Справа № 802/458/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
05 травня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Майданюк Я.Л.,
представника позивача: Бондар О.І.
представника відповідача: Ладуби А.Ю.
представника відповідача: Басенка В.А.
представника відповідача: Мусіровського О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Державної фінансової інспекції у вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та скасування вимоги, суд,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати дії відповідача, у частині визначення фінансових порушень з боку військової частини НОМЕР_1 відповідно до "Вимоги про усунення порушень" від 17.01.2014 № 02-08-28-14/335, що призвели до фінансових та матеріальних втрат у сумі 1 174,07 грн. (відповідно до визначених сум в акті ревізії протиправними); скасувати п. 1, 2, 3, 4, 5, 6 "Вимоги про усунення порушення" державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 №00-08-28-14/335.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2014 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2014 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірними та скасування п. 2, 3, 4, 5, 6 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 №02-08-28-14/335. В цій частині прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної фінансової інспекції у Вінницькій області щодо складання п. 2, 3, 4, 5, 6 вимоги від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335. Скасовано п. 2, 3, 4, 5, 6 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335 щодо усунення порушень. В іншій частині постанову залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2014 стосовно пунктів 2, 3, 4, 5, 6 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 №02-08-28-14/335 скасовано. В цій частині вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.03.2015 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо визначення фінансових порушень з боку позивача та зобов'язання їх усунути, які викладені в пунктах 2, 4, 5 листа - вимоги від 17.01.2014 № 02-08-28-14/335; скасовано п. 2, 4, 5 листа - вимоги відповідача № 00-08-28-14/335 від 17.01.2014 щодо усунення порушень.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції сторони подали апеляційні скарги, в яких просили: позивач - скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову про задоволення адміністративного позову повністю; відповідач - скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив колегію суддів її задовольнити, та заперечував проти апеляційної скарги відповідача.
Представники відповідача вимоги поданої ними апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просив колегію суддів її задовольнити, та заперечували проти апеляційної скарги поданої позивачем.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання п.1.1.6.3 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ у Вінницькій області на ІІІ квартал 2013 року та на підставі направлень, виданих начальником ДФІ у Вінницькій області №1036, №1037 від 23.09.2013 та №1054, №1055 від 25.09.2013 працівниками ДФІ у Вінницькій області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.07.2011 року по 01.09.2013.
В ході ревізії виявлено ряд порушень та недоліків, викладених в акті ревізії № 08-07/23 від 12.12.2013.
Не погоджуючись з висновками акту ревізії позивачем надано до ДФІ у Вінницькій області заперечення за №1328 від 20.12.2013 на акт ревізії № 08-07/23 від 12.12.2013.
Розглянувши заперечення позивача на акт ревізії, ДФІ у Вінницькій області надіслано висновки на заперечення від 15.01.2014 згідно яких, висновки, що викладені в акті ревізії №08-07/23 від 12.12.2013 відповідають нормам чинного законодавства та встановленим обставинам.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що пункти 2, 4, 5, вимоги відповідача від 17.01.2014 № 02-08-28-14/335 є безпідставними та необґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, натомість пункти 3,6 прийнятті відповідно до чинного законодавства, а тому відсутні підставі для їх скасування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Так, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції, зокрема, вказав, що при прийнятті вищезазначених рішень судам необхідно було дослідити наявність надпланових обсягів власних надходжень ВЧ НОМЕР_1 , перевірити наявність у кошторисі ВЧ НОМЕР_1 витрат на придбання будівельних матеріалів, а у разі підтвердження перелічених обставин - дослідити правильність перерозподілу обсягів узятих бюджетних зобов'язань із загального до спеціального фонду, а також витребувати щорічні кошториси ВЧ НОМЕР_1 , які можуть підтвердити, або спростувати наведені доводи позивача, щодо зазначення у відповідних кошторисах витрат на харчування військової комендатури ВЧ НОМЕР_2 . Окремому дослідженню підлягають обставини щодо правильності обраного Інспекцією способу усунення порушення, про яке йдеться у пункті 4 оскаржуваної вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
В частині визнання протиправним та скасування пункту 1 вимоги №02-08-28-14/335, то прийняті судові рішення в цій частині Вищим адміністративним судом України залишені в силі.
При цьому щодо зобов'язання позивача відобразити по бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість за військовою частиною 2269 “К” в сумі 787286,27 грн. за спожиті комунальні послуги і продукти харчування та забезпечити її погашення з подальшим перерахуванням коштів до загального фонду державного бюджету, а це викладено в п. 2 вимоги, то колегія суддів наступне.
Відповідно до п.п. 2.8, 2.9 Положення про військове господарство внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 19.05.1992 №72 у військових частинах, які знаходяться на забезпеченні інших військових частин, господарська діяльність організується відповідно до господарства, яке ведеться в підрозділах забезпечуючих частин. Норми та особливості забезпечення військових частин визначаються відповідними наказами, розпорядженнями, положеннями, посібниками і керівництвами МВС України та командуючого внутрішніми військами МВС України по відповідних службах. Відповідно до наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621 передбачено, що 01.01.2001 року продовольче забезпечення військової частини 2269 “К” організувати на базі військової частини НОМЕР_1 . Крім того, щороку головним розпорядником коштів передбачалися кошти на харчування військової частини 2269 “К”, так як згідно розпорядження КВВ МВС України від 30.05.2003 року №3/24/1-2115 інженерно-технічний склад військової частини 2269 “К” переданий атестатами на продовольче забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 05.06.2003 року.
Згідно п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України кошторис є основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень, розподіл бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Пунктом 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - постанова №228) передбачено, що кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
За приписами п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.
Відтак, аналізуючи вищезазначені положення, слід дійти висновку, що обов'язок по виконанню даного пункту Постанови виникає лише у головного розпорядника бюджетних коштів, тобто МВС України, тоді як військова частина НОМЕР_1 являється лише розпорядником III ступеня.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, військові частини НОМЕР_1 та 2269 “К” являються структурними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, безпосереднє управління якими здійснює командувач цими військами (ст.6 Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”), та в своїй діяльності керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, а також нормативно - правовими актами, що стосуються діяльності внутрішніх військ МВС України. Отже, враховуючи специфіку військової частини НОМЕР_1 , виконання наказів та розпоряджень безпосередньо командувача внутрішніми військами МВС України є обов'язковим для підлеглих, про що визначено у статутах Збройних Сил України, які поширені на внутрішні війська МВС України.
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, Міністерство внутрішніх справ України є головним розпорядником бюджетних коштів, що фінансуються з державного бюджету України, та має право: використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, які вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчими розпорядниками асигнувань. Ним же затверджується кошторис окремо на кожну вищевказану військову частину, згідно з п.20 Порядку, враховуючи при цьому об'єктивну потребу кожної установи та здійснюється перерозподіл кошторисних призначень протягом року між ними.
Згідно п.1.2 наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621 “Про організацію службово-бойової діяльності змішаної авіаційної ескадрильї (м. Київ) і військової комендатури аеродромного обслуговування та забезпечення польотів (смт. Калинівка, Вінницької області) військової частини 2269 “К” зобов'язано начальників управлінь Північного та Західного територіальних КВВ МВС України організувати до 01.01.2001 фінансове, речове, продовольче забезпечення особового складу в/ч 2269 “К” у військових частинах 3027 та 3028.
Пунктом 6 наказу встановлено, що з 1 січня 2001 року медичне забезпечення військової комендатури аеродромного обслуговування та забезпечення польотів ВЧ НОМЕР_2 покладено на ВЧ НОМЕР_1 .
Отже, кінцевою датою строку, за який необхідно організувати подальше забезпечення ВЧ НОМЕР_2 , визначено 01.01.2001.
При цьому п. 4 наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621 визначено, що “будівлі і споруди залишаються на балансовому та комунальному обслуговуванні військової частини НОМЕР_1 ”.
Так, представник позивача пояснив, що головним розпорядником коштів (Головним управлінням ВВ МВС України) у кошторисі в/ч НОМЕР_1 щороку передбачались витрати на харчування військової комендатури в/ч НОМЕР_2 . На підтвердження вищезазначеного твердження представником позивача в судовому засіданні був наданий для дослідження в суді першої інстанції та приєднаний до матеріалів справи витяг з наказу від 26.12.2012 №626 "Про організацію харчування інженерно-технічного складу в/ч 2269"К" в їдальні в/ч 3028", пунктом 1 якого приписано з 25.06.2003, що згідно розпорядження КВВ МВС України від 30.05.2003 №3/24/1-2115, організувати харчування інженерно-технічного складу частини 2269 "К" в солдатській їдальні за загальновійськовою нормою харчування №1 під час служби (крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці) ( том 2 а.с. 148 ). Однак, аналогічні накази за 2010 та 2011 роки на теперішній час відсутні у позивача, оскільки здані до Центрального архіву, про що свідчать відповідні матеріали.
Разом з тим, згідно кошторису в/ч 3028 на 2011 рік загальна сума видатків склала 21854473,00 грн., в тому числі: кошти загального фонду державного бюджету - 21355673,00 грн., кошти спеціального фонду державного бюджету - 498800,00 грн. Видатки спрямовані Головним управлінням ВВ МВС України, як головним розпорядником коштів, на продукти харчування (за кодом економічної класифікації видатків 1133) становлять 541781,00 грн. та перераховуються з коштів загального фонду державного бюджету.
Загальна сума видатків зазначена у кошторисі в/ч 3028 на 2012 рік склала 22296556,00 грн., в тому числі: кошти загального фонду державного бюджету - 21813256,00 грн., кошти спеціального фонду державного бюджету - 483300,00 грн. Видатки спрямовані Головним управлінням ВВ МВС України, як головним розпорядником коштів, на продукти харчування (за кодом економічної класифікації видатків 1133) становлять 395056,00 грн. та перераховуються з коштів загального фонду державного бюджету.
Вищезазначені суми видатків підтверджуються наявними в матеріалах справи накопичувальними відомостями з витрачення продуктів харчування за 2011, 2012 та 2013 роки.
Окрім цього, стосовно посилань представника відповідача щодо упущеної вигоди, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, то колегія суддів зазначає, що з вказаним твердженням не можливо погодитись оскільки не знайшла свого підтвердження та обставина, що військова частина НОМЕР_1 мала на меті отримати прибуток.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування п. 2 Вимоги.
Щодо пункту 3 оскаржуваної вимоги, а саме перерахування до загального фонду державного бюджету 614031,20 грн., за рахунок доходів спеціального фонду, отриманих понад суми, що покривають видатки на надання платних послуг та проводити покриття витрат, пов'язаних з наданням послуг по забезпеченню безпеки суб'єктами господарювання, в тому числі утримання військовослужбовців, виключно за рахунок спеціального фонду, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Складовою частиною спеціального фонду бюджету є доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 року № 1171 затверджений перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил. Серед інших видів цим переліком передбачена діяльність з охорони громадського порядку та безпеки.
Згідно частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).
Пунктом 23 постанови №228 визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.
Джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел ( абз.2 ст.4 Закону України “Про оплату праці”).
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.
Статтею 13 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" передбачено, що держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Так, зі змісту акта ревізії вбачається, що Інспекція встановила факт покриття відповідних витрат за рахунок загального фонду бюджету. Оскільки, на думку останньої, таке покриття має здійснюватись за рахунок спеціального фонду, відповідач дійшов висновку про необхідність перерахування до загального фонду бюджету 614031,20 грн.
Відповідно до наданого представником відповідача розрахунку очікуваних доходів військової частини НОМЕР_1 на 2011 рік по спеціальному фонду від надання платних послуг по забезпеченню безпеки, які є додатками до акта ревізії, згідно господарських договорів, укладених з ПП "Продкомпанія", Вінницьким медичним коледжом, КУП "Еко-Він", ЗАТ "Киїівстар Дж.Ес.Ем", а також за рахунок погашення існуючої станом на 01.01.2011 року дебіторської заборгованості за надані послуги ( том 2 а.с. 162 ), та довідки про нарахуване грошове забезпечення військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 , які були залучені для надання платних послуг по угодам з ТОВ "Магігранд", ПП "Продкомпанія", КУП "ЕкоВін", ВМК ім. Д.К. Заболотного, ВОКЛ ім. М.І. Пирогова, ПП "Промінь" (том 2 а.с. 170-191 ).
При цьому, посилання представників позивача викладені в апеляційній скарзі щодо неправомірності перерахування до загального фонду державного бюджету 614031,2 грн. є безпідставними, оскільки до суми 614031,20 грн. відповідачем не включено повний розмір грошового забезпечення військовослужбовців, а вказана сума визначена пропорційно кількості часу, який витратили військовослужбовці на надання послуг охорони.
Щодо п. 4 оскаржуваної Вимоги, то колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 4 Вимоги передбачено ініціювання зменшення бюджетних асигнувань за КПКВ 1003020 “Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, охоронна арештованих, засуджених та охорона особливо важливих об'єктів” на суму 281368,8 грн., що були використанні на придбання будівельних матеріалів, а не спрямовані на покриття витрат, пов'язаних з організацією і наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю, що відповідно до ст.119 БК України кваліфікується як нецільове використання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням ч. 9 ст. 51 цього Кодексу) на облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ - за рахунок надходжень від плати за оренду майна бюджетних установ. Зазначене узгоджується з розпорядженням КВВ МВС України від 14.02.2014 №Р-2, яке надійшло на адресу військової частини НОМЕР_1 17.02.2014 року.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
За приписами ч. 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.
Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.
У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.
Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).
Так, відповідно до кошторисів в/ч 3028 на 2011, 2012 роки кошти за КЕКВ 2120, 2130, 2140 ( капітальне будівництво (придбання), капітальний ремонт, реконструкція та реставрація ) в/ч НОМЕР_1 не виділялись, що свідчить про не забезпечення позивача коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою ( зокрема, щодо придбання будівельних матеріалів ).
Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач вірно спрямував кошти, отримані від виконання в/ч 3028 господарських договорів по забезпеченню безпеки, на придбання будівельних матеріалів.
Водночас спосіб усунення порушень, викладений відповідачем у вимозі, є необґрунтованим, оскільки посилаючись на незаконність використання позивачем коштів спеціального фонду, відповідач вимагає ініціювати зменшення бюджетних асигнувань по загальному фонду за іншим КПКВ - 1003020 “Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, охоронна арештованих, засуджених та охорона особливо важливих об'єктів”.
З приводу п. 5 вказаної вимоги, а саме ініціювання перед Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України (далі - ГУВВ) питання про повернення коштів спеціального фонду в сумі 166075,31 грн., які перераховувалися у вигляді 15% від суми надходжень коштів від господарської діяльності на рахунок ГУВВ, тобто проводилося спрямування коштів спеціального фонду кошторису бюджетної установи вищестоящій організації, варто зазначити наступне.
Статтею 8 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” передбачено, що порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.
При цьому згідно п.10.5 наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами" обсяги власних надходжень, які перевищують відповідні витрати, за умови забезпечення ресурсами заходів з виконання основних функцій бюджетних установ розпорядники бюджетних коштів перераховують вищим та підвідомчим установам і організаціям у разі, якщо їм такі повноваження надано відповідними нормативно-правовими актами. Розпорядники бюджетних коштів відповідальні за прийняте рішення.
Так, наказом Командуючого ВВ МВС України від 14.03.2011 № 115 затверджено Інструкцію про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин.
Пунктом 8.4 цієї Інструкції визначено, що, з метою проведення централізованих видатків для забезпечення життєдіяльності військ, військові частини на наступний день після отримання витягу з органу Держказначейства про надходження коштів за надані послуги перераховують Головному управлінню ВВ МВС України 15 відсотків від загальної суми надходжень.
При цьому, беручи до уваги специфіку військ, для підтримання постійної бойової готовності ГУ ВВ МВС України здійснює централізовану закупівлю матеріальних цінностей для подальшого перерозподілу їх між з'єднаннями та частинами в межах територіального командування.
Перерахування таких коштів здійснюється з рахунків для зарахування до спеціального фонду власних надходжень бюджетних установ лише в межах однієї програми та однієї групи власних надходжень.
Розпорядниками бюджетних коштів, які перераховують кошти, отримані в поточному році, такі операції відображаються як зменшення доходів, а тими, які отримують, - відповідно як надходження доходів.
У разі перерахування коштів, що обліковувались як залишки власних надходжень на початок року, зазначені операції відображаються як зменшення та збільшення залишків.
Тому операції по перерахуванню військовими частинами коштів до ГУ ВВ в цілому по внутрішнім військам не призводить до завищення (заниження) доходів у межах однієї бюджетної програми.
Дане відрахування передбачає акумулювання коштів з метою направлення на виконання першочергових заходів в межах всіх підпорядкованих підрозділів ВВ МВС України.
Відповідно до ст.22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів має право на призначення, затвердження та перерозподіл асигнувань між розпорядниками нижчого рівня.
Окрім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 неодноразово отримувала кошти від ГУ ВВ з даного перерозподілу для покриття витрат на відрядження, термінового ремонту даху казарми та інші невідкладні цілі.
Отже, п.5 Вимоги є безпідставним та підлягає скасуванню.
Стосовно п. 6 Вимоги - проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування коштів за наданні послуги з охорони в сумі 112600,08 грн. та забезпечення їх надходження від КУП "ЕкоВін", колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, зазначена інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Підпунктом 4 п. 4 Положення про Держфінінспекцію визначено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з п. 6 Положення про Держфінінспекцію, остання для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Вказані норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Отже, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не шляхом звернення до суду підконтрольної установи з позовом про скасування вимоги.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 20.05.2014 № 21-93а14.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.
Оскільки доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Державної фінансової інспекції у вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 12 травня 2015 року.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Сторчак В. Ю.