04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" травня 2015 р. Справа№ 911/5212/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
Рябухи В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача: Резаненко П.А. - директор;
Онищенко Т.О. - представник, дов. № 01/03 від 25.03.2015;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного підприємства "Кода"
на рішення Господарського суду Київської області від 10.02.2015
у справі № 911/5212/14 (суддя Ейвазова А.Р.)
за позовом Державного підприємства "Завод порошкової металургії"
до Приватного підприємства "Кода"
про стягнення 126 317,52 грн.
На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 01.04.2015 та 29.04.2015 оголошені перерви у розгляді апеляційної скарги у справі № 911/5212/14 до 29.04.2015 та 12.05.2015, відповідно; строк розгляду апеляційної скарги у справі № 911/5212/14 продовжено.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2015 у справі № 911/5212/14 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 100 900,00 грн. основної заборгованості, 1 073,10 грн. процентів, а також 2 039,46 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором; в частині стягнення 24 344,42 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідно з положеннями ст. 854 ЦК України, оплата виконаних робіт, оскільки інший строк сторонами не погоджено, мала бути здійснена після настання події - здачі робіт, однак, здані за актами роботи відповідачем оплачені лише частково; відповідачем не доведено на підставі допустимих та належних доказів того, що зобов'язання з оплати робіт, виконаних та переданих згідно із актами приймання-передачі від 24.07.2013 та 19.08.2013, припинені заліком, у т.ч. згідно з протоколом про залік взаємної заборгованості від 02.09.2013; як зазначено представником позивача у судовому засіданні 10.02.2015, фактично заявлені вимоги про стягнення лише процентів у відповідності з ст.625 ЦК України; перевіривши, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 1 073,10 грн. підлягають задоволенню; вимоги позивача про стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не укладено договору, який би забезпечував виконання зобов'язання з оплати виконаних за актами приймання-передачі робіт, у вигляді пені.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 10.02.2015 у справі № 911/5212/14 скасувати у повному обсязі з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення відповідно до якого позивачу відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Посилаючись на ст.ст.36, 43 ГПК України, скаржник зазначає, що судом не проведено оцінку наданого позивачем службового пояснення, датованого 10.02.15, про допущення помилки у зазначенні договору в податкових накладних, адже не надано підтвердження того, що працівник, який надав пояснення, в день виписки цих податкових накладних працював.
Скаржник наполягає на тому, що оскільки до податкових накладних не було внесено коригувань, обидві сторони визначили, що спірні поставки були здійснені в рамках договору № 10-1235 від 08.01.2008, крім того, стаття 208 ЦК України визначає, що правочин між юридичними особами слід вчиняти в письмовій формі; відповідачем неодноразово було заявлено, що усних договорів з позивачем укладено не було.
Як стверджує скаржник, хоча згідно з договором № 10-1235 від 08.01.2008 позивач поставляє товар відповідачу на умовах 100% передплати, товар був поставлений в порушення даної норми договору, оскільки між сторонами була досягнута домовленість, що даний товар буде оплачено шляхом взаємозаліку зустрічних вимог, про що свідчить протокол про залік зустрічної заборгованості між відповідачем та позивачем від 02.09.2013, згідно із яким загальна сума, на яку проводиться взаємозалік, складає 616 644,98 та після підписання даного протоколу сторони не мають одна до одної будь-яких взаємних претензій.
На думку скаржника, судом не взято до уваги ст.601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог; посилання суду, як на доказ, на акт звірки взаємних розрахунків за період травень - серпень 2013р., не є повним дослідженням доказів у справі, оскільки в даному акті відповідачем відображена згода лише з кінцевим сальдо, а не з алгоритмом його підрахунку; крім того, судом не взята до уваги первинна документація, залучена до матеріалів справи за 06 - 08 місяці 2013р., дослідивши яку можна визначити обсяг і порядок оплати господарських відносин між сторонами та визначити, що саме було закрито підписанням протоколів про взаємозалік.
Скаржник вказує на те, що часткове задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення процентів та втрат від інфляції ґрунтується на хибному твердженні стосовно відсутності письмового договору між сторонами, а не на умовах договору № 10-1235 від 08.01.2008, укладеному між сторонами.
У запереченнях на доводи апеляційної скарги, викладених позивачем у листі від 25.03.2015 за № 12-460, позивач, зокрема, звертає увагу на те, що за ініціативою саме відповідача було викликано головного бухгалтера Глобенко О.В. в судове засідання, яке відбулося 10.02.2015, де остання надала пояснення, що дійсно було допущено помилку в податковій накладній, а оскільки в теперішньому часі неможливо змінити ці дані, винна особа написала пояснювальну записку; те, що саме цей працівник, який склав накладну, допустив помилку, було підтверджено безпосереднім керівником працівника - Глобенко О.В. в засіданні суду; що вагомим фактом того, що роботи, вимоги про оплату яких заявлені у позові, виконані позивачем за замовленням відповідача та не охоплюються договором № 10-1235 від 08.01.2008, є те, що проведена сума операції з виконання робіт на суму 82 800,00грн. та 33 120,00 грн., обліковується із зазначенням: "Договір по рах.3773", а тому відповідні зобов'язання не зараховувались, що вбачається із протоколів про залік взаємної заборгованості, підписаних сторонами, до яких долучені акти звірок, що відображають господарські операції щодо яких проведено залік.
01.04.2015 через відділ документального забезпечення суду скаржником подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткового доказу, а саме: аудиторського висновку "Аналіз стану розрахунків" від 30.03.2015, з поясненням, що дані докази не могли бути подані раніше, оскільки потрібен тривалий час для вивчення первинної бухгалтерської документації щодо господарських відносин між сторонами по справі.
Як встановлено статтею 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте 10.02.2015 і на момент прийняття цього рішення не був виготовлений аудиторський висновок "Аналіз стану розрахунків" від 30.03.2015, який, як вбачається із змісту цього висновку, проводився з 10 по 30.03.2015, зазначений висновок зроблений на замовлення відповідача і відсутні докази наявності у останнього поважних причин, які перешкоджали замовити проведення такого аналізу до моменту прийняття рішення, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття аудиторського висновку від 30.03.2015 у якості додаткового доказу відповідно до ст.101 ГПК України, у зв'язку із чим клопотання скаржника від 01.04.2015 залишається без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників відповідача, враховуючи доводи письмових заперечень позивача, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подана до суду першої інстанції позовна заява про стягнення з відповідача 115 920,00 грн. основного боргу, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 25 537,34 грн., індекс інфляції та 3% річних в сумі 1 320,26 грн., суми сплаченого судового збору та інших судових витрат.
03.02.2015 у порядку ст.22 ГПК України, у зв'язку з виявленням факту оплати частини боргу за актом від 19.08.2013 - 15 000,00 грн., позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 100 900,00 грн. основного боргу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 24 344,42 грн., індекс інфляції та 3% річних в сумі 1 073,10 грн., 2 855,55 грн. судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем направлено позивачу листа від 21.05.2013 за № 136 "Про виготовлення продукції", у якому відповідач просив виготовити із давальницької сировини брикет керамічний відповідно до креслення ПМКП-110.00.20.002; потреба: 10 000 шт. кожний місяць, до кінця 2013р.
24.07.2013 сторонами складено акт про те, що в період з 01.07.2013 по 24.07.2013 позивач, за цим актом підрядник, виконав та передав наступні роботи: "Виготовлення брикета металокерамічного згідно із кресленням ПМКП -110.00.20.000, в кількості 10 000 шт.; відповідач, за цим актом замовник, прийняв вказані роботи по обсягу та якості; вартість виготовлення 1 шт. брикета металокерамічного згідно із кресленням ПМКП-110.0020.000. становить 6,90 без ПДВ, загальна вартість робіт становить 82 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 13 800,00 грн.; підрядник та замовник є платниками податку на прибуток на загальних підставах; всього до сплати - 82 800,00 грн.; жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має. Акт підписаний керівниками сторін та скріплений відбитком печатки.
Згідно із актом про прийняття-передачу виконання робіт від 19.08.2013, відповідач, що надалі іменується замовник та позивач, що надалі іменується підрядник, підписали цей акт про те, що в період з 01.08.2013 по 19.08.2013 підрядник виконав та передав наступні роботи: виготовлення брикета металокерамічного згідно з кресленням ПМКП - 110.00.20.00. - в кількості 4 000 шт., замовник прийняв вказані роботи по обсягу та якості; вартість виготовлення 1 шт. брикету металокерамічного згідно з кресленням ПМКП - 110.00.20.00. становить 6,90 без ПДВ, загальна вартість робіт становить 33 120,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 5 520,00 грн.; підрядник та замовник є платниками податку на прибуток на загальних підставах; всього до сплати - 33 120,00 грн.; жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має. Акт підписано керівниками сторін та скріплено відбитком печатки.
В ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони; господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено в ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтями 839, 840 ЦК України передбачено виконання роботи як з матеріалу підрядника та його засобами так і виконання роботи з матеріалу замовника.
Зміст укладеного сторонами правочину, шляхом надання відповідачем позивачу листа із замовленням № 136 від 21.05.2013 на виготовлення брикету металокерамічного із давальницької сировини та складення сторонами актів про прийняття-передачу робіт від 24.07.2013 та від 19.08.2013, свідчать про укладення між сторонами договору підряду, елементи якого містяться у цьому правочині.
Отже, до відносин сторін підлягають застосуванню акти цивільного законодавства про договори підряду.
Відповідно до ч.1 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної робити або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Враховуючи те, що актами про прийняття-передачу робіт від 24.07.2013 та від 19.08.2013 підтверджено передання позивачем та прийняття відповідачем робіт, виконання яких було замовлено відповідачем, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком в оскаржуваному рішенні про те, що оплата виконаних робіт, оскільки інший строк сторонами не погоджено, мала бути здійснена після настання події - здачі робіт.
Згідно із копією платіжного доручення № 564 від 20.08.2013 відповідачем перераховано позивачу 15 000,00 грн. із зазначенням у розділі: "Призначення платежу" - "За виготовлення брикета металокерамічного з-но акту б/н від 19.08.2013р. в т.ч. ПДВ 20% 2500.00 грн.".
Докази сплати позивачу решти суми вартості переданих робіт у розмірі 100 920,00 грн. у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В ч.1 ст.546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно із ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Позивач у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з посиланням на ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР.
Однак, статтею 1 цього Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а нормою статті 3 встановлено лише межу, яку не може перевищувати нарахована пеня - не вище подвійної облікової ставки Національного банку України.
Отже, оскільки сторонами не погоджено умову про розмір пені, яка підлягає застосуванню за прострочення оплати виконаних робіт, позовні вимоги у цій частині безпідставні, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У позовній заяві та у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач, хоча й зазначає про індекс інфляції, фактично заявляє вимоги лише про стягнення 3% річних.
Перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок розміру суми 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає суму 3% річних у розмірі 1 073,10 грн. правильною.
Доводи апеляційної скарги немає підстави визнати обгрунтованими, враховуючи викладене та наступні обставини.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами у процесі господарської діяльності, укладені різні договори та складені протоколи про залік взаємної заборгованості між сторонами.
Твердження скаржника про те, що спірна заборгованість виникла у процесі виконання договору № 10-1235 від 08.01.2008 та була врахована при проведенні заліку взаємних зустрічних вимог, згідно із протоколом про залік зустрічної заборгованості між сторонами від 02.09.2013, спростовується матеріалами справи.
Як вбачається із матеріалів справи, 02.09.2013 між позивачем та відповідачем складено протокол про залік взаємної заборгованості, згідно із яким проведено взаємозалік заборгованості, яка мала місце станом на 30.08.2013, та була у позивача перед відповідачем за поставлені матеріали згідно з договором № 21-с від 09.03.2010 в сумі 616 644,98 грн. і у відповідача перед позивачем за поставлену готову продукцію згідно із договором № 10-1235 від 08.01.2008 на суму 616 644,98 грн.
Згідно із додатковими угодами № 8 від 04.01.2013, № 9 від 13.08.2013 до договору № 10-1235 від 08.01.2008 сторонами за цим договором є позивач - за договором постачальник, та відповідач, за договором покупець.
В п.п.1.1, 1.2, 4.1, 4.2, 4.5, 5.1 договору № 10-1235 від 08.01.2008 передбачено, що позивач, виготовляє та продає, а відповідач сплачує та отримує продукцію згідно із специфікаціями, що складені відповідно до письмових заявок та є невід'ємною частиною договору; кількість відвантаженої продукції визначається шляхом перерахунку (залізний порошок - шляхом зважування); відповідач здійснює попередню оплату за 100% вартості партії продукції по вільних договірних цінах, що вказані в специфікації; в ціні не врахований ПДВ, що оплачується відповідачем додатково; попередня оплата здійснюється відповідачем на підставі рахунку, отриманого від позивача і складеного відповідно до письмового замовлення відповідача; допускається оплату за продукцію здійснювати методом взаємозаліку; позивач відвантажує продукцію протягом 30 днів після надходження попередньої оплати на його рахунок на умовах FCA - склад продавця (по Інкотермс 2000).
Таким чином, договір № 10-1235 від 08.01.2008 є договором поставки, правовідносини за яким регулюються ст.265 ГК України, ст.712 ЦК України; згідно із ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Із змісту умов укладених сторонами вищезазначеного договору підряду та договору поставки № 10-1235 видно, що ці правочини є окремими, різними договорами, до правовідносин за якими застосовуються різні норми законодавства.
Отже, відсутні підстави для висновку, що роботи, виконані позивачем та прийняті відповідачем за актами прийняття-передачі виконаних робіт від 24.07.2013 та від 19.08.2013 мають відношення до виконання договору № 10-1235 від 08.01.2008.
Твердження відповідача про усну домовленість щодо зміни порядку оплати робіт є голослівним, крім того, інший порядок здійснення платежу не є єдиною відмінністю між згаданими договорами.
Відповідно до ст.32 ГПК України пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, в необхідних випадках викладені письмово, є тими засобами якими встановлюються фактичні дані, які є доказами у справі.
У матеріалах справи є наявними письмові службові записки бухгалтера позивача Носкової І.С. про помилкове зазначення у податкових накладних № 184 від 24.07.2013 та № 122 від 19.08.2013 вид договору: договір поставки № 10-1235 від 8.01.2008, замість посилання на рахунок-фактуру № 1276 від 24.07.2013, №1456 від 19.08.2013, відповідно; згідно із Податковим кодексом коригування зробити неможливо, оскільки коригуються тільки вартісні та кількісні показники податкової накладної; в обліку позивача дані податкові накладні обліковуються як оплата за надані послуги по рахунках-фактурах № 1276 від 24.07.2013, № 1456 від 19.08.2013.
Крім того, податкова накладна згідно із ст.201 Податкового кодексу України є податковим документом та підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, а не є документом, який визначає вид правовідносин сторін або стан їх розрахунків.
Заявлення позивачем про помилку у зазначенні договору в податкових накладних не свідчить про його згоду із тим, що вищезгадані акти прийняття-передачі виконаних робіт були складені на виконання договору поставки № 10-1235.
Щодо належності суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі суми 616 644,98 грн., врахованих у протоколі про залік взаємної заборгованості від 02.09.2013, то із актів звіряння взаємних розрахунків за період травень 2013р. - серпень 2013р. та за період з 31.08.2013 - 30.09.2013 між сторонами за договором поставки 10-1235 від 08.01.2008, вбачається, що до заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 616 644,98 грн. не входять суми, про які складені акти прийняття-передачі робіт від 24.07.2013 та від 19.08.2013. Зазначені акти звіряння підписані сторонами та скріплені відбитком печатки.
Твердження скаржника проте, що в актах звіряння відображена згода відповідача лише з кінцевим сальдо, а не алгоритмом його підрахунку, не відповідає даним зазначених актів, у яких не відображено заперечень відповідача проти якихось сум, зазначених у цих актах.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті за виконані позивачем роботи згідно з вищевказаними актами прийняття-передачі виконаних робіт виникла з 25.07.2013 та з 20.08.2013, відповідно, то у суду не було підстав досліджувати матеріали щодо обсягу і порядку оплати за господарськими відносинами сторін з червня 2013р.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено того, що заборгованість за договором підряду у розмірі згідно із актами прийняття-передання виконаних робіт від 24.07.2013 та від 19.08.2013 виникла у зв'язку з виконанням договору поставки № 10-1235 та включена до складу заборгованості, врахованої згідно із протоколом про залік взаємної заборгованості від 02.03.2013, то підстави для застосування ст.601 ЦК України відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду Київської області від 10.02.2015 у справі № 911/5212/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кода" залишити без задоволення.
2. Повернути Приватному підприємству "Кода" (07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, будинок 9, квартира 3; ідентифікаційний код 19415784) з Державного бюджету України 408,50 грн. судового збору, надмірно сплаченого згідно із платіжним дорученням № 42 від 18.02.2015, оригінал якого залишається у матеріалах справи № 911/5212/14.
3. Справу № 911/5212/14 повернути до Господарського суду Київської області.
Повний текст постанови складено 14.05.2015.
Головуючий суддя Л.М. Ропій
Судді Н.Ф. Калатай
В.І. Рябуха