28 квітня 2015 року Справа № 5021/33/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Державного науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря"-"Маршпроект"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року
у справі № 5021/33/12
господарського суду Сумської області
за позовом Державного науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект"
до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе"
про стягнення 1 534 716,99 євро
за участю представників
позивача Семещенко М.О.
відповідача Жуков В.М.
Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" про стягнення 1534716,99 Євро згідно умов договору комісії № 242/07 від 24 жовтня 2007 року, укладеного між сторонами у справі, в тому числі: 1188000,00 Євро - основний борг, 288033,04 Євро - неустойка (пеня), 58683,95 Євро - 3% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням господарського суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року зазначені судові рішення скасовані, справу № 5021/33/12 направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
17 жовтня 2014 року представник позивача подав до суду пояснення, в яких зазначив, що відповідач погасив основний борг за договором комісії № 242/07 від 24 жовтня 2007 року, а саме: 20 листопада 2012 року було отримано від відповідача 1676886,22 Євро, а 21 січня 2013 року - 23886,15 грн. Враховуючи те, що відповідачем сплачено суму основного боргу, відповідач просив суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку в розмірі 288033,04 Євро та 3% річних в розмірі 58683,95 Євро.
Рішенням господарського суду Сумської області від 20 листопада 2014 року у справі № 5021/33/12 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання імені М.В. Фрунзе" на користь Державного підприємства Науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" 58 683, 95 Євро - 3% річних, 45 863,69 грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження по справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання імені М.В. Фрунзе" на користь Державного підприємства Науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" основного боргу у розмірі 1188000,00 Євро - припинено. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року (судді Слободін М.М., Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2014 року у справі № 5021/33/12 в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 58 683, 95 євро скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись вищезазначеною постановою Державний науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Маршпроект" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року скасувати, а рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2014 року у справі № 5021/33/12 залишити без змін.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 жовтня 2007 року між Державним підприємством "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (комітент, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (комісіонер, відповідач) укладено договір комісії №242/07, пунктом 1.1 якого сторони погодили предмет договору, а саме, що комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду здійснити від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента зовнішньоекономічні угоди з продажу газотурбінних двигунів (ГТД) ДУ-80Л для ГПА-Ц-25С, для поставки на КС № 3 та КС № 7 магістрального газопроводу ІГАТ-7 (майно).
У п. 1.3 укладеного договору комісії сторони погодили, що виступаючи від власного імені, комісіонер, за погодженням з комітентом, укладає зовнішньоекономічні угоди купівлі-продажу з третіми особами, що іменуються надалі покупці.
За умовами п. 3.5 договору комісії, валютою договору є євро.
Розділом 3 даного договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків. Так, зокрема, п. 3.6 договору встановлено, що платежі комісіонера на користь комітента здійснюються на рахунок комітента за майно згідно додатку № 1 в євро в наступному порядку:
3.6.1. - 20% від загальної вартості майна - впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця;
3.6.2. - 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України;
3.6.3. - 5% від загальної вартості майна після підписання акту про доставку майна покупцю впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця.
Відповідно до умов договору комісійна винагорода комісіонера за виконання своїх зобов'язань за даним договором складає 10,5% (з урахуванням ПДВ) від загальної вартості майна. (п. 3.7.).
Пунктом 3.8. договору комісії сторони встановили обов'язок комітента здійснити виплату комісійної винагороди комісіонеру в гривнях по курсу НБУ на день оформлення Акту прийому передачі послуг у відповідності з п. 2.1.4 в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання всіх грошових коштів від комісіонера при наявності Акту приймання передачі виконаних послуг, рахунка фактури та податкової накладної.
Майно, передане від комітента до комісіонера, є власністю комітента до моменту зарахування комісіонером комітенту всіх грошових коштів, що належать комітенту за майно (п. 4.7 договору).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв: 11 липня 2009 року - чотири ГТД ДУ80Л №Д2У809027, №Д2У808028, №Д2У809029, №Д2У809030; 24 вересня 2009 року - два ГТД ДУ80Л №Д2У809038 та №Д2У809039; 26 вересня 2009 року - один ГТД ДУ80Л №Д2У809043 і 31 жовтня 2009 року - останній ГТД ДУ80Л №Д2У809042, що підтверджується складеними та підписаними актами приймання передачі (т.1, а.с. 49-56).
25 жовтня 2007 року комісіонером (відповідачем) був укладений експортний зовнішньоекономічний контракт №СNТ-17001122-1 із змінами до контракту №1 від 20.01.2008р., №2 від 25.10.2007р., №3 від 16.02.2009р., №4 від 22.06.2009р., №5 від 22.12.2009р., №6 від 05.01.2010р., №6/1 від 12.04.2010р., №7 від 19.07.2010р., зміною №8 від 19.12.2010р., зміною від 21.12.2010р., зміною №8/1 від 16.03.2011р., зміною №9 від 02.05.2011р., зміною №10 від 11.05.2011р., зміною №11 від 30.12.2011р. з нерезидентом - Company "Gharargah Sazandegi Khatam - EI -Anbia" (Іран) - покупець.
Комісійне майно було вивезено за межі митної території України 16 липня 2009 року (чотири ГТД), 29 вересня 2009 року (три ГТД), 04 листопада 2009 року (один ГТД).
У відповідності до п. 4.1 контракту, у редакції п. 2 зміни №2 від 25 жовтня 2007 року до контракту, ціна контракту становить 55460000,00 Євро.
Станом на день звернення комісіонера з позовом до суду у даній справі, на виконання зобов'язань за контрактом, комісіонер поставив покупцю устаткування та надав послуги, зазначені у частині №3 контракту, на загальну суму 55460000,00 Євро.
При цьому, устаткування на загальну суму - 23760000,00 Євро поставлялось комісіонером покупцю на підставі договору комісії, укладеного між комісіонером та комітентом.
Згідно з умовами пункту 5.5 контракту з урахуванням зміни №8/1 від 16 березня 2011 року до контракту, покупець частково виконав свої грошові зобов'язання за контрактом та сплатив 49874000,00 Євро, тим самим сплативши 90% від загальної вартості контракту.
Заборгованість покупця перед комісіонером складала 5546000,00 Євро, тобто 10% від загальної вартості контракту.
30 грудня 2011 року внесені зміни №11 до контракту, згідно з умовами яких продовжено дію гарантії на устаткування поставлене покупцю за контрактом до 30 червня 2012 року. Згідно з п. 3 зазначених змін №11, був змінений кінцевий строк взаєморозрахунків за контрактом шляхом викладення п.п. 5.5.2 контракту у наступній редакції: "- 10% ціни контракту у вигляді відкладального платежу на суму 5546000,00 Євро буде сплачено покупцем на розрахунковий рахунок постачальника після виконання постачальником усіх своїх контрактних зобов'язань, але не пізніше 30 серпня 2012 року".
З метою продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціям, комісіонер 26 січня 2012 року звернувся до Міністерства економіки України з листом-зверненням №18-7/201, за наслідками розгляду якого Міністерством економіки України було надано висновок №70 від 09 лютого 2012 року, яким продовжено строки розрахунків за контрактом на загальну суму 5546000,00 Євро до 30 серпня 2012 року.
Відповідач (комісіонер) здійснив на виконання умов договору комісії №242/07 від 24 жовтня 2007 року продаж майна комітента на загальну вартість 23760000,00 євро, а після отримання грошових коштів від покупця сплатив на користь комітента 21384000,00 євро., тобто 90% від загальної вартості договору комісії.
За договором комісії сторони передбачили, що 20% від загальної вартості майна комісіонер має сплатити впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця та 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України.
Судами встановлено, що 09 листопада 2012 року та 15 листопада 2012 року покупець здійснив остаточний розрахунок за зовнішньоекономічним контрактом, що підтверджується довідкою банку №КНА-52/10 від 22 серпня 2013 року та платіжними дорученнями №213 від 13 листопада 2012 року та №221 від 19 листопада 2012 року. Грошові кошти, отримані відповідачем від покупця, були переховані позивачеві 13 листопада 2012 року в розмірі 696873,78 Євро та 19 листопада 2012 року в сумі 1676886,22 Євро, загалом 2373760,00 євро.
Грошові кошти в сумі 2240,00 євро не надійшли на рахунок відповідача, а тому не були перераховані позивачу. Сторони уклали додаткову угоду №4 до договору комісії, якою визначили умови виконання зобов'язання ВАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" щодо сплати 2240,00 Євро в національній валюті України за курсом НБУ. Згідно платіжного доручення №608 від 21 січня 2013 року відповідач остаточно виконав своє зобов'язання за договором, сплативши позивачу 23886,15 грн.
17 жовтня 2014 року представник позивача подав до суду пояснення, в яких зазначив, що відповідач погасив основний борг за договором комісії № 242/07 від 24 жовтня 2007 року, а саме: 20 листопада 2012 року було отримано від відповідача 1676886,22 Євро, а 21 січня 2013 року - 23886,15 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 1.1 ст. 80 ГПК України, враховуючи сплату відповідачем основної заборгованості перед позивачем, а, відповідно, і відсутність спору між сторонами у даній частині, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1188000,00 Євро.
Судом першої інстанції встановлено, що за умови пунктів 3.6.1 та 3.6.2, комісіонер (відповідач у справі) мав сплатити 95% вартості майна, що становить 22272000,00 Євро до 04 травня 2010 року, тобто відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з оплати переданого на комісію майна та мав сплатити на його користь 5% від вартості продукції, що становить 1188000,00 Євро.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив вимоги вищезазначених норм та умови укладеного між сторонами договору комісії № 242/07 від 24 жовтня 2007 року, а саме допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивач, за прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 288 033,04 Євро.
Судами попередніх інстанцій в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені відмовлено у зв'язку з застосуванням строку позовної давності, а також спливом спеціальної позовної давності для нарахування пені та не оскаржується позивачем у касаційній скарзі, а відповідно судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 58 683, 95 Євро, місцевий господарський суд задовольнив дані вимоги на підставі статті 625 ЦК України, зважаючи на грошовий характер зобов'язання відповідача, та пославшись на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у зв'язку з тим, що нарахування 3 % річних можливе на зобов'язання грошового характеру, а у правовідносин які склались між сторонами зобов'язання не є грошовими, оскільки грошові кошти перераховуються на рахунок відповідача покупцем та в цьому ж розмірі та в цій ж валюті перераховуються на рахунок позивача у справі протягом 3 днів, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке встановлюється в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12).
Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові кошти використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.
За умовами укладеного договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року комісіонер (ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" зобов'язався за дорученням комітента (ДП "НВКГ "Зоря"-"Машпроект"), за винагороду здійснити від свого імені, за рахунок комітента зовнішньоекономічні правочини з продажу газотурбінних двигунів ДУ-80Л для ГПА-Ц-25С.
В свою чергу, комісійні правовідносини мають певні особливості, що визначені главою 69 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст. 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Отже, валютні цінності, які були отримані ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" від покупця за зовнішньоекономічним правочином, укладеним на виконання договору комісії № 242/07 від 24 жовтня 2007 року є власністю ДП "НВКГ "Зоря"-"Машпроект".
За змістом ст. 193 Цивільного кодексу України, та з урахуванням вимог ст. 192 та ст. 533 Цивільного кодексу України, валютні цінності є майном, яке може використовуватись на території України в якості засобу платежу виключно з підстав, визначених законом.
Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу Державного науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря"-"Маршпроект" залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року зі справи № 5021/33/12 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
Н. Г. Дунаєвська