ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
03.06.2009 р. 15 год. 35 хв. № 4/73
За позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунальне підприємство «Господар»
простягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 95 780 грн.
Суддя Вовк П.В.
Секретар судового засідання Голод В.С.
Представники:
від позивачаДостова Т.В.
від відповідача Якуб Г.О.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 03.06.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 10.06.2009.
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Господар»(надалі Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 95 780 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2009 відкрито провадження в адміністративній справі № 4/73.
Позивач позов підтримує та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач провів перевірку Відповідача, якою було встановлено, що згідно поданого Відповідачем звіту про зайнятість інвалідів за 2002 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у Відповідача становила 574 чоловік і відповідно до законодавства у Відповідача повинні бути працевлаштовані не менше 23 інвалідів, однак Відповідачем фактично було працевлаштовано 3 інваліди, отже Відповідач неповністю виконав вимоги законодавства. Відповідачу були нараховані штрафні санкції у розмірі 95 780 грн. Станом на час розгляду справи в суді Відповідач зазначену суму штрафних санкцій не сплатив.
Відповідач заперечує проти позову, просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд -
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХІІ, у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон № 875-ХІІ), діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.
Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідач подав звіт про зайнятість інвалідів за 2002 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2002 році становила 574 чоловік.
Тобто, відповідно до вищезазначеного, Відповідач був зобов'язаний створити 23 робочі місця для інвалідів. Як підтверджуються відомістю про працюючих інвалідів за 2002 рік, в Відповідача працювало лише 3 інвалідіа у 2002 році та було зазначено, що вакансій для працевлаштування інвалідів немає.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 2 -5 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767, у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (надалі Порядок) підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом за поданням Фонду. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - норматив робочих місць), сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до матеріалів справи розмір середньорічної заробітної плати за 2002 рік становив 4 789 грн., отже сума штрафних санкцій складає -95 780 грн. і станом на час розгляду справи в суді, Відповідач суму штрафних санкцій не сплатив.
Згідно п.10 Постанови КМУ від 03.05.1995р. № 314 (надалі Постанова №314) “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п.11 Постанови №314 Місцеві органи соціального захисту населення
виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації, щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей, подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів, ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Відповідно до п.12 Постанови №314 Державна служба зайнятості веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК;
Однак, Позивачем не надано жодних доказів того, що Відповідач був проінформований про наявність інвалідів, які бажають працювати, не надано доказів, що було направлено інвалідів до Відповідача для працевлаштування та не надано доказів відмови Відповідача у працевлаштуванні інвалідам.
Згідно п.14 Постанови №314 підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідач, згідно переліку вільних вакансій для інвалідів, вказав, що вакансій для працевлаштування інвалідів немає. Отже, відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Однак, відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАСУ адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідач 17.02.2003 подав звіт про зайнятість інвалідів за 2002 рік, відповідно до якого було встановлено не працевлаштування належної кількості інвалідів у 2002 році. Відповідно до ч. 5 Порядку штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Норми законів, які регулюють дані правовідносини загальновідомі і оприлюднені у встановленому законом порядку.
А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів, згідно з ч. 5 Порядку, тобто з 16.04.2003.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 95 780 грн. з підстав пропуску строку звернення до суду.
Судом не встановлено поважних причини пропуску Позивачем строку звернення до суду.
Враховуючи те, що Позивач звернувся з позовом до адміністративного суду 15.07.2008, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 160, 172 КАСУ, суд, -
У задоволені адміністративного позову відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Вовк П.В.