Справа: № 826/1100/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
12 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бабенка К.А., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «АСМ-Максимум» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування рішень та податкового повідомлення-рішення, -
У січні 2015 року приватне підприємство «АСМ-Максимум» (далі - позивач, ПП «АСМ-Максимум») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-1, ДФС України), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач-2, ГУ ДФС у м. Києві), Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач-3, ДПІ у Деснянському районі) про:
- скасування рішення ДФС України від 26.12.2014 року №9920/6/99-10-01-25 «Про розгляд скарги»;
- скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 08.12.2014 року №1901/10/25-15-10-05-15 «Про розгляд скарги»;
- скасування податкового повідомлення-рішення від 03.09.2014 року №0002792201.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2015 року позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.09.2014 року №0002792201. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності та безтоварності укладеного Позивачем з ТОВ «ТД Сієна» договору, на підставі яких ПП «АСМ-Максимум» було сформовано податковий кредит з ПДВ. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зазначив, що рішення про розгляд скарги не порушують права платника податків.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач-3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.
У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Треті особи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2014 року працівниками ДПІ у Деснянському районі на підставі наказу від 15.08.2014 року №1244 та згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «АСМ-Максимум» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТД Сієна» за березень 2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2014 року, на загальну суму 50 000,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 22.08.2014 року №2318/26-52-22-01-11/35619220. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.09.2014 року форми «Р» №0002792201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62 500,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 50 000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 12 500,00 грн.).
За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Надаючи оцінку твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності у Позивача підстав для формування податкового кредиту ПДВ за результатами взаємовідносин з ТОВ «ТД Сієна», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції між ТОВ «ТД Сієна» (Постачальник) та ПП «АСМ-Максимум» (Покупець) укладено договір поставки товарів від 03.03.2013 року №82 (далі - Договір №82), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та одночасно здійснити його оплату на умовах Договору.
Предметом Договору є арматура 12 мм, 14мм, 16мм, 18мм (А500С,12мДСТУ 3760:2006), щити опалубки, розмір 2,5 м*1,2 м) у відповідності до рахунків-фактури, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Пунктом 3.2 Договору №82 передбачено, що загальна сума договору складає 300 000,00 грн. у тому числі ПДВ 50 000,00 грн.
Відповідно до п. 5.2 Договору №82 Постачальник зобов'язується передати Покупцю договір, видаткову накладну, податкову накладну, оригінал рахунку.
Факт реальності виконання зобов'язань на думку суду першої інстанції підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 128-132), видаткових накладних (т. 1 а.с. 133-137) та банківських виписок (т. 1 а.с. 212).
При цьому Окружний адміністративний суд м. Києва, надавши оцінку наявним у матеріалах справи договорам, укладеним між ТОВ «ДМВ-Строй» та Позивачем (т. 1 а.с. 94-125), а також складеним на їх виконання первинним документам (т. 1 а.с. 138-211), зазначив, що при будівництві були використані матеріали, отримані ПП «АСМ-Максимум» за Договором №82, що свідчить про використання їх Позивачем у власній господарській діяльності.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварним укладеного Позивачем з ТОВ «ТД Сієна» договору немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемною угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Однак, суд першої інстанції не звернув увагу, що первинні документи, надані Позивачем на підтвердження реальності Договору №82, містять недоліки, зокрема, у видаткових накладних відсутні: місце складання, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Відсутність даної інформації ускладнює ідентифікацію особи, відповідальної за здійснення господарської операції за Договором №82. Крім того, як вірно зазначив Апелянт, всупереч вимог ряду положень Договору №82 Позивачем не було подано копій рахунків-фактури, які є невід'ємною частиною даного договору.
Крім іншого, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
Водночас Позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару, зокрема, копії журналу реєстрації довіреностей. При цьому про відсутність факту складання довіреностей свідчать незаповнені графи у видаткових накладних: «за дов. № від…». З огляду на викладене судова колегія критично оцінює твердження суду першої інстанції про встановлення факту використання Позивачем у власній господарській діяльності, зокрема, під час виконання зобов'язань за договорами з ТОВ «ДМВ-Строй», начебто отриманого від ТОВ «ТД Сієна» товару.
При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.
Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, а також його руху у подальшому та використання у власній господарській діяльності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ПП «АСМ-Максимум» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідками відносин з ТОВ «ТД Сієна».
Разом з тим, судова колегія погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача або Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «АСМ-Максимум», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
Крім того, посилання податкового органу на використання у ході перевірки Позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД Сієна» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.
Однак, враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про наявність у ПП «АСМ-Максимум» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідкам відносин з ТОВ «ТД Сієна».
Щодо решти висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції в ході перегляду оскаржуваної постанови не було встановлено порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог до ДФС України та ГУ ДФС у м. Києві, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва переглядалось в межах апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Деснянському районі задовольнити, а постанову суду - скасувати в частині.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києва - задовольнити повністю.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «АСМ-Максимум» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування рішень та податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді К.А. Бабенко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Бабенко К.А
Шурко О.І.