"20" квітня 2015 р. м. Київ К/800/51797/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Лосєва А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Топстар»
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року
у справі № 804/9064/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Топстар»
до Державної податкової інспекції в Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Топстар» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасоівано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.06.2013 року №0001082202.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Науково-виробнича фірма Топстар» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга» за березень, червень 2012 року, ТОВ «Феріт Д» за лютий-березень 2012 року, ТОВ «Матадор» за червень, вересень 2012 року, ТОВ «Старт Д» за березень-грудень 2012 року, ТОВ «Ангстрем Континенталь» за березень, червень 2012 року, відповідачем складено акт від 14.06.2013 року №1098/225/33183798, яким встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 107 512, 72 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 року №0001082202, яким збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 134 390, 90 грн. в тому числі за основним платежем 107 512, 72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26 878, 18 грн.
Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з даними контрагентами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди податок на додану вартість з придбання послуг від його контрагентів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують реальність господарських операцій.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт / послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано докази, які підтверджують факти здійснення господарської діяльності, а саме: договори, акти виконаних робіт, видаткові накладні та податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився із доводами податкового органу про неможливість підтвердження господарських операцій по ланцюгу постачання, а також виходив з того, що у вказаних актах відсутня інформація щодо змісту, обсягів господарської операції.
У даному випадку колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить недоліків первинних бухгалтерських документів.
Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин, а посилання податкового органу на акти перевірок, акт зустрічних звірок третіх осіб та контрагентів позивача є безпідставними.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Топстар» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року у справі № 804/9064/13-а скасувати.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року у справі № 804/9064/13-а залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
А.М.Лосєв