01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.08.2009 № 7/103
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Студенця В.І.
суддів: Баранця О.М.
Євсікова О.О.
при секретарі: Плукар І.І.
За участю представників:
від позивача - не з"явився;
від відповідача - Косик С.І.;
від відповідача 2 - Краглевич В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Рівнеазот"
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.04.2009
у справі № 7/103 (суддя Якименко М.М.)
за позовом ВАТ "Рівнеазот"
до ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит"
ЗАТ "Укренергозбут"
про визнання недійсним договору поруки № Ю-1-05/0182-476/1 від 28.12.06
Відкрите акціонерне товариство „Рівнеазот” (далі - ВАТ „Рівнеазот”) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Банк „Фінанси та кредит” (далі - ТОВ „Банк „Фінанси та кредит”) та Закритого акціонерного товариства „Укренергозбут” (далі - ЗАТ „Укренергозбут”) про визнання недійсним договору поруки № Ю1-05/0182-476/1 від 28.12.2006 та додаткової угоди до нього від 01.08.2007, укладених між ТОВ „Банк „Фінанси та кредит”, ЗАТ „Укренергозбут” та ВАТ „Рівнеазот”.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.12.2008 порушено провадження у справі № 7/103 за позовом ВАТ „Рівнеазот” до ТОВ „Банк „Фінанси та кредит” та ЗАТ „Укренергозбут” про визнання недійсним договору поруки № Ю-1-05/0182-476/1 від 28.12.2006.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.04.2009 у позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 27.04.2009 ВАТ „Рівнеазот” подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати договір поруки № Ю1-05/0182-476/1 від 28.12.2006 та додаткову угоду до нього від 01.08.2007, укладені між ТОВ „Банк „Фінанси та кредит”, ЗАТ „Укренергозбут” та ВАТ „Рівнеазот” недійсними.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 03.08.2009.
В засідання суду, призначене на 03.08.2009, ВАТ „Рівнеазот” повноважних представників не направило та не повідомило суд про причини їх неявки, хоча належним чином було повідомлено про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представники ТОВ „Банк „Фінанси та кредит” і ЗАТ „Укренергозбут” проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, заперечували та просили рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Рівнеазот” - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між ТОВ „Банк „Фінанси та кредит” (Кредитор), ЗАТ „Укренергозбут” (Поручитель), та ВАТ „Рівнеазот” 28.12.2006 укладено договір поруки № Ю1-05/0182-476/1, за умовами якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання Боржником обов'язків за кредитним договором № Ю1-05/0182-476 від 27.07.2005, укладеним між Кредитором і Боржником, про надання Боржнику кредиту в розмірі 1 999 739, 28 грн. з виплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 18, 8% річних (а за користування кредитом з моменту, вказаного в підпункті „б” п. 3.1 Кредитного договору, сплатити відсотки у збільшеному розмірі) (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору підставою договору поруки є дійсна вимога Кредитора до Боржника, встановлена кредитним договором.
Згідно п. 2.1 договору у випадку невиконання Боржником обов'язків за кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 2.1 договору).
Між ВАТ „Банк „Фінанси та кредит” (Кредитор), ЗАТ „Укренергозбут” (Поручитель), та ВАТ „Рівнеазот” 01.08.2007 укладено додаткову угоду до договору поруки № Ю1-05/0182-476/1 від 28.12.2006, згідно з якою змінено п. 1.1 договору і викладено його в наступній редакції:
„1.1 Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання Боржником обов'язків за кредитним договором № 1187-01-05 від 27.07.2005, укладеним між Кредитором і Боржником, про надання Боржнику кредиту в розмірі 1 999 739, 28 грн. з виплатою відсотків за користування кредитними засобами, виходячи із відсоткових ставок, зазначених в п. 3.1 кредитного договору”.
В іншому сторони користуються умовами договору (п. 2 додаткової угоди).
В позовній заяві ВАТ „Рівнеазот” посилається на те, що договір поруки суперечить ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку цінних паперів”, оскільки надання порук на момент укладення оскаржуваного договору здійснювалося виключно фінансовими установами, до яких Поручитель не належить, та ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з огляду на те, що на момент підписання договору поруки тривала процедура банкрутства і договір укладений без погодження з розпорядником майна
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978, з наступними змінами та доповненнями, „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).
Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 2 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).
Ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів (п. 6 ч. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).
Учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п. 7 ч. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).
Фінансовими вважаються послуги, зокрема, з надання гарантій та поручительств (ч. 1 ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).
Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Статтею 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 № 5555 „Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств” передбачено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком (ст. 546 ЦК України).
Оскільки договір поруки № Ю1-05/0182-476/1 від 28.12.2006 є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, укладений згідно ст.ст. 553-559 ЦК України, тобто відповідно до вимог цивільного законодавства, і для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним ЦК України спеціальні вимоги не передбачені, а Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг, то колегія суддів вважає, що договір поруки не суперечить Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Відповідно до п.13 ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.11.2005 у справі № 7Б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ „Рівнеазот” введено процедуру санації ВАТ „Рівнеазот” строком 12 місяців з застосуванням особливостей, передбачених ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та призначено керуючим санацією ВАТ „Рівнеазот” генерального директора ВАТ „Рівнеазот” Заблуду Михайла Васильовича.
Даною ухвалою суд також призначив розпорядником майна ВАТ „Рівнеазот” у процедурі санації арбітражного керуючого Ладарія Павла Акакійовича.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.07.2006 у справі № 7Б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ „Рівнеазот” затверджено план санації боржника ВАТ „Рівнеазот” та продовжено строк санації ВАТ „Рівнеазот” до 27.05.2007.
Договір поруки, як випливає із ч. 1 ст. 553 ЦК України є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, та не передбачає виникнення або припинення будь - яких прав та обов'язків боржника.
Отже, підписавши оспорюваний договір поруки у ВАТ „Рівнеазот”, як боржника, не виникло будь-яких прав чи обов'язків за договором, в тому числі зобов'язань по поручительству, а тому товариством не порушено вимоги ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки за цим договором воно не виступило поручителем.
Окрім того, згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане з суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту і передбачає існуючу наявність порушення прав або охоронюваних інтересів.
З огляду на те, що у ВАТ „Рівнеазот” не виникло цивільних прав та обов'язків за оспорюваним договором поруки, то товариство мало обґрунтувати які його права та охоронювані законом інтереси порушує оспорюваний договір.
ВАТ „Рівнеазот” не обґрунтувало та не довело порушення спірним договором поруки його прав чи охоронюваних законом інтересів, які підлягають захисту.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2009.
Доводи наведені ВАТ „Рівнеазот” в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що за вказаних в даній постанові обставин вони є необґрунтованим та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2009 у справі № 7/103 залишити без зміни, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Рівнеазот” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 7/103 повернути господарському суду м. Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя Студенець В.І.
Судді Баранець О.М.
Євсіков О.О.
07.08.09 (відправлено)