Справа № 521/6766/15-к
Номер провадження:1-кп/521/413/15
30 квітня 2015 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1
секретар - ОСОБА_2
за участі прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
в присутності обвинувачених - ОСОБА_5 та ОСОБА_6
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку ст. 314 КПК України обвинувальний акт у відношенні:
ОСОБА_5 , яка обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 317 та ч.2 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 , якій обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України -
Прокурор, захисник та ОСОБА_5 під час підготовчого судового засідання висказали думку, щодо можливості призначення судового розгляду за вказаним обвинувальним актом. При цьому прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених. Захисник та ОСОБА_5 просили змінити запобіжний захід. ОСОБА_7 залишив розгляд вказаних питань на розсуд суду.
Вивчивши обвинувальний акт та приложені до нього матеріали, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що обвинувальний акт повинен бути повернутий прокурору з наступних підстав.
Судом у підготовчому судовому засіданні встановлено, що обвинувальний акт підсудний Малиновському районному суду м. Одеси, підстав для закриття кримінального провадження за обвинувальним актом не має, проте обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, а саме вимогам пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України та встановлена невідповідністьунеможливлює його призначення до судового розгляду.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень п. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
В даному обвинувальному акті викладені лише ті фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й правова кваліфікація кримінальних правопорушень, в яких підозрюються останні. Такі відомості, у відповідності до положень ст. 277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, а тому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за цим процесуальним рішенням, мають статус підозрюваних.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
З урахуванням того, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, а за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд приходить до висновку про наявність обставини, що перешкоджають судовому розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а тому доводи прокурора про відповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України є безпідставними.
Крім того, вказівки в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчинили інкриміновані їм кримінальні правопорушення, є безпідставним, оскільки обвинувачення останнім висунуте не було у встановленому законом порядку та не міститься в самому обвинувальному акті. Більш того, така вказівка в обвинувальному акті є порушенням принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини як засади кримінального провадження, передбаченої ст. 17 КПК України, яка випливає зі ст.ст. 62, 129 п. 3 Конституції України, п. 2 ст. 11 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадські та політичні права Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, за змістом яких кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (к римінального правопорушення) і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Розглядаючи клопотання сторін щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд вважає, за необхідне зазначити, що посилання сторони захисту на неможливість розгляду клопотання сторони обвинувачення щодо продовження терміну дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених не можуть бути прийняти до уваги зважаючи на наступне. Частина 3 ст. 315 КПК України передбачає, що за відсутності відповідних клопотань заходи забезпечення кримінального провадження вважаються продовженими. Проте, вказане посилання не відповідає вимогам ч.1 ст. 7 КПК України та ч.2 ст. 8 КПК України, згідно з якими принцип верховенства права у кримінальному проваджені застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Відповідно до практики ЄСПЛ та вимог Конвенції с захисту прав людини такий запобіжний заход, як тримання під вартою не може бути продовжено без вмотивованого рішення судових органів. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного сторона обвинувачення, з метою виконання вказаних вимог, звертається з відповідним клопотанням про продовження запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою. На підставі викладеного, суд для розв'язання вказаного питання звертається до загальних засад кримінального провадження та посилається на п.15 ч. 1 ст. 7 КПК України - змагальність сторін, яка відповідно до ч.2 ст. 22 КПК України, в тому числі, складається з рівного права на збирання та подання до суду клопотань, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України. Суд зазначає, що, що в даному випадку, з урахуванням не можливості вважати продовженим термін тримання під вартою та наявності можливості, передбаченої КПК України для подання до суду стороною обвинувачення клопотань про продовження терміну дії запобіжного заходжу у вигляді тримання під вартою вказане клопотання повинно бути розглянуто.
Суд вважає, що на даний час існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Так, відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 існує ризик скоєння іншого злочину. Вказаний ризик у відношенні ОСОБА_5 підтверджується тим, що вона обвинувачується у скоєні декількох злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, а у відношенні ОСОБА_6 тим, що він є раніше неодноразово засудженою особою. Вказаний ризик, відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є випадком, коли право особи на свободу та особисту недоторканність може бути обмежено.
Крім того, відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 існує ризик ухилення від суду, який підтверджується тяжкістю покарання, яке загрожує останнім у разі визнання винуватими. При цьому суд керується вимогами ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»), в даному випадку з урахуванням терміну перебування обвинувачених під вартою (з 05.03.2015 року та 06.03.2015 року) такий період не є тривалим.
Посилання сторони захисту на обставини, які перешкоджають перебуванню ОСОБА_5 ні підтверджені будь-яким документом, а в розумінні ч.2 ст. 183 КПК України на даний час не має.
Судом, відповідно до вимог КПК України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, численних рішень ЄСПЛз додержанням відповідної процедури, встановленої законом визначає альтернативний запобіжний заход у вигляді застави на підставі ч. 3 ст. 183 КПК України, з урахуванням вимог ч.4 ст. 182 КПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 314, 315 КПК України, суд,-
Повернути обвинувальний акт акта у відношенні ОСОБА_5 , яка обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 317 та ч.2 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 , якій обвинувачується у скоєнні злочинів, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України прокурору.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_5 на 60 днів, тобто з урахуванням ухвали слідчого судді від 05.03.2015 року до 04.07.2015 року.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 мінімальних заробітних плат -дев'яносто сім тисяч чотириста сорок гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняються з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1)прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
2)не відлучатися з населеного пункту в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_6 на 60 днів, тобто з урахуванням ухвали слідчого судді від 06.03.2015 року до 05.07.2015 року.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 мінімальних заробітних плат - дев'яносто сім тисяч чотириста сорок гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняються з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_6 обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1)прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
2)не відлучатися з населеного пункту в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
Ухвала може бути оскаржена через Малиновський районний суд м. Одеси до Апеляційного суду Одеської області на протязі 7 (сьомі) діб з дня її оголошення, а особами, які перебувають під вартою з моменту вручення їм копії судового рішення.
С У Д Д Я: ОСОБА_1