23.04.2015р. м. Київ К/800/20285/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5
на постанову Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2013 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року
у справі №1304/8418/12
за позовом ОСОБА_6
до виконавчого комітету Львівської міської ради,
треті особи: 1) ОСОБА_4,
2) ОСОБА_5,
про визнання незаконним та скасування рішення,-
У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, яким просила визнати незаконними та скасувати рішення відповідача «Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 05.10.2010року за №501-09» від 15.11.2010 року №1572.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року, позов задоволено.
При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності позивачем своїх вимог, оскільки в результаті прийняття оскарженого рішення було скасовано інше рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1» від 11.09.2009 року №714 на підставі якого виникли правовідносини, пов'язані з отриманням позивачем свідоцтва про право власності на будинок проведена його державна реєстрація.
Оскільки рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.09.2009 року №714 є актом індивідуальної дії, то воно не може бути скасовано за умови його виконання.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просять вищезазначені судові рішення скасувати, прийняти нову постанову, якою залишити в силі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 05.10.2010року за №501-09» від 15.11.2010 року №1572.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №346 від 10.04.2008 року «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_1» позивачем здійснено реконструкцію житлового будинку.
11.09.2009 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №714 «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1», відповідно до якого погоджено акт готовності житлового будинку після реконструкції з розширенням за рахунок прибудови та надбудови.
Відділом приватизації Франківської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на будинок від 21.12.2009 року.
Однак рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1572 «Про розгляд протесту прокурора м.Львова від 05.10.2010 року №501-09», скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.09.2009 року №714.
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Предметом оскарженні в даній адміністративній справі є рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 05.10.2010року за №501-09» від 15.11.2010 року №1572, яким скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.09.2009 року №714.
Судова колегія звертає увагу, що рішення відповідача від 11.09.2009 року №714 є актом індивідуальної дії. Ним погоджений акт готовності об'єкта до експлуатації - індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1.
На підставі рішення від 11.09.2009 року №714 ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на будинок, а отже рішення фактично виконане.
Приймаючи до уваги рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що оскаржене рішення відповідача є незаконним та підлягає скасуванню.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звертають увагу суду, що реконструкція з добудовою індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1, здійснена позивачем, є протиправною. Вказана обставина є підставою для скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.09.2009 року №714 та відмови в задоволенні позову.
З цього приводу суд касаційної інстанції вказує наступне.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015року у справі за позовом Прокурора Франківського району м. Львова до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування розпорядження, залишено в силі розпорядження Франківської районної адміністрації №346 "Про реконструкцію будинку АДРЕСА_1".
Вказане судове рішення спростовує посилання касаторів на протиправність реконструкції житлового будинку на АДРЕСА_1.
В обґрунтування касаційної скарги фактично покладені доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи по суті.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що адміністративними судами правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Постанову Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: