04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" травня 2015 р. Справа№ 910/29696/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Плескач М.В. (дов. №б/н від 07.10.2014 року);
від відповідача - не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД"
на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року
у справі №910/29696/14 (суддя А.М. Селівон)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)", м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД", м. Київ
про стягнення 40 376,02 грн., -
У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №442 від 30.12.2014 року до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" про стягнення 40 376,02 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14 позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" 30 380,80 грн. основного боргу, 2 432,02 грн. пені, 771,59 грн. процентів річних, 6 380,79 грн. інфляційних нарахувань та 1809,77 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання грошового зобов'язання в частині оплати наданих послуг та факту наявності заборгованості. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій. Перевіривши арифметичну правильність нарахування штрафних санкцій, місцевим судом частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені.
Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий судя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Жук Г.А. та призначено розгляд справи на 13.05.2015 року.
08.05.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив №206 від 08.05.2015 року товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання, призначене на 13.05.2015 року, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Представник відповідача у судове засідання 13.05.2015 року не з'явився, причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.
Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, з огляду на належне повідомлення представника відповідача про час та дату судового засідання, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06.06.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі за текстом - експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл Лтд" (далі за текстом - клієнт) було укладено договір № 06/05-13 транспортно-експедиційного обслуговування (далі за текстом - договір) (а.с. 21-25), у відповідності до п.1.1. якого сторони погодили, що експедитор зобов'язується за дорученням, за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню (ТЕО), які пов'язані з міжнародними та внутрішньодержавними перевезеннями експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним, залізничним, авіаційним та морським транспортом, в тому числі надання митно-брокерських послуг, зберігання вантажу та інших супутніх послуг.
Згідно з пунктом 1.2. договору обсяг послуг, що надається за цим договором та їх вартість узгоджується сторонами у замовленнях клієнта, які є невід'ємною частиною цього договору, незалежно від способу їх надіслання та отримання.
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє один рік. У випадку, якщо за 30 днів до завершення дії Договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію Договору, то термін дії Договору автоматично продовжується на таких же умовах (пункт 10.4. договору).
Спір у справі виник у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість.
Колегією суддів встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором транспортного експедирування.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України), що кореспондується з приписами ст. 909 Цивільного кодексу України та спеціальної норми права зазначеної у ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Частиною 1 статті 9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Умовами договору, а саме п. 2.8. встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантаж перевозиться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Аіr Waybill); міжнародна автомобільна накладна (СМК); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (ВіLL оr Lаding); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Саrgo Маnifest); інші документи, визначені законами України та міжнародними Угодами.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Крім того, експедитором може складатися акт про надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню відповідно до замовлення клієнта, який є дійсним незалежно від того чи підписаний такий акт останнім (пункт 2.9. Договору);
Згідно пункту 5.2. Договору фактом отримання вантажу є відмітка вантажоодержувача на товарно-транспортному документі. Розрахунки за виконані послуги проводяться згідно переданого експедитором факсимільним або електронним зв'язком рахунку або без рахунку експедитора, звичайним банківським переказом клієнта, якщо терміни оплати визначені в замовленні клієнта. Оплата вартості кожного перевезення проводиться клієнтом в національній грошовій одиниці України, у безготівковій формі в банк і на розрахунковий рахунок, який вказаний в Договорі або в рахунку (пункт 5.5. Договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем організовано та виконано міжнародне повітряне перевезення вантажу за встановленим маршрутом: м. Хьюстон, штат Техас, США - м. Київ, Україна, а також передано вантаж перевізнику - агенту з доставки Приватному підприємцю Шидогуб В.В., який доставив вантаж за місцем призначення. Вищевикладене підтверджується авіавантажними накладними (Air Waybill) №ІАН 5VL6383 (а.с. 26) та №992-22105274 (а.с. 27), а також товарно-транспортною накладною №01ААК від 09.01.2014 року (а.с. 35) з відміткою вантажоодержувача товариства з обмеженою відповідальністю "ВікОіл Лтд" про отримання вантажу.
У відповідності до вантажної митної декларацій №125120105/2014/300144 від 09.01.2014 року (а.с 30) та доповнення до неї форми МД-6 (а.с. 31), виконуючи умови договору позивачем було надано відповідачу митно-брокерські послуги з митного оформлення вантажу, зберігання вантажу, послуги по сертифікації, проходження екологічного контролю.
На виконання умов Договору на підтвердження факту надання послуг та прийняття їх відповідачем без претензій представниками сторін були складені та скріплені печатками товариств Акти надання послуг № 15 від 06.01.14 р. на суму 24 055,90 грн. та № 154 від 20.01.14 р. на суму 6 324,90 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню транспортно-експедиторських та митно-брокерських послуг у повному обсязі та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 2.5. Договору платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору згідно з замовленням та інші додаткові платежі клієнта за врахуванням усіх витрат експедитора на користь будь-яких третіх осіб, залучених або пов'язаних з виконанням цього Договору. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при його виконанні (пункт 2.6. Договору). Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані третіми особами, що залучалися до виконання цього Договору, або органами влади (пункт 2.7. Договору).
Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика" були виставлені відповідачу для оплати рахунки-фактури із зазначенням строку оплати, а саме: рахунок-фактура №IEV00000007 від 06.01.2014 року на суму 24 055,90 грн. (строком оплати: до 26.01.2014 року) (а.с. 28) та рахунок-фактура №КВР00000014 від 20.01.2014 року на суму 6 324,90 грн. (строком оплати: до 09.02.2014 року) (а.с. 33).
Однак, відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в сумі 30 380,80 грн., що свідчить про порушення відповідних ст. 12 Закону «Про транспортно-експедиційну діяльність», ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та є підставою для застосування господарських санкцій.
Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів зазначає, що відповідачем, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства України, не виконано зобов'язання по оплаті грошових коштів за надані послуги.
Враховуючи викладене, зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30 380,80 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.5. Договору сторони передбачили, що за прострочення зобов'язань по оплаті послуг експедитора або відшкодування йому збитків, витрат, претензій або вимог третіх осіб клієнт сплачує штраф в розмірі 0,5% від розміру простроченого платежу за кожен день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на момент здійснення оплати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кваліфікація сторонами як штрафу заходу відповідальності, механізм нарахування якого відповідає нормативно-правовому визначенню пені, не є підставою для відмови від її застосування.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Колегія суддів, зробивши арифметичний перерахунок суми пені за період з 10.02.2014 року по 09.08.2014 року погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення пені у сумі 2 432,02 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з чим погоджується колегія суддів, то вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 771,59 грн. та інфляційних втрат у сумі 6 380,79 грн., нарахованих з урахуванням норм чинного законодавства України, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки штрафних санкцій, здійснений позивачем та прийнятий місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.
Щодо доводів апелянта про те, що в Актах надання послуг не зазначено ані посади, ані прізвища особи, яка їх підписала від імені замовника, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
З наявних актів надання послуг вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на актах, завірених штампом товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД".
Колегія суддів наголошує на тому, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 року у справі №5023/5085/12.
Крім того, відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на актах надання послуг, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД", отже відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).
Таким чином, вказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є належними доказами виконання позивачем умов договору.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом всупереч норм діючого законодавства України визнано надані позивачем акти надання послуг такими, що відповідають діючому законодавству є необґрунтованими.
Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2014 року було порушено провадження у справі №910/29696/14, розгляд справи призначений на 10.02.2015 року (а.с. 1).
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 3280848 8 від 23.01.2015 року (а.с. 3), яке підтверджує, що 26.01.2015 року за адресою 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Спуск 7, оф. 211, представником відповідача Вдовенко було отримало ухвалу про порушення провадження у справі від 31.12.2014 року у справі №910/29696/14, тобто за 15 днів до судового засідання.
Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.
Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, маючи достатньо часу, не скористався своїм правом та не надіслав до господарського суду міста Києва своїх заперечень.
З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання 18.03.2015 року відповідач не з'явився, заяв та клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є, нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції здійснив всі передбачені процесуальним законодавством вимоги, оскільки у відповідача було достатньо часу для дачі своїх пояснень чи заперечень, проте він своїм правом не скористався.
Доводи скаржника про наявність заборгованості у сумі 30 379,00 грн. є необгрунтованими та недоведеними, та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року у справі №910/29696/14 залишити без змін.
3. Справу №910/29696/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук