Справа: № 810/5051/14 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
28 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й..,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив скасувати наступні податкові повідомлення-рішення відповідача:
- від 14.04.2014 № 0000312204;
- від 14.04.2014 № 00003222044
- від 14.04.2014 № 0000812203.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року позов задоволено частково.
Скасововано податкові повідомлення-рішення №0000312204, №0000322204 від 14.04.2014, видані Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.
Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000812203, видане Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області в частині штрафних санкцій на суму 96 220,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні вимог даного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012. За результатами перевірки складено акт від 25.03.2014 №313/22-4/20616482, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема: п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 р. на суму 124064 грн; п.198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статт187), п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 107966 грн, в т.ч. по періодах: за грудень 2011 р. на суму 95943 грн, за лютий 2012 р. на суму 2022 грн, за березень 2012 р. на суму 240 грн, за жовтень 2012 р. на суму 9677 грн, за листопад 2012 р. на суму 84 грн; п.9 ст.3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР.
На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 №0000322204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 134957,5 грн, у тому числі за основним платежем - 107966 грн, за штрафними санкціями - 26991,5 грн, №0000312204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 124064 грн, у тому числі за основним платежем - 124064 грн, №0000812203, яким застосовано штрафні санкції - 96560 грн.
Заперечуючи правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Обговорюючи питання що правомірності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 № 0000312204 та № 00003222044, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 ПК України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК Україниустановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином слід зазначити, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ "Техкомплект" (покупець) та ТОВ ВКФ "Володимир" (постачальник) було укладено усний договір на придбання товару для транспортних засобів. Факт придбання товару позивачем підтверджується наявними в справі копіями видаткових та податкових накладних, які мають всі необхідні реквізити, скріплені печатками підприємств та в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.
Оплата по договірних операціях здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки ТОВ ВКФ "Володимир", що підтверджується виписками по рахунках та інформацією про рух коштів. На підтвердження використання при виконанні робіт матеріалів, придбаних у ТОВ ВКФ "Володимир" позивачем складено акти на списання матеріалів. Отриманий товар від ТОВ "Техно-Торг" позивачем реалізовано у власній господарській діяльності, що підтверджується наказом №23/10 підприємства.
Крім того, на підтвердження факту переобладнання власного автотранспорту позивачем були надані копії договорів поставки від 30.04.2010, від 01.07.2011, видаткових накладних з детальним переліком придбаних автомобілів, оборотних відомостей по рахунку та про передання автомобілів у виробництво.
Переобладнання автомобілів, в яких було використано придбаний у ТОВ ВКФ "Володимир" товар, здійснювалося позивачем для їх подальшої поставки контрагентам, з якими товариством укладено договори, в тому числі на умовах тендеру, що підтверджується наявною в справі копіями договору №12/07-11 на надання послуг по переобладнанню, та договору №27 з Державною пенітенціарною службою України, договором про закупівлю товарів за державні кошти №35/2011 з Управлінням охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації.
Разом з тим, факт прийняття придбаного позивачем товару на баланс підприємства підтверджується оборотно-сальдовими відомостями ТОВ "Техкомплект", а факт передачі товару на склад підприємства підтверджується прибутковими складськими накладними.
Водночас, наявність у позивача складських приміщень підтверджується договором №22/02/1-10 на оренду виробничої ділянки та комплексу сервісного обслуговування.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.
Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач серед іншого посилається на акт Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 14.03.2014р. №27/22-00/20588923 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Виробничо-комерційної фірми «Володимир» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2011 року» по причині не знаходження ТОВ ВКФ «Володимир» за податковою адресою. У даному акті містяться також висновки про те, що господарські операції між ВКФ «Володимир» та контрагентами-постачальниками і покупцями не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Крім того, відповідач посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві акт від 11.10.2013 №385/3-22-08-35791183 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Техно-Торг" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік" причині не знаходження ТОВ "Техно-Торг" за юридичною та фактичною адресами. Операції ТОВ "Техно-Торг" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Водночас, як свідчать матеріали даної справи, позивачем на підтвердження наявності достатніх виробничих потужностей в цеху та трудових ресурсів, які задіяні у виробничій діяльності підприємства, були надані оборотні відомості по рахунках станом на 01.11.2011, а також документи щодо залучення для переобладнання автомобілів найманих працівників.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).
У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Так, на момент укладення та виконання спірних правочинів юридичні особи-контрагенти позивача ТОВ ВКФ "Володимир" та ТОВ "Техно-Торг" не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин були наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Відповідно до змісту рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Як свідчать матеріали цієї справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача ТОВ ВКФ "Володимир" та ТОВ "Техно-Торг".
При цьому, на думку колегії суддів, відсутність платника податків за місцем реєстрації не може свідчити про нереальність здійснення правочинів, оскільки платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом.
Таким чином, аналізуючи обставини цієї справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності всіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин із ТОВ ВКФ "Володимир" та ТОВ "Техно-Торг" у періоді, що перевірявся, та відповідно відсутності у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та податку на прибуток за податковими повідомленнями-рішеннями від 14.04.2014 № 0000312204 та № 00003222044.
Що стосується позову в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 0000812203 в частині нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 96560 грн., колегія суддів зважає на наступне.
Порядок проведення перевірок з питань додержання платниками податків порядку проведення готівкових розрахунків регулюється Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року (далі по тексту - Закон № 265/95-ВР).
Відповідно до абзацу 4 статті 2 вказаного Закону, розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого продавцем і покупцем правочину.
Розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ та ін.), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну (абзацу 15 статті 2 Закону № 265/95-ВР).
Згідно підпункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Відповідно до приписів абзацу 22 статті 2 Закону № 265/95-ВР, фіскальний звітний чек це документ встановленої форми що повинен відображати інформацію денних підсумків розрахункових операцій здійснених на протязі робочої зміни касира та підлягає щоденному друку.
Пунктом 9 ст. 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за винятком автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО.
Приписи наведеної норми передбачають особливості роботи РРО, які мають забезпечувати друкування таких звітів за кожний робочий день.
Згідно пункту 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 107/5298), реєстрація продажу товару (оплати послуг) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обіг уведено в режимі реєстрації.
Відповідно до п. 4.6 зазначеного Порядку, суб'єкт господарювання повинен забезпечити, зокрема, друкування X-звітів, Z-звітів та інших документів (крім розрахункових), що передбачено експлуатаційною документацією на РРО. При виконанні Z-звіту обнуляється інформація в оперативній пам'яті та заноситься до фіскальної пам'яті РРО.
Статтею 13 Закону № 265/95-ВР передбачено, що вимоги щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 р. № 199 затверджено Вимоги щодо реалізації фіскальних функцій РРО для різних сфер застосування (далі по тексту - Вимоги № 199).
Так, відповідно до ч. 11 п.2 зазначених Вимог № 199, під поняттям Z-звіту розуміють денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті реєстратора.
Пунктом 17 Вимог № 199 передбачено, що всі підсумки та суми у Z-звіті обчислюються за зміну.
Під поняттям зміни, в контексті ч.15 п.2 Вимог, розуміють період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z - звіту до виконання наступного Z - звіту. Максимальна тривалість зміни РРО не повинна перевищувати 24 години. При цілодобовій роботі підприємства Z - звіт необхідно виконувати не пізніше 24 години з моменту реєстрації першої розрахункової операції, виконаної після попереднього Z - звіту. Відлік тривалості зміни РРО починається з моменту реєстрації першої розрахункової операції після виконання попереднього Z - звіту, а не спочатку робочого дня.
Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці дотримання вимог Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" службовими особами відповідача було встановлено не забезпечення зберігання на підприємстві 9 фіскальних Z-звітів, а саме: перевіркою КОРО, даних фіскального блоку РРО та безпосередньо каси підприємства ТОВ "Техкомплект" встановлено відсутність таких Z-звітів: №45 за 16.01.2012, №46 за 17.01.2012, №47 за 18.01.2012, №48 за 19.01.2012, №49 за 20.01.2012, №60, №61, №62, №63 за 16.07.2012 - всього 9 фіскальних звітних чеків. Суцільною перевіркою КОРО №1014000798 від 16.09.2009 встановлено систематичне незабезпечення щоденного друкування фіскальних звітних чеків РРО на підприємстві, а саме: за перевіряємий період підприємством забезпечено друкування лише 41 фіскального звітного чеку.
Водночас, в матеріалах даної справи не міститься належних та обгрунтовних доказів того, що позивач у конкретні дні, про які зокрема зазначено в акті перевірки, відповідно до наказу по підприємству не здійснював господарську діяльність.
Відповідно до пункту 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чека або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, не забезпечення позивачем щоденного друку фіскальних звітних чеків за результатом здійснення ним господарської діяльності, стало підставою для нарахування йому штрафних санкцій в сумі 96560 грн. за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.04.2014 № 0000812203.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.