04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" травня 2015 р. Справа№ 910/2191/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Калатай Н.Ф.
Ропій Л.М.
при секретарі: Бовсунівській Л.О.,
за участю представників:
від позивача Старик Я.І., дов. від 26.12.2014 №4-У,
від відповідача Крупка О.О., дов. від 29.12.2014 №2-271,
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015
(дата підписання - 10.03.2015)
у справі №910/2191/15-г (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про стягнення 47917,50 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 позов Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - позивач) до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про стягнення 47917,50 грн задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 29766,48 грн основного боргу, 7620,22 грн інфляційних втрат, 2970,22 грн 3% річних та 1538,73 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовлено (в частині стягнення сум пені та штрафу).
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки позивачем не надано рахунок-фактуру на оплату товару, у відповідача не настав строк оплати. Крім того, на думку відповідача, акт звірки взаємних розрахунків не свідчить про переривання строку позовної давності, тому судом має бути застосований строк позовної даності до позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 13.05.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 14.04.2015) позивачу та відповідачу - 16.04.2015, долучені до матеріалів справи.
13.05.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 13.05.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).
За приписами ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2011 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №251-К/264/11-К (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити провода ти кабелі ізольовані, відповідно до специфікації (пп.1.1 договору).
Загальна сума договору становить 29766,48 грн. Продавець після поставки продукції та підписання сторонами видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, в якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції. Покупець здійснює 100% оплату продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.3 договору.)
Відповідно до пп.4.2, пп.4.4 договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції. Датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 (п.9 договору).
Договір підписано повноважними представниками сторін, підписи яких скріплено печатками товариства та підприємства.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на суму 29766,48 грн, про що свідчить видаткова накладна від 27.09.2011 №22р/9/251-К.
Факт отримання відповідачем продукції за видатковою накладною підтверджується підписом уповноваженої, згідно довіреності від 27.09.2011 №236, особи в графі "Одержав".
Відповідач оплату отриманої продукції не здійснив, в результаті чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 29766,48 грн.
Дана сума боргу за договором від 15.09.2011 №251-К/264/11-К також відображена в акті від 14.10.2013 звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 та довідці до нього, що підписані представником відповідача.
Судом першої інстанції в повному обсязі досліджено факт існування заборгованості у відповідача перед позивачем, враховано відсутність належних доказів на його спростування, тому суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 29766,48 грн основного боргу.
Щодо тверджень відповідача в апеляційній скарзі про те, що оскільки позивачем не надано рахунок-фактуру на оплату продукції, у відповідача не настав строк оплати, колегія суддів зазначає наступне.
Рахунок-фактура - є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунка-фактури не є умовою в розумінні ст. 212 ЦК України, що може перешкодити оплаті товару та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність чи відсутність рахунка-фактури або доказів його виставлення не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість за отриманий товар (постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №37/405).
Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Видаткові накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а відтак є підставою для проведенню розрахунків за отриманий товар.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012).
Таким чином, строк оплати настав 03.10.2011 - протягом 5 днів після підписання видаткової накладної від 27.09.2011.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Позивач наводить розрахунок та просить стягнути з відповідача 7620,22 грн інфляційних втрат та 2970,12 грн 3% річних.
Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції визнав його вірним та таким, що підлягає задоволенню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того, позивач нараховує та просить стягнути з відповідача 5477,03 грн пені та 2083,65 грн штрафу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.ч.1,2 ст.551 ЦК України).
Загальновідомим є поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).
Оскільки у даній справі розмір та підстави стягнення неустойки не визначаються актами законодавства, застосовується договірна неустойка, яка потребує встановлення розміру та підстав стягнення в договорі.
Як вбачаєтьсь з п.5 договору сторони не досягли згоди щодо договірної неустойки (пені, штрафу).
Отже, вимоги позивача про стягнення сум пені та штрафу є такими, що задоволенню не підлягають.
24.02.2015 відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності, вважаючи, що строк сплинув 03.10.2014, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судом першої інстанції відмовлено у застосуванні строку позовної давності до спірних правовідносин, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Враховуючи дату підписання видаткової накладної - 27.09.2011 та п.3.5 договору, строк виконання зобов'язання по оплаті продукції настав 03.10.2011, а отже строк позовної давності встановлюється до 03.10.2014.
Проте, згідно ч.ч.1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Вказана стаття Цивільного кодексу України встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, за умови, якщо до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності.
У статті йдеться саме про дії учасників цивільних відносин. Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. Діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, які свідчать про визнання боргу також можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання.
Звертаючи увагу на те, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний сторонами 14.10.2013, строк позовної давності переривався та починався з моменту підписання акта звірки - 15.10.2013. Таким чином, загальний строк позовної давності за вимогою про стягнення сум основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних закінчується 15.10.2016.
Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача суми боргу та штрафних санкцій 02.02.2015 (згідно штампу відділу поштового зв'язку на конверті з позовною заявою), тобто в межах строку позовної давності.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у справі №910/2191/15-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/2191/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Н.Ф. Калатай
Л.М. Ропій