29 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/6888/14
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,
секретаря Жукової Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
04.12.2014р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної Міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03.11.2014 року №577-14 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Камеруну, за національністю камерунець, за віросповіданням - християнин, неодружений, має сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2
Позивач легально покинув Камерун приблизно в лютому 2008р. авіарейсом м. Яунді (Камерун) до невідомої позивачу країни. Після транзитної країни позивача вилетів до м. Києва (Україна), куди потрапив приблизно в кінці лютого 2008р., де пробув 3 дні, звідки на автобусі вирушив до м. Одеси (Україна). Зі слів позивача подорож здійснена за допомогою посередника на ім'я ОСОБА_3
26 лютого 2008р. позивач звернувся до управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця. За результатами розгляду цієї заяви позивачу відмовлено в наданні статусу рішення відповідно до рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 27.01.2009р. № 30-09 (справа № 08/56).
27 червня 2013 року позивач звернувся за захистом в Україні відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту».
Рішенням ДМС України від 03.11.2014р. №557-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту», як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні. /а.с.35/
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції, в даному випадку відповідач, приймає рішення про визнання чи відмову у визнанні біженцем за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно із абзацом 4 статті 6 вказаного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1 мешкав у АДРЕСА_1, протягом 1987-1992 рр. навчався у молодшій школі Balinhul Faku, 1992-1999рр. навчався у старшій школі Lisi Balingul Faku, 2000-2003рр. навчався в університеті Боя на факультеті філології. З 2002р. по 2008р. працював продавцем АДРЕСА_1. В Одесі з 2008р. по 2010р. працював будівельником, з 2013 р. - вантажником на промисловому ринку « 7км.». Зі слів позивача, він був членом політичної партії SDF (Соціал-демократичний фронт) та приймав участь в опозиційних мітингах. Так, 15.02.2008 р. його було заарештовано за участь у мітингу в м. Боя. Наступного дня він підписав розписку проте, що йому більше не дозволено приймати участь в мітингах, що стало підставою для звільнення з-під арешту. Однак 24.02.2008р. опозиційна партія «Соціал-демократичний фронт» організувала мітинг в м.Дуала на стадіоні «Оніспо», в якому позивач взяв участь. При цьому, зі слів позивача, він був одним з організаторів цього мітингу, у зв'язку із чим прибув в м. Дуала 23.02.2008р. Під час проведення мітингу на людей напали військові, у зв'язку із чим позивач вирушив до м. Мутенгене. По дорозі йому зателефонував друг, який повідомив, що біля дома на позивача чекає міліція. У зв'язку із цим позивач поїхав до своїх знайомих в м.Яунді. Наступного дня позивач побачив в новинах свою фотографію та оголошення його у розшук. Керівники партії за допомогою посередника на ім'я ОСОБА_3 організували виїзд позивача з Камеруну через 2 дні.
Партія «Соціал-демократичний фронт» є офіційною партією Камеруну, яка приймає участь в президентських та парламентських виборах. Під час анкетування 10.10.2013р. позивач вказав, що є членом партії з 1996 р. в якості президента секції молоді у м. Мутенгене. Під час першого звернення до міграційної служби заявник вказав, що вступив до партії в 2002р. та був бухгалтером з 2005р. по 2007р., став президентом молодіжної організації в 2007р. Жодного доказу на підтвердження приналежності до політичної партії шукач не надав. Дату заснування партії вказав невірно (1992р. замість 1990р.).
Крім того, позивач плутається в датах проведення мітингів. Так, під час першого звернення шукача в 2008р. він зазначив, що найважливіший мітинг в м. Дуала проходив 10.02.2008р., однак під час другого звернення вказав, що мітинг проходив 24.02.2008р.
Під час першого звернення заявник вказав, що його було ув'язнено на 3 доби 20.01.2008р., однак в ході другого звернення зазначив, що це сталося 22.02.2008р. і тривало 1 день. При цьому в лютому 2008р. дійсно мав місце мітинг, проте за інформацією по країні походження члени партії «Соціал-демократичний фронт» його бойкотували.
Також сумнівними є пояснення позивача про обставини його виїзду. Зокрема, позивач зазначив, що спостерігаючи за розгоном мітингу в м. Дуала, він вирішив виїхати додому і по дорозі йому зателефонував друг, який попередив про те, що дома йому загрожує небезпека. Після цього позивач поїхав до знайомих в м. Яунді, де він побачив себе по телебаченню, зокрема оголошення про його розшук. Керівники партії погодились йому допомогти та за 2 дні оформили документи для виїзду. В кінці лютого 2008 р. позивач легально за оформленими документами (візою) покинув Камерун.
Під час уточнення анкетних даних 18.03.2008р. позивач вказав, що його батька було вбито з політичних мотивів у 2005р. При цьому батько був головою одного з департаментів м. Яунде, у зв'язку із чим позивач пов'язує його вбивство через його діяльність, оскільки батько був чужою людиною в департаменті, який він очолював.
Згідно із позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Згідно з частиною 7 статті 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є висновок Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 25.08.2014 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. /а.с.81-91/
При прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач також взяв до уваги те, що надана позивачем інформація при викладені причин виїзду з країни є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення позивач не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Також позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.
Крім того позивачем не надано до суду обґрунтованих причин, які змусили його покинути Камерун, оскільки матеріали справи свідчать про заздалегідь заплановану поїздку позивача до України (адже оформити спонтанно документи для виїзду (візу) за два дні неможливо), а не про вимушений виїзд внаслідок певних подій. Також сумнівним є факт проходженням позивачем паспортного контролю в аеропорті за наявності оголошення його у розшук.
Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Камеруну добровільно з метою покращення рівня життєвих умов.
В матеріалах справи також відсутні факти, які б підтверджували можливість застосування до заявника смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Головуючий: А.В. Крусян
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: О.І. Шляхтицький