20 квітня 2015 року м. Київ К/800/69/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Лосєва А.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2010 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року
у справі № 2а-2398/10/1370
за позовом Головного державного постачальницько-збутового підприємства «Львівелектромашоптторг»
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Головне державне постачальницько-збутове підприємство «Львівелектромашоптторг» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.02.2010 року № 0000262302/0/4461 та № 0000262302/0/4462.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року, відповідачем складено акт від 05.02.2010 року № 304/23-2/01882350, яким встановлено, зокрема, порушення: - п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 17 329, 03 грн.; - п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 22 881, 56 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.02.2010 року: - № 0000262302/0/4461, якими визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 34 322, 34 грн., в тому числі 22 881, 56 грн. за основним платежем та 11 440, 78 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями: - № 0000252302/0/4462, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 24 540, 66 грн., в тому числі 17 329, 03 грн. за основним платежем та 7 211, 63 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.
Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини по придбанню товару з МТВО «Комплекс» та ПП «Укрторгсервіс».
Формування витрат по придбанню товарів від МТВО «Комплекс» позивачем здійснено на підставі накладних, які відповідають вимогам передбаченим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Отриманий товар відображений в даних картках в день його отримання.
Правомірність включення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум від здійснення господарських операцій з ПП «Укртогрсервіс» підтверджується податковими накладними та видатковими накладними.
Факт здійснення оплати позивачем за отриманий товар підтверджено копіями платіжних доручень та реєстром отриманих та виданих податкових накладних.
Крім того, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що актом перевірки не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки контролюючого органу про допущення позивачем спірних порушень, не відповідають дійсності та спростовуються вищенаведеними документами.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року у справі № 2а-2398/10/1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
А.М.Лосєв