерський та податковий облік, а також на розрахунки з виконавцями вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України не впливає, для надання інформації митниці перевізниками позивача були складені спеціальні документи, а саме, довідки/калькуляції, що містять всю необхідну інформацію для митного оформлення товарів та надання яких передбачене Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою КМУ від 20.12.2006 № 1766 (що був чинний на момент митного оформлення).
Разом з тим довідки про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України, які були надані відповідачу, та які були надані перевіряючим, містять всю необхідну інформацію:
- вказаний адресат довідки;
- чітко прописаний зміст довідки (надання інформації про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України), описаний маршрут, приведені дані про транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення;
- дата складання довідки;
- підпис керівника, який має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства.
Варто зазначити, що в кожному окремому випадку, з урахуванням довідок перевізників про вартість перевезення до митного кордону України позивачем задекларовано митну вартість товару, про що до них внесено відповідні відомості у відповідних графах і митним органом було визнано таку митну вартість під час митного оформлення імпортованих позивачем товарів, про що в них проставлено відповідні відмітки.
Тобто позивач, під час митного оформлення надав необхідні документи на підтвердження вартості перевезення до місця ввезення на митну територію України, інших документів відповідач не вимагав, а обов'язковість надання під час митного оформлення актів виконаних робіт та податкових накладних не передбачено діючим законодавством.
За приписами частини 11 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.
Отже, митне законодавство не передбачає конкретний спосіб, в який вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України повинна бути виділена з ціни окремим рядком в акті надання транспортних послуг, а тільки вказує, що така вартість повинна бути документально підтверджена та піддаватися обчисленню. Крім того, в довідках та інших документах, які надавалися під час митного оформлення, ціна за надання транспортних послуг до митного кордону України, була виділена, відповідно наявність наданих документів під час митного оформлення та первинних документів (актів виконаних робіт, податкових накладних) дозволяє обчислити вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України.
Таким чином, аналіз документів наданих позивачем дає можливість ідентифікації та виділення витрат на транспортування імпортованого товару після ввезення, не включених до ціни, з загального розміру витрат на транспортування до митного кордону України, що в свою чергу не суперечить загальновизнаним принципам бухгалтерського обліку та вказує на безпідставність доводів відповідача.
Стосовно доводів відповідача, що подані при митному оформленні товарів транспортні документи, зокрема договори на перевезення, заявки, калькуляції про вартість перевезення товарів до місця ввезення на митну територію України, не є первинними документами відповідно до положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 ст. 53 МК України для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відтак, норми ст. 53 та ст. 58 МК України вимагають документального підтвердження витрат на транспортування до і після ввезення на митну територію України, і, взагалі, не містить виразу "первинний документ". При цьому, норми МК України не встановлюють особливих вимог до форми, типу та вигляду документів, які підтверджують вартість перевезення.
Окрім цього як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час оформлення митних декларацій були надані: міжнародні товарно-транспортні накладні (СМР), заявки на перевезення із зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту перетину кордону та пункту митного оформлення на території України; документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а саме заявки на перевезення та довідки про вартість перевезення, договори та рахунки-фактури на послуги перевезення.
Вартість перевезення імпортних товарів від місця завантаження до пункту перетину митного кордону визначалась на підставі виданих перевізниками довідок про вартість перевезення, які містять вичерпну інформацію щодо виконавця наданих послуг, його місцезнаходження, маршруту доставки, відстані від постачальника до покупця, в т.ч. до перетину митного кордону, а також від митного кордону до місця призначення (Хмельницький); загальної вартості доставки, яка підлягає обчисленню окремо по території іноземної держави та по території України. Ці довідки скріплені печаткою та підписом виконавця наданих послуг і мають всі ознаки документу.
Водночас відповідно до ст. 345 МК України ціль перевірки митного органу - переконатися правильності заповнення митних декларацій та в достовірності зазначених у них данім;, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, а також у своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати митних платежів. Тобто у даному випадку - встановити фактичну, правильну вартість транспортних перевезень до ввезення на митну територію України, підтвердити або спростувати дані, надані підприємством.
Таким чином, якщо у довідках (калькуляціях), що складені перевізниками з урахуванням реквізитів, про які зазначалось вище, вартість перевезення до кордону з Україною та після виділена окремо, то відсутність окремих сум такого перевезення в актах виконаних робіт не робить такі довідки недійсними документами або документами, які не відповідають вимогам МК України.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.
Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 12 травня 2015 року.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Сторчак В. Ю.