22 квітня 2015 рокум. Ужгород№ 807/4069/14
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С. А.
при секретарі судових засідань - Нагорна Л.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представників позивача - Пересоляк В.О., Дідич М.А.
представників відповідача - Пензов С.В., Тихомиров Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМИС" до Чопської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Емис» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Чопської митниці Міндоходів (далі - відповідач) про скасування Рішення про коригування митної вартості від 09.12.2014 року №305080004/2014/200001/2 в цілому на суму 11837,76 грн., в том числі ввізне мито - 2093,00 грн., ПДВ - 9744,76 грн. та визнання неправомірною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 305080004/2014/00040.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яким митним органом здійснено коригування митної вартості товару у сторону збільшення, на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМИС» не погоджується із Рішенням Чопської митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 09.12.2014 № 305080004/2014/200001/2, і просить суд вказане рішення визнати протиправним та скасувати його. Також, позивач зазначає, що Відповідачем при коригуванні митної вартості товарів вчинено з порушенням вимог статті 49, 51, 52, 57, 58 Митного кодексу України. У зв'язку з чим відповідачем в даному випадку при прийняті оскаржуваних рішень порушено вимоги, частини четвертої та п'ятою статті 54 Митного кодексу України, частину першу статті 58 цього Кодексу (частина друга статті 54 Митного кодексу України), частину шосту статті 54 Митного кодексу України, а тому з наведених позивачем у позові обставин та наданих ним доказів, які підтверджують, що під час митного оформлення відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що подані Товариством з обмеженою відповідальністю „ЕМІС" основні та додаткові документи не дозволяли митному органу у належний спосіб перевірити числове значення складових митної вартості товарів та відомості щодо їх ціни, а тому позивач просить суд даний адміністративний позов задовольнити.
Представники позивача, керівник ТзОВ „ЕМІС" та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд його задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали, з підстав наведених ними у своїх письмових заперечення проти позову, в яких зазначили, що посадові особи Чопської митниці, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв'язку з чим з врахуванням також наданих ними пояснень в ході судового розгляду просили суд відмовити в задоволенні даних позовних вимог, оскільки такі є безпідставними і не підлягають до задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом в ході розгляду даної адміністративної справи та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ЕМИС» 06 грудня 2014 року пред'явило для митного оформлення товар, вказаний у вантажно-митній декларації ВН № 2103 та надало копії документів, зазначених в графі 44 ВМД.
В цей же день, до декларанта надійшло повідомлення від митного органу про необхідність подачі відповідно до ст. 53 МКУ додаткових документів для підтвердження митної вартості, Зокрема:
- висновок про якість та вартісні показники товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями:
- інші документи за власним бажанням декларанта.
09 грудня 2014 року товариству було надіслано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 305080004/2014/00040. Причиною відмови було названо: Невірно визначена вартість товару ч.1 ст. 51 Митного кодексу України. Рішення про коригування митної вартості від 09.12.2014 року № 305080004/2014/200001/2.
Позивач із визначеною відповідачем митною вартістю товару не погодився та скористався наданим частиною сьомою статті 55 Митного кодексу України правом на звернення до митного органу із заявою про випуск товарів, що декларуються, у вільний обіг на умовах забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України передбачено Митним кодексом України та іншими актами законодавства, прийнятими у відповідності до вимог цього Кодексу.
Так, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в силу приписів статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
При цьому, згідно з приписами пункту 2 частини другої статті 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Частиною четвертою статті 52 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 57 цього Кодексу, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 МитногоКодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності
Згідно з приписами статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності.
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено обов'язок декларанта подавати додаткові документи (за наявності) до визначеного частиною другою цієї статті загального переліку. При цьому такий обов'язок виникає у декларанта виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У такому випадку декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності): 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга статті 54 Митного кодексу України).
Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин другої, четвертої - шостої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Частиною третьою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду справи представником відповідача не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Емис» основні та додаткові документи не дозволяли митному органу у належний спосіб перевірити числове значення складових митної вартості товарів та відомості щодо їх ціни.
Суд також звертає увагу на те, що прайс - листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов'язкової вимоги щодо отримання від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.
Таким чином, відомості, наведені в прайс-листах фірми - виробника товару, не мають імперативного характеру, а отже можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації для прийняття рішення щодо правильності визначення митної вартості.
Відтак, неподання Товариством з обмеженою відповідальністю «Емис» витребуваних митним органом додаткових документів, а саме: прайс-листів виробника товару, договору з третіми особами, пов'язаного з угодою про поставку товару, та рахунків про здійснення платежів від третіх осіб на користь продавця товару, не звільняє відповідача від обов'язку визначити митну вартість задекларованого товару на підставі наявних відомостей, зокрема, документів, наданих позивачем.
Під час судового розгляду справи представник відповідача зазначив, що сумніви стовно ціни задекларованого позивачем товару виникли у митного органу за результатами аналізу відомостей, що містяться у базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.
Так, за інформацією митного органу заявлена позивачем митна вартість на товари вказані в електронній митній декларації №305080004/2014/008468 (автозапчастини) не відповідала цінам, що склались на такий товар на ринку імпорту у момент здійснення імпортної операції.
Після прийняття митної декларації за результатами застосування Автоматичної системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) заданої МД було згненеровано відповідні форми контролю. У відповідності до згенерованих форм контролю декларанту було надіслано відповідні повідомлення:
- на виконання АСАУР потрібно пред'явити товари для проведення митного огляду;
- згідно п.п. 2.2. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказам Мінфіну №631 від 30.05.12 р., необхідно надати скановані копії документів, зазначених в графі 44 ЕМД:CMR, прайс - лист, експортні декларації країни відправлення, специфікація виробника товару;
- у відповідності до ст. 53 МКУ необхідно надати додаткові документи для підтвердження митної вартості: - висновок про якісні та вартісні характеристикаи товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, - інші документи за власним бажанням декларанта.
Однак, як зазначає відповідач позивачем було подані тільки наступні документи:
- документи зазначені в графі 44 під буквою D та в подальшому за іншим повідомленням «файл « заключення ТПП»» подано «Завление» відправника, щодо ціни товару, на якому зазначено отримувачем прописом: «заключення ТПП України було надано Чопській митниці оригінал у попередній поставці».
Отже, в якості додаткових документів для підтвердження митної вартості деклараното (позивачем) було надано тільки заяву відправника товару, підпис якого на даній заяві засвідчена польської ТПП, що не може бути достовірної підставою для підтвердження митної вартості товару.
Відповідач вважає, що за результатами застосування АСАУР, у зв'язку з неподанням додаткових документів, що підтверджували б числові значення складової митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та наявність цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи щодо раніше визнаних митних вартостей було правильно прийняте оскаржуване Рішення про коригування митної вартості товарів від 09.12.2014 р. за №305080004/2014/000001/2.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI, під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Статтею 6 Указу Президента України від 25.08.1994 № 475/94 «Про заходи щодо запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, та врегулювання торговельних спорів» встановлено, що при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності України експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника контактні (зовнішньоторговельні) ціни мають відповідати цінам, що склалися чи складатимуться на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної, імпортної операції.
З аналізу наведених вище нормативно - правових норм вбачається, що ціна імпортованого товару повинна відповідати цінам, що склалися на ринку експорту на ідентичний або аналогічний товар, тобто на товар, який є однаковим або подібним за характеристиками, торговельною маркою, артикулом та має однакову собівартість виробництва.
Під час судового розгляду справи представник відповідача, обґрунтовуючи заниження позивачем ціни на задекларований товар у порівнянні з цінами, що склалися на такий товар на ринку імпорту, посилався на інформацію, наявну у ціновій базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, зокрема, на відомості щодо задекларованого товару згідно електронної митної декларації від 06.12.2014 № 305080004/2014/008468.
Відповідачем не доведено, що товар за вказаною електронною митною декларацією, ціна на який покладається відповідачем в основу визначення митної вартості задекларованої позивачем продукції, має таке саме походження, не відрізняється за своїми технічними характеристиками та якістю та використовується в тій самій ціновій категорії.
Суд також звертає увагу відповідача на те, що наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що товар, який задекларовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Емис», іншими особами розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Враховуючи, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, такі дані не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, документи, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Емис» до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, містять усю необхідну інформацію про вартість товару та транспортних послуг, а також реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
За таких обставин, висновок митного органу про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), суд вважає необґрунтованим.
Крім того також необхідно зазначити, що відповідно до висновків Верховного Суду України зазначених у постанові суду від 23.04.2013 року (справа 21-85а13) які відповідно до ст.. 224-2 КАС України є в даному випадку обов'язковими так як суду зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України зазначено наступне.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2012 року (справа № 21-197а12) від 21 січня 2011 року (справа № 21-56а10), 7 лютого 2011 року (справа № 21-76а10), 14 листопада 2011 року (справа № 21-213а11), 6 лютого 2012 року (справа № 21 418а11), від 23.04.2013 року (справа 21-85а13) яка відповідно до ст. 224-2 КАС України є в даному випадку обов'язковими так як суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
У даній адміністративній справі судом встановлено, що рішення про визначення митної вартості товару Митниця прийняла оскаржуване рішення не застосовуючи жодного іншого методу, крім шостого (резервного), та не провела консультації з декларантом.
Зазначене свідчить, що Чопська Митниця не дотримала передбаченого МК України порядку визначення митної вартості товару, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про неправомірність застосування Митницею шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено статтею 57 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем методу визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що документи, подані позивачем до митного органу, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів, суд дійшов висновку, що визначення митницею митної вартості товару та коригування її у сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 224-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМИС" до Чопської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Рішення про коригування митної вартості товарів від 09.12.2014 року №305080004/2014/200001/2 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №305080004/2014/00040 Державної митної служби України Чопської митниці Міндоходів - визнати протиправними та скасувати.
Стягнути з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМИС" витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн., що сплачений відповідно до квитанції від 17 грудня 2014 року №ПН78519.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
СуддяC.А. Гебеш