20 квітня 2015 року м. Київ К/800/2506/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Лосєва А.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року
у справі № 826/10705/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НАІ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Вінстейт» за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 06.06.2013 року №10/22.5-07/35790017, яким встановлено порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 614 433, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2013 року №0004372205, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 76 791, 25 грн. (за основним платежем - 61 433, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 358, 25 грн.).
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом та, як наслідок, безпідставному формуванні податкового кредиту.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування такого за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Віндстейт» (підрядник), з іншого боку, було укладено договір на виконання проектно-кошторисних робіт від 16.05.2012 року №05-05/12, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується розробити проектно-кошторисну документацію (далі - ПКД): «Будівництво теплової мережі та теплового пункту до адміністративно-житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 8».
Наявні у матеріалах справи, які подані на підтвердження виконання умов даного договору, а саме, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, акт, договірна ціна, правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки в наданих Робочих проектах відсутні докази погодження з інженерним відділом Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища напрямків мереж теплопостачання та докази виконання інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, як передбачено п. 3.5 відповідного договору.
Крім того, встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи актів на виконані проектні роботи, дані послуги позивачем передано замовнику (ТОВ «Норвест») раніше ніж отримано від ТОВ «Віндстейт», при цьому з оплатою за такою ж ціною, що в свою чергу є економічно необгрунтованим.
Водночас локальні кошториси, що долучені до матеріалів справи, не затверджені належним чином, датовані вереснем 2009 року, вереснем 2010 року, травнем 2012 року, тоді як договір підряду між позивачем та ТОВ «Норвест» на виконання проектно-кошторисних робіт та виконання будівельно-монтажних робіт по об'єкту укладений 15.05.2012 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки факт надання позивачу послуг по виготовленню проектно-кошторисної документації його контрагентом ТОВ «Віндстейт» не підтверджено, тому позивач не має права включати до податкового кредиту суми податку на додану вартість за такими послугами.
Твердження скаржника на невірне застосування судами ст. 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів підлягає відхиленню, оскільки підставою для відмови в позові стали висновки про нереальність операцій по спірному договору.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 826/10705/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
А.М.Лосєв