Справа № 802/270/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
07 травня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Курка О. П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника позивача: Стирнік Ю.В.
представника відповідача: Янушкевича А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спредом" до Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними дій, скасування наказу та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними дій, скасування наказу та податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 15.12.2014 року №0010182203. В решті вимог відмовлено .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити .
В судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представника позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось при апеляційному розгляді, звертаючись до суду першої інстанції та на аргументацію позовних вимог, позивач вказав на те, що Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницькій області, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Спредом" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Старкс Холдинг" за липень 2014 року.
21.11.2014 року за результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт за № 27/02-28-22-05/39177989 на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення № 0010182203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 8871 грн. з них: за основним платежем - 7097 грн. та за штрафними санкціями - 1774 грн., а відтак, вважаючи , що винесене за наслідками здійснення перевірки податкове повідомлення - рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, позивач і звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано достатніх доказів на підтвердження здійснення господарської операції з ТОВ "Старекс Холдинг", водночас проведення позапланової перевірки суд розцінює як реалізацію відповідачем своїх владних управлінських функцій, відтак адміністративний позов слід задовольнити частково.
Судова колегія апеляційної інстанції повністю погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.
Відповідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів; отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Як встановлено судом з матеріалів справи, згідно договору позивач отримав від контрагента послуги по виконанню будівельно - монтажних робіт, про що отримав податкову накладну, та перерахував грошові кошти за отримані послуги. Ця операція визнана податковим органом як фіктивна із посиланням на неможливість реального здійснення платником податків (ТОВ "Старекс Холдинг") зазначеної операції з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності працівників, застрахованих осіб за цивільно-правовими договорами та відомостей про неможливість проведення зустрічної звірки підприємства - контрагента позивача.
Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарської діяльності.
Натомість, як вірно дослідив суд першої інстанції та жодним чином не спростовано представником апелянта під час судового розгляду справи, позивачем надано на підтвердження реальності господарських операцій документи, які містяться в матеріалах справи: акт приймання-передачі від 29.08.2014 року, довідку про вартість виконаних робіт форми КБ-3 за листопад 2014 року, акт приймання виконаних робіт форми КБ-2в, податкову накладну № 524 від 31.07.2014 року. Дані документи скріплені печатками сторін. На підтвердження оплати за виконання будівельних робіт представником позивача надано платіжне доручення № 15 від 31.07.2014 року, згідно якого ТОВ "Спредом" сплатило ТОВ "Старекс Холдинг" 42 580 грн., в тому числі ПДВ 20% 7096,67 грн. (а.с. 61-67).
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Власне приписами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано вимоги до первинних документів, зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарських, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати таки обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.п.2.1.,2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Крім того, згідно акту перевірки посадові особи контролюючого органу підтвердили, що первинні, документи бухгалтерські та інші документи, використані при перевірці, достовірні та надані в повному обсязі, що також підтверджує факт здійснення господарської операції позивача з ТОВ "Старекс Холдинг".
Судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що податковим законодавством не ставиться в залежність отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності нарахування сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру такого податкового кредиту.
Також, чинним законодавством на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового закону. Кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, позивач не може нести відповідальність за діяльність свого контрагента.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, оскільки контролюючий орган не навів обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.
Натомість, суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилання апелянта щодо нікчемності укладеного договору позивача з TOB "Старекс Холдинг, оскільки договір, укладений між позивачем та контрагентом, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами, окрім того, господарська операція та послуги отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.
Щодо доводів апелянта відносно відсутності контрагента за місцезнаходженням, яке було встановлено контролюючим органом згідно інформації ІС "Податковий кредит", судова колегія зазначає, що Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Водночас, предстаник апелянта в судовому засіданні жодним чином не спростував того факту, що на момент здійснення господарської операції, контрагент як юридична особа внесене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги частини 1 статті 71 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О.
Курко О. П.