28 квітня 2015 рокусправа № 804/7979/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.
позивача: ОСОБА_1, представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача 1: Борисенка Андрія лександровича
представника відповідача 2: Мазуркевич Анастасії Сергіївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління МВС України у Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського Управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського Управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів управління, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся 05.06.2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів Головного управління МВС України у Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського Управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів управління, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заявою від 24.05.2014 року позовні вимоги збільшені (а.с. 141-146). Просив визнати незаконними та скасувати накази Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Дніпропетровській області № 365 від 21.02.2011 року повністю та наказ № 25 о/с від 22.02.2011 року в частині звільнення з посади ОСОБА_1; поновити позивача на посаді старшого оперуповноваженого ВКР ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік.
Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 24.09.1993 року, у зв'язку із проведенням реорганізації у 2010 році був виведений поза штат через повідомлення про скорочення посади. На протязі чотирьох років позивача не призначали на посаду, у зв'язку із чим у квітні 2014 він звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки МВС України із скаргою, на яку надано відповідь, що у 2010 році проведено атестування позивача, та наказом від 22.02.2011 року №25 о/с звільнено за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби. Зазначив, що про порушення своїх прав дізнався з листа Департаменту внутрішньої безпеки МВС України №18/7 ЦА 2042 від 30.04.2014 року, який йому було надіслано 07.05.2014 року, тому вважає, що саме з цього моменту вираховується процесуальний строк оскарження рішення суб'єкта владних повноважень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано накази Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Дніпропетровській області № 365 від 21.02.2011 року повністю та наказ № 25 о/с від 22.02.2011 року в частині звільнення з посади ОСОБА_1. Поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору організації та аналізу діяльності карного розшуку відділу карного розшуку Дніпропетровського міського управління. Зобов'язано Головне управління МВС України у Дніпропетровській області, Дніпропетровське міське Управління Головного управління МВС України виплатити на користь ОСОБА_1 - грошове утримання, що відповідає грошовому утриманню старшого оперуповноваженого сектору організації та аналізу діяльності карного розшуку відділу карного розшуку Дніпропетровського міського управління, за один рік.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що невідповідність оскаржуваних наказів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області від 22.02.2011 року №25 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та від 21.02.2011 року №365 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого оперуповноваженого ВКР Дніпропетровського МУ ОСОБА_1." чинному законодавству України.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачем 1 (Головним управлінням МВС України у Дніпропетровській області) подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач 1 просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наполягає на тому, що позивач не одноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності та скоював грубі порушення дисципліни. Крім того, визначення виду дисциплінарного стягнення є переважним правом начальника, який наділений правом накладення дисциплінарних стягнень відповідно до вимог ст. 3, 8, 13 Дисциплінарного статуту.
Відповідачем 2 (Дніпропетровським міським Управлінням Головного управління МВС України в Дніпропетровській області) також подано апеляційну скаргу. Відповідач 2 просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Наполягає на тому, що звільнення ОСОБА_1 із органів внутрішніх справ України відбулось в межах повноважень та в спосіб, передбачений чинним законодавством України, а отже стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу вважає безпідставним та необґрунтованим.
У судовому засіданні представники відповідачів (кожен окремо) підтримали апеляційні скарги, просять апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційних скаргах.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
В судовому засіданні позивач пояснив, що він в період з 2011 року до 2014 року (до моменту звернення до суду з позовом) вважав себе таким, що перебуває на службі в органах внутрішніх справ України. Однак, не зміг пояснити, чому в цей період (протягом кількох років) не одержував заробіток, не виходив щоденно на службу, не одержував службові завдання, відпустки та інше та не звертався до суду. При цьому зазначив, що в телефонному режимі спілкуючись з МВС України, йому пропонували весь час зачекати.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду першої інстанції 05.06.2014 року, зазначивши, що про порушення своїх прав він дізнався 30.04.2014 року із листа Департаменту внутрішньої безпеки МВС України № 18/7ЦА 2042.
Між тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції 05.06.2014 року вважає за необхідне зазначити:
Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шести місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, частиною 3 статті 99 КАС України визначено, що для звернення до суду у справі щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження , звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Натомість, причину, яка б свідчила про поважність пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем зазначено, однак колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає можливості визнати дану причину поважною.
З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа "Стаббігс та інш. Проти Великобританії" рішення від 22.10.1996р., "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980р.).
Також слід зазначити, що поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій.
Позивач є дієздатною, повнолітньою особою, має звання підполковника міліції та займав посаду старшого оперуповноваженого сектору організації та аналізу діяльності карного розшуку, має вищу освіту, отже, викликає сумнів, що така досвідчена особа, могла протягом кількох років, не одержуючи заробітну плату, не виходячи щоденно на службу, не одержуючи будь-яких службових завдань, відпустки, відрядження тощо, вважати себе перебуваючим на службі в органах внутрішніх справ та не звертався з цього приводу до суду. Суд апеляційної інстанції спростовує довід позивача, що спілкуючись з МВС України в телефонному режимі позивачу пропонували протягом кількох років зачекати та надавали цим впевненість, що він залишається на службі в органах внутрішніх справ.
Згідно пояснень позивача та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені ст. 100 КАС України: адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом, та відсутність поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги слід залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Суд першої інстанції не дослідив дане питання тому прийшов до помилкового вирішення справи, порушивши процесуальний закон, а саме ст. 99, 100 КАС України та не застосувавши наслідки порушення строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне дане порушення процесуального закону усунути, постанову суду першої інстанції скасувати та залишити даний позов без розгляду.
Керуючись п. 4 ч.1 ст. 198, ст. 202, п. 4 ч.1 205, 206 КАС України, суд
Апеляційні скарги Головного управління МВС України у Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського Управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського Управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів управління, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.
Позов залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна