09 квітня 2015 рокусправа № 321/976/13-а(2а/321/14/2013)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Чепурнова Д.В. Поплавського В.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2013 року
у адміністративній справі 321/976/13-а(2а/321/14/2013) за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Михайлівському районі Запорізької області про зарахування до стажу роботи час відбування покарання, -
Постановою Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2013 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області зарахувати до його страхового та пільгового стажу роботи, час відбування покарання у вигляді виправних робіт згідно вироку народного суду Михайлівського району Запорізької області від 25 квітня 1984 року період роботи в колгоспі «Росія» Михайлівського району Запорізької області з 01 червня 1984 року по 30 червня 1986 року.
Зазначена постанова оскаржена позивачем з підстав її незаконності та необґрунтованості, у зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заявленого у цій справі позову в повному обсязі.
Сторони по справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду апеляційної скарги позивача, проте в судове засідання не прибули, що відповідно до вимог ч.4 ст.196 КАСУ не перешкоджає розгляду апеляційної скарги без участі осіб, а вимоги ст.41 КАС надають судовій колегії можливість провести розгляд апеляційної скарги без застосування технічних засобів фіксування судового процесу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правильність юридичної оцінки спірних у цій справі правовідносин, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з нижченаведеного
Судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі вироку суду від 25 квітня 1984 року в період з 01 червня 1984 року по 30 червня 1986 року відбував покарання у вигляді виправних робіт за місцем роботи у колгоспі присудженим йому строком на два роки з утриманням 20 відсотків заробітку на користь держави, про що свідчить запис у трудовій книжці колгоспника, в якій також зазначено про не зарахування до загального та безперервного трудового стажу вище зазначеного періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у червні 2013 року звертався до УПФУ в Михайлівському районі Запорізької області з вимогою зарахувати до його загального стажу роботи періоду відбуття покарання у вигляді виправних робіт з утриманням 20% зарплати в колгоспі «Росія» з 01.06.1984 р. по 30.06.1986 р., на що у відповідь пенсійним органом було направлено в адресу позивача лист № 3879/04 від 03.06.2013 р. (а.с.14) яким роз'яснено про умови зарахування до стажу роботи будь-яких інших робіт, на яких працівник підлягав державного соціальному страхуванню, з одночасним повідомленням позивача про можливість зарахування до його стажу роботи періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт в колгоспі «Росія» за умови якщо судом буде прийнято відповідне рішення про залік цього періоду до трудового стажу. Саме зазначена обставина і стала підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволені вимог позивача, суд першої інстанції спираючись на положення ч.3 ст.95 ВТК України (в редакції 23.12.1970 року) виходив з правомірності відмови УПФУ в Михайлівському районі Запорізької області, оскільки законодавством України до 01.01.2004 року не було передбачено включення пенсійними органами часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки позивач відбув виправні роботи в період з 01.06.1984 р. по 30.06.1986 р. і умови відбуття ним цього покарання передбачалися ВТК України від 23.12.1970 року
Відповідно ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ч.3 ст.95 Виправно-трудового кодексу України, який діяв в період з 01.06.1971 року до 01.01.2004 року, час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.
Згідно з статтею 8 цього ж Кодексу особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі несуть обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для відбування покарання даного виду.
Відповідно до примітки до абз.5 п.108 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972р. № 590, час відбування виправних робіт не враховується, за загальним правилом, до загального трудового стажу незалежно від місця їх відбуття. Однак за умови добросовісної роботи та зразкової поведінки засудженого за час відбування виправних робіт суд після відбуття засудженим цього покарання за клопотанням громадської організації або колективу працівників може включити час відбування виправних робіт до трудового стажу. Якщо в період відбування виправних робіт засуджений працював на посадах на професіях, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, та суд виніс рішення про включення цього періоду в трудовий стаж, то цей період зараховується в стаж, з урахуванням якого призначається пенсія на пільгових умовах.
Означене свідчить про те, що не включення автоматично часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу і можливість такого зарахування за рішенням суду являлося для позивача умовами відбуття покарання.
Оскільки судом рішення про зарахування часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт в трудовий стаж відносно позивача не приймалося, відповідно УПФУ в Михайлівському районі Запорізької області правомірно не зараховано час роботи позивача до стажу роботи, який дає право на пенсію.
Положення ч.3 ст.42 КВК України (в редакції 2004 року), згідно якої час відбуття покарання засудженим покарання у вигляді виправних робіт зараховується в загальний трудовий стаж, та яку посилається позивача у цій справі, в даному випадку не можуть братися до уваги, оскільки зазначена норма діє лише з 1 січня 2004 року і поширюються на осіб, які відбували покарання у цей час. Це означає, що зарахування часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу є умовами відбуття покарання, а не правом позивача, яке виникло з набуттям сили КВК України.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи.
Правовідносини щодо умов відбуття позивача покарання пройшли і не мають продовження, тобто дія КВК України не поширюється на те, що вже відбулося, тому законодавством України не передбачено включення пенсійними органами часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт у період до 01.01.2004 року до загального трудового стажу і тому відповідач по справі позивачу обґрунтовано роз'яснив про відсутність у нього на час звернення правових підстав для зарахування до стажу роботу періоду відбування покарання з 01.06.1984 р. по 30.06.1986 р.
Згідно ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, і в даному випадку відповідачем доведено правомірність своїх дій.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення
Постанову Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2013 року - залишити без змін
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 212 КАС України
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський