20 квітня 2015 року м. Київ К/800/5617/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Лосєва А.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року
у справі № 826/5189/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року у справі № 826/5189/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.06.2012 року № 0002671703.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами перевірки ОСОБА_4 правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету земельного податку за період з 01.07.2009 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 05.06.2012 року № 1650/17-20/2713108879, яким встановлено порушення ст. 2, ст. 15 Закону України «Про плату за землю», ст. 206 Земельного кодексу України, та донараховано земельного податку за період з 01.07.2009 року по 31.12.2011 року на загальну суму 9 653, 35 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року № 0002671703, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок у розмірі 9 653, 35 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до ст. 6 вказаного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, як плата (податок) за землю.
Згідно із пп. «г» п. 1 Підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, зокрема, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» застосовується з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 2009 року по 2012 року позивач був платником єдиного податку.
Судами встановлено, що позивач здійснював у перевіряємий період свою діяльність, згідно свідоцтв платника єдиного податку, шляхом здавання в оренду власного нерухомого майна, з метою отримання прибутку, тобто в рамках здійснення підприємницької діяльності.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до вірного висновку, що позивач звільнений від сплати земельного податку у зв'язку із здаванням нерухомого майна з метою отримання прибутку, а відтак законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення та визначення позивачу зобов'язання зі сплати земельного податку у відповідача не має.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 826/5189/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
А.М.Лосєв