Номер справи 623/461/15-а
Номер провадження 2-а/623/29/2015
29 квітня 2015 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Бутенка В.М.
при секретарі - Костенко В.В.
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку вимог ч.5 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.ст. 100, 102, 181 КАС України зі скаргою про визнання незаконними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат.
Просила зобов'язати відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області прийняти до виконання виконавчий лист № 2016/2-а-4919, виданий на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, і виконати рішення суду.
Просила поновити їй строк для подання скарги до суду.
(а.с. 2-6)
Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2015 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області залишено без руху.
Надано ОСОБА_1 строк п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме звернутися із позовною заявою до адміністративного суду в порядку, передбаченому ст. 181 КАС України та ч.5 ст. 82 України «Про виконавче провадження».
(а.с. 12)
06 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, в якому просить суд:
1. Поновити їй строк для подання скарги до суду;
2. Визнати дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат.
3. Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області прийняти до виконання виконавчий лист № 2016/2-а-4919, виданий на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, і виконати рішення суду.
Просила розглядати справу без її участі у зв'язку із станом здоров'я та похилим віком.
(а.с. 16-20)
Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі (а.с. 23).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 28 жовтня 2011 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області виніс рішення про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат.
На підставі зазначеного рішення вона отримала виконавчий лист, який пред'явила до виконання до відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у листопаді 2011 року.
На її не однократні усні звернення до відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції щодо виплати коштів вона отримувала відповідь, що не має коштів у держави, тому чекайте.
Не дочекавшись розумного пояснення ситуації, що відбувається, у травні 2014 року вона звернулася до ОСОБА_3 ПФУ в Ізюмському районі Харківської області з проханням надати їй копію її пенсійної справи.
При ознайомленні з зазначеною пенсійною справою нею було встановлено, що Управлянням ПФУв Ізюмському районі Харківської області на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2011 року про зобов'язання ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківській області здійснити перерахунок, нарахування, здійснити виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» було прийнято розпорядження № 137707 від 25.11.2011 року, щодо виплати їй доплат по рішенню суду надбавки дітям війни з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року на загальну суму 1397 (одна тисяча триста дев'яносто сім грн) 10 коп, що підтверджуються копією вказаного розпорядження.
Більш того у її пенсійній справі вона виявила постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ізюмського МРУЮ ОСОБА_2 30.12.2011 року, відповідно до якої виконавче провадження закрито у зв'язку з повним фактичним виконанням згідно повідомлення УПФУ в Ізюмському районі Харківської області.
Взявши виписку зі свого рахунку, який знаходиться у ВАТ «Ощадбанк» 10020/0498 вона встановила, що зазначені доплати їй не виплачувалися і на її рахунок не зараховувалися, що підтверджується копією зазначеної виписки від 21.05.2014 року.
Тоді вона вдруге звернулася до ОСОБА_3 ПФУ в Ізюмському районі Харківської області з проханням пояснити їй, чи виплачувалися зазначені кошти їй, чи ні.
На що вона отримала відповідь № 110/Т-14 від 02.06.2014 року, відповідно до якої їй не виплачувалися кошти згідно рішення суду.
25 червня 2014 року вона звернулася до ВДВС Ізюмського МРУЮ з проханням повідомити їй на якій правовій підставі було закінчено виконавче провадження № 29993836 по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919, виданого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 28.10.2011 року, та надати їй копію повідомлення ОСОБА_3 ПФУ в Ізюмському районі на підставі якого було закінчено виконавче провадження.
31.07.2014 року вона отримала відповідь № 10745 на своє звернення, відповідно до якого можливо встановити, що старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ізюмського МРУЮ ОСОБА_2 закрила виконавче провадження в зв'язку з повним фактичним виконанням на підставі повідомлення УПФУ в Ізюмському районі Харківської області № 24106/13 від 06.12.2011 року про те, що боржником було здійснено перерахунок її пенсії та передано на виплату на грудень місяць.
Тобто УПФУ в Ізюмському районі Харківської області повідомило ВДВС про те, що лише планується виплатити кошти їй відповідно до зазначеного рішення суду, а не виплатили у повному обсязі.
У відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених законом, здійснювати необхідні міри для своєчасного і повного виконання рішення способом і в порядку, передбаченому виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у відповідності до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Таким чином вважає, що старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ізюмського МРУЮ ОСОБА_2 при безпідставному закінченні виконавчого провадження № 29993836 30 грудня 2011 року перевищила свої повноваження, та порушила вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та її права та законні інтереси.
Більш того вказаний державний виконавець не направив їй копію зазначеної Постанови про закінчення виконавчого провадження з метою порушити її право ще й на оскарження зазначеної постанови.
З метою захистити свої права вона була змушена звертатися до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, але в зв'язку з тим, що вона дізналася про порушення своїх прав лише у травні 2014 року, та зверталася зі зверненнями до УПФУ в Ізюмському районі, та зі скаргою до ВДВС Ізюмського МРУЮ Харківської області, а потім як людина похилого вікумає багато проблем зі здоров'ям, і не мала змоги звернутися у десятиденний строк з моменту отримання відповіді ВДВС Ізюмського МРУЮ Харківської області. Тому вона просила суд поновити їй строк для подачі скарги на дії державного виконавця.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року її скаргу задоволено, поновлено строк для подання скарги до суду та визнано незаконними дії старшого державного виконавця ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року.
Не погодившись з даним рішенням суду ВДВС Ізюмського МРУЮ звернувся до Апеляційного суду Харківської області з апеляційною скаргою.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області задоволено апеляційну скаргу, скасовано ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та закрито провадження у справі заїї скаргою на дії державного виконавця.
При цьому відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України зазначеним рішенням Апеляційного суду Харківської області їй роз'яснено, що розгляд її скарги на дії старшого державного виконавця ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.
Про порушення своїх прав вона дізналася лише у травні 2014 року, та зверталася зі зверненнями до УПФУ в Ізюмському районі, зі скаргою до ВДВС Ізюмського МРУЮ Харківської області, а потім до Ізюмського міськрайонногосуду Харківської області зі скаргою на дії державного виконавця (по ЦПК України), потім чекала рішення Апеляційного суду Харківської області, яке отримала 15 січня 2015 року і на підставі якого їй було роз'яснено, щодо звернення до суду у порядку КАС України. Враховуючи вищевикладене вважає, що вона пропустила строк для подачі скаргина дії державного виконавця з поважних причин, що підтверджується відповідними документами.
Вважає ці дії відповідача неправомірними і тому вона подала позов до суду за поновленням порушеного права.
(а.с. 16-20)
Позивач в судове засідання не з'явилася, про дату, місце, та час розгляду повідомлена своєчасно та належним чином, у позові просила розглядати справу без її участі (а.с. 20, 39).
Представник відповідача відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області (далі - відділу ДВС) в судове засідання не з'явилася, надала письмове клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, заперечують на позов і вимоги не визнають та просять суд у задоволенні адміністративного позову відмовити (а.с. 40).
Оскільки від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд на підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Відповідно до ч.5 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 1 і 3 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), які проводилися на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно - правовими актами прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконання ( далі рішення).
Згідно ч.1 і ч.2 ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі державні виконавці).
Відповідно до ч.1 і ч.2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановлених виконавчим документом і цим законом.
Згідно ч.1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.
Згідно ч.1 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» посадові особи, зазначені у статті 81 цього Закону, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням вищестоящої посадової особи, з власної ініціативи або під час розгляду скарги на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Пунктом 1.8 Інструкції про проведення виконавчих дій, контроль за законністю виконавчого провадження здійснюється у відповідності до статей 8 - 83 Закону України «Про виконавче провадження».
Керівник органу державної виконавчої служби при здійсненні контролю за діями державного виконавця під час виконання рішень, якщо вони суперечать вимогам Закону, вправі своєю постановою скасувати постанову, акт, інший процесуальний документ, винесений у виконавчому провадженні державним виконавцем, який йому безпосередньо підпорядкований, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, передбаченому цим Законом.
Керівник органу державної виконавчої служби вищого рівня в разі виявлення порушень вимог Закону своєю постановою визначає вказані порушення та надає доручення керівнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, визначених абзацами другим та третім цього пункту.
Суд зазначає, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Як вбачається з позову ОСОБА_1 та підтверджується іншими матеріалами справи заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відділу ДВС щодо винесення постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року за виконавчим листом № 2016/2-а-4919, виданого 28.10.2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області на підставі рішення, ухваленого в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).
В судовому засіданні встановлено, що постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2011 року по адміністративній справі № 2016/2а-4919/2011, залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання вчинити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну доплату до пенсії дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 червня 2010 року по 23 листопада 2010 року - залишено без розгляду.
Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 24 листопада 2010 року по 31 травня 2011 року.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і провести відповідні виплати за період з 24 листопада 2010 року по 31 травня 2011 року, з урахуванням фактично отриманих виплат.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 гривня 70 копійок.
Постанова судді підлягає негайному виконанню відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області.
(матеріали справи № 2016/2а-4919/11 а.с. 16-17, 26-27)
Із позовної заяви та матеріалів адміністративної справи № 2016/2а-4919/11 вбачається, що 31 жовтня 2011 року стягувач ОСОБА_1 отримала виконавчий лист № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року та надала для виконання до відділу ДВС.
(а.с. 10, матеріали справи № 2016/2а-4919/11 а.с. 18, 31)
Відповідач відділ ДВС не надав суду копії завершеного виконавчого провадження № 29993836 по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданого 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області.
Із позовної заяви та матеріалів адміністративної справи № 2016/2а-4919/11 вбачається, що 30 грудня 2011 року старшим державним виконавцем відділу ДВС ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження № 29993836 по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданого 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат, з підстав п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
(матеріали справи № 2016/2а-4919/11 а.с. 30, 31)
Повторно стягувач ОСОБА_1 не подавала до відділу ДВС заяв по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданого 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року.
Із позовної заяви вбачається, що стягувач ОСОБА_1 зверталася до відділу ДВС щодо виплати коштів, але отримувала відповідь, що не має коштів у держави.
Крім цього, у травні 2014 року позивач зверталася до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, та при ознайомленні з пенсійною справою на її ім'я встановила, що Управлянням ПФУв Ізюмському районі Харківської області на підставі постанови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2011 року про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківській області здійснити перерахунок, нарахування, здійснити виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» було прийнято розпорядження № 137707 від 25.11.2011 року щодо виплати ОСОБА_1 доплат по рішенню суду надбавки дітям війни з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року на загальну суму 1 397,10 грн (одна тисяча триста дев'яносто сім грн 10 коп).
Більш того у її пенсійній справі позивач виявила постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2011 року, винесену старшим державним виконавцем відділу ДВС ОСОБА_2, відповідно до якої виконавче провадження закрито у зв'язку з повним фактичним виконанням згідно повідомлення ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області.
21.05.2014 року ОСОБА_1, взявши виписку зі свого рахунку, який знаходиться у ВАТ «Ощадбанк» 10020/0498, встановила, що зазначені доплати їй не виплачувалися і на її рахунок не зараховувалися.
ОСОБА_1 вдруге зверталася до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області з проханням пояснити їй, чи виплачувалися зазначені кошти їй, чи ні, на що отримала відповідь № 110/Т-14 від 02.06.2014 року, відповідно до якої позивачці не виплачувалися кошти згідно рішення суду.
25 червня 2014 року ОСОБА_1 зверталася до відділу ДВС із проханням повідомити їй на якій правовій підставі було закінчено виконавче провадження № 29993836 по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919, виданого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 28.10.2011 року, та надати їй копію повідомлення ОСОБА_3 ПФУ в Ізюмському районі на підставі якого було закінчено виконавче провадження.
31.07.2014 року ОСОБА_1 отримала відповідь за № 10745 на звернення, відповідно до якого старший державний виконавець відділу ДВС ОСОБА_2 закрила виконавче провадження № 29993836 по виконанню виконавчого листа № 2016/2-а-4919, виданого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 28.10.2011 року, в зв'язку з повним фактичним виконанням на підставі повідомлення ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області № 24106/13 від 06.12.2011 року про те, що боржником було здійснено перерахунок її пенсії та передано на виплату на грудень місяць.
Тобто боржник ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області повідомило відділ ДВС про те, що лише планується виплатити кошти ОСОБА_1 відповідно до зазначеного рішення суду, але не виплатили у повному обсязі.
Державний виконавець ДВС не направила ОСОБА_1 копію зазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження - виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, чим порушено право стягувача на оскарження зазначеної постанови.
З метою захисту своїх прав у вересні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області та ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, поновлено строк для подання скарги до суду та визнано незаконними дії старшого державного виконавця ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року (а.с. 6).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.12.2014 року скасовано ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та закрито провадження у справі заскаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця.
При цьому відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України зазначеним рішенням Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 роз'яснено, що розгляд скарги на дії старшого державного виконавця ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 29993836 від 30.12.2011 року відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.
(а.с. 7-8)
Стаття 9 КАС України встановлює, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України.
При цьому слід зазначити, що відсутність коштів на виконання рішення суду, не є підставою для закриття виконавчого провадження на підставі наступного.
За приписами ч.1 і 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.
Статтею 6 Конвенції гарантована неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання суб'єктів владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань не є підставою для закриття виконавчого провадження.
Таким чином, дії державного виконавця є протиправними, оскільки ним не були виконані усі дії, що передбачені законом та передують винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження.
Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі «ОСОБА_4 проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.
В той же час, статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»).
Таким чином, суд зазначає, що відсутність коштів у боржника ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).
Отже, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Доказів виплати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат, матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 238-VII від 15.05.2013р., № 583-VII від 19.09.2013р.) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Водночас судові рішення у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, які мають зобов'язальний характер щодо проведення таких виплат, не належать до зазначених у згаданій статті видів рішень, що унеможливлює їх виконання без зміни його способу.
Згідно з ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
З матеріалів справи не вбачається, що виконавчим органом відділу ДВС були вжиті всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на виконання виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданого 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, а саме виконавчого провадження номер за ЄДРВП: 29993836.
Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4.4.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Таким чином, відповідач відділ ДВС у виконавчому провадження номер за ЄДРВП: 29993836, виконавчий лист № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, мав звернутися до місцевого суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в порядку ст. 263 КАС України та ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, державний виконавець відділу ДВС не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, та 30.12.2011 року ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження - виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області, з підстав п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Суд зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість постанови старшого державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 від 30 грудня 2011 року про закінчення виконавчого провадження № 29993836 виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року.
Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довила обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при винесенні постанови старшого державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 від 30 грудня 2011 року про закінчення виконавчого провадження № 29993836 не було дотримано вимоги пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а тому суд дійшов висновку про незаконність постанови, в зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.
Таким чином, оскільки відповідач діяв в не межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України (частина 2 статті 19), тому є підстави для задоволення позову щодо визнання незаконною постанови старшого державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 від 30 грудня 2011 року про закінчення виконавчого провадження № 29993836 виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, з підстав п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. За наявності обставин, передбачених частиною шостою статті 79 цього Закону, виконавче провадження підлягає відновленню у триденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідної заяви стягувача.
Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.
Стосовно вимог про поновлення строку для звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Із позовної заяви вбачається, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася лише у травні 2014 року, та зверталася зі зверненнями до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, також зі скаргою до відділу ДВС, а потім у вересні 2014 року до Ізюмського міськрайонногосуду Харківської області зі скаргою на дії державного виконавця (по ЦПК України), потім чекала рішення Апеляційного суду Харківської області, яке отримала 15 січня 2015 року і на підставі якого їй було роз'яснено, щодо звернення до суду у порядку КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Згідно з ч.2 ст. 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Позивачка до суду надала докази поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом в частині щодо захисту її порушених прав за період з 30.12.2011 року.
Чинними положеннями ч.1 ст. 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановлюється ухвала.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки позивачкою до суду надано докази поважності пропуску строку для звернення до суду з позовом щодо захисту її порушених прав за період з 30.12.2011 року, та судом встановлено підстави для поновлення такого строку, а тому у відповідності до ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, поновлюється судом за наявності поважних причин його пропуску.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім цього, у відповідності до ч.1 ст. 267 КАС України, суд вважає зобов'язати суб'єкта владних повноважень - відділ ДВС, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 10-18, 71-72, 122, 158-163, 167, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Поновити ОСОБА_1 строк звернення з адміністративним позовом до суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження 29993836 від 30.12.2011 року - виконавчого листа № 2016/2-а-4919/11, виданий 28 жовтня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року, про зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 24.11.2010 року по 31.05.2011 року включно, з урахуванням вже проведених виплат, з підстав п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області прийняти до виконання виконавчий лист № 2016/2-а-4919, виданий на підставі постанови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2011 року.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Судові витрати на судовий збір віднести за рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги в строк десять днів з дня отримання копії постанови до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя -