Справа № 522/9415/14-ц
Рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
24 квітня 2015 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого одноособово судді Донцова Д.Ю.,
при секретарі судового засідання Кінгольц М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відновлення права на купівлю частки в загальній частковій власності,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до якої просить: визнати, що 04.04.2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 9/50 часток квартири АДРЕСА_1; перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця 9/50 часток квартири АДРЕСА_1, зо договором, укладеним 04.04.2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є власницею 31/50 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2012 року (27/100), договору довічного утримання від 22.05.1997 року і договору купівлі-продажу від 22.05.1997 р. (35/100). Власником 19/50 часток була ОСОБА_2.
Частка ОСОБА_1 складається з 4-х житлових кімнат 18,2 кв.м., 27,8 кв.м., 23,8 кв.м., 9,8 кв.м. окремого коридору 6,7 кв.м. і 31/50 частки в підсобних приміщеннях загального користування.
Частка ОСОБА_2 складалась з 2-х житлових кімнат 28 кв.м. та 20,9 кв.м., окремого коридору 8 кв.м. та 19/50 часток в підсобних приміщеннях загального користування.
Під час судового засідання за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання порядку користування спільною власністю, тобто спірною квартирою, стало відомо, що 04.04.2014 року ОСОБА_2 подарувала свої 9/50 часток ОСОБА_3, залишивши в своїй власності 10/50, тобто 1/5 частку спірної квартири.
Позивач вважає вищезазначений договір дарування удаваним, оскільки його було укладено відповідачами з метою приховати договір купівлі-продажу і позбавити позивача, як учасника спільної часткової власності, права привілейованої купівлі його частки.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовну заяву підтримали в повному обсязі, просилить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2В у судовому засіданні позовну заяву не визнали, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні сторін та їх представників, оголосивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини та перевіривши їх наявними доказами прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 04.04.2014 року між ОСОБА_2, з однією сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 425.
Відповідно до п. 1 зазначеного Договору, ОСОБА_2 передала у власність безплатно (подарувала), а ОСОБА_3 прийняв у власність безоплатно (прийняв у дар) об'єкт нерухомого майна - 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та складається в цілому із шести житлових кімнат, 210,9 кв.м. загальної площі, в тому числі 127,3 кв.м. житлової площі.
Позивач зазначає, що сторони по договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зв'язують родинні стосунки, а за звичаєм цивільного обороту таке майно, як квартира, не дарується сторонньому учаснику цивільних відносин з яким його нічого не пов'язує, а тому вважає, що договір дарування 9/50 часток квартири укладений тільки з метою приховати договір купівлі-продажу і позбавити позивача, як учасника спільної часткової власності, права привілейованої купівлі його частки.
Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Згідно роз'яснень викладених в пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними” роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
З Узагальнень судової практики Верховним Судом України від 24.11.2008 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вбачається, що удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад, договір купівлі-продажу квартири, що насправді є договором застави в забезпечення повернення позики або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку). При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину та надати відповідне підтвердження.
Отже, при вирішенні спору про визнання правочину удаваним, необхідно встановлення того, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що на його думку є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а саме відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховати іншу волю учасників угоди.
Частиною 4 статті 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не погоджується з доводами позивача, що укладений між відповідачами договір є удаваним, так як сторони договору дарування не перебувають у родинних відносинах, договір був укладений з метою приховати договір купівлі-продажу та позбавити позивача права привілейної купівлі часки квартири, оскільки позивачем не надано суду належних і відповідних доказів у підтвердження своїх тверджень.
Під час судового засідання відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2, ОСОБА_5, в наданих суду пояснень зазначив, що 04.047.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений саме договір дарування, при цьому сторони під час його укладення не мали на меті приховати будь-який інший правочин.
Зі спірного договору дарування від ь04.04.2014 року вбачається, що на час його укладання ОСОБА_2 була законним власником 9/50 частин квартири №4 розташованої в будинку №1 по вул. Катерининська в м. Одеса, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Одеською державною нотаріальною конторою, 08.11.2007 року за реєстром №1-2861, зареєстрованого 09.11.2007 року Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису: 313 в книзі: 24пр-41, реєстраційний номер: 7458262, номер витягу: 16592605, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, 04.04.2014року, номер запису про право власності: 5235512, ідентифікаційний номер витягу: 20042318, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 331633651101.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Власник майна не може бути обмежений у здійсненні своїх прав, окрім випадків визначених законом.
Таким чином, приймаючи до уваги усі надані суду доказі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем та його представником не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, тобто суду не доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, укладаючи 04.04.2014 року договір дарування 9/50 частин квартири №4 розташованої в будинку №1 по вул. Катерининська в м. Одеса, вчиняли цей правочин з метою приховати вчинення договору купівлі-продажу, що воля відповідачів була направлена на встановлення інших відносин, ніж відносини з приводу договору дарування.
Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням вищевказаного, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 235, 717 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відновлення права на купівлю частки в загальній частковій власності - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя