22.04.2015р. м. Київ К/9991/38432/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі №2а-9979/10/1570 за позовом Приватного підприємства «Еффект» до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012, позовні вимоги Приватного підприємства «Еффект» (далі - ПП «Еффект», позивач) до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області (далі - ДПІ у Біляївському районі Одеської області, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Біляївському районі Одеської області №0002671502/0 від 24.09.2010.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 05.06.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.06.2012 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.09.2010 уповноваженими особами ДПІ у Біляївському районі Одеської області було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Еффект» за липень 2010 року, за результатами якої контролюючим органом складено акт №01741/1502/33803233.
На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002671502/0 від 24.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 497689,90грн., у тому числі 473990,40грн. - основний платіж та 23699,50грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Правовою підставою для визначення ПП «Еффект» суми податкового зобов'язання став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 473990,40грн.
Фактично висновок податкового органу про порушення ПП «Еффект» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з Приватним підприємством «Співдружність-Кентавр» (далі - ПП «Співдружність-Кентавр») з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без настання реальних правових наслідків. При цьому, даний висновок відповідача сформовано на підставі акта Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси №1416/23-4/35819313 від 16.09.2010 «Про неможливість проведення перевірки ПП «Співдружність-Кентавр» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, яким сформовано податковий кредит у березні - липні 2010 року», в якому зазначено про відсутність у підприємства основних засобів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів тощо для ведення господарської діяльності та незнаходження ПП «Співдружність-Кентавр» за юридичною адресою.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів є неправомірним, оскільки належним чином оформленими первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування ПП «Еффект» податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
На підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність та товарність спірних фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Співдружність-Кентавр» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договором субпідряду (виконання робіт по ремонту будівель та споруд, ремонту доріг), довідками про вартість виконаних робіт, актами виконаних робіт та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, послуги, надані ПП «Співдружність-Кентавр», відповідають основним видам діяльності ПП «Еффект» та використані ним у власній господарській діяльності саме з метою отримання прибутку.
До того ж, на момент вчинення спірних операцій ПП «Співдружність-Кентавр» було зареєстровано в установленому законом порядку.
Таким чином, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ПП «Співдружність-Кентавр».
Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені ДПІ у Біляївському районі Одеської області у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Співдружність-Кентавр».
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення №0002671502/0 від 24.09.2010 є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі №2а-9979/10/1570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв