05 травня 2015 р. Справа № 1573/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торро» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торро» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 14.09.2012 №№0000281594 та 0000291594.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що жодних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс Гарант» (далі - ТОВ-2) не мало, відтак не могло виписувати податкових накладних останньому, що виключає правомірність формування ним податкового кредиту по відносинах із ТОВ. Зазначає, що жодних доказів наявності існування будь-яких операцій між ТОВ та ТОВ-2 відповідачем не надано, та безпідставно прийнято оскаржувані ППР лише на підставі перевірки ТОВ-2 та задекларованих ним податкових зобов'язань.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі №2а-2960/12/0970 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що ТОВ-2 у відповідності до матеріалів перевірки є контрагентом позивача, який задекларував на підставі їх господарських відносин податковий кредит в розмірі 19881,83грн, а відтак вказані податкові зобов'язання безпідставно не відображені ТОВ.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ДПІ приймаючи оскаржуване ППР діяло не на підставі, поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки позивачем не виписувалось податкової накладної ТОВ-2, а відтак у нього не було обов'язку декларувати такі податкові зобов'язання.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 22.12.1995, взято на податковий облік 09.04.1996, перебуває на обліку в ДПІ, 06.11.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основний вид його діяльності є переробка та консервування овочів та фруктів (а.с.12).
На підставі акта від 31.08.2012 №6559/15-4/23797343 (далі - Акт) документальної позапланової перевірки ТОВ з питань підтвердження законності нарахування ТОВ від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку по деклараціях за травень-червень 2012 року, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст.200 ПК України в результаті чого:
в декларації з ПДВ за травень 2012 року завищено суму від'ємного значення поточного звітного періоду на 6331грн, залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 702грн, завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на 3915грн, та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на 8934грн;
в декларації з ПДВ за червень 2012 року завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на 6331грн та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 702грн (а.с.17-21).
Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ-2, використавши при цьому дані системи автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) та відповідь Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва від 07.08.2012 №5210/7/22-01 про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку із тим, що ТОВ-2 присвоєно стан 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».
14.09.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:
№0000281594, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 10246грн (за травень 2012 року в сумі 3915грн, за червень 2012 року в сумі 6331грн) та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 2562грн (за травень 2012 року в сумі 979грн, за червень 2012 року в сумі 1583грн);
№0000291594, яким збільшено грошове зобов'язання із ПДВ в розмірі 11168грн (основний платіж 8934грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 2234грн)(а.с.27-30).
Не погодившись із такими рішеннями ДПІ, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.
На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про наявність господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ-2, а відповідно завищення суми бюджетного відшкодування та заниження ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Наявність господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджена жодними первинними документами та зокрема відповідними податковими накладними.
Відтак, віднесення ТОВ-2 до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ без належно оформленої ним податкової накладної є безпідставним.
При цьому, слід зазначити, що перевірка правомірності формування контрагентом позивача податкового кредиту по взаємовідносинах із таким, податковим органом проведена не була, а висновки такого сформовані лише на підставі інформації із системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА, без аналізу жодного первинного документа.
Із матеріалів справи вбачається, що ні ТОВ, ні ТОВ-2 безпосередньо у договірні взаємовідносини не вступали, а відповідні господарські операції не мали місця (протилежного податковим органом не доведено).
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Більше того, слід зазначити, що відповідно до довідки ДПІ від 10.08.2012 №6058/15-4/23797343 (а.с.11-16), жодних порушень при відображенні ТОВ у декларації за травень 2012 року від'ємного значення ПДВ у сумі 6331грн та бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 3915грн не встановлено, що однак в подальшому не взято до уваги ДПІ.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ТОВ щодо визнання протиправними та скасування ППР від 14.09.2012 №№0000281594 та 0000291594.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.І. Мікула
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 08 травня 2015 року.