ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/11
03.06.09
Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,
розглянувши матеріали справи
№ 14/11
за позовом
Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів
до
Державного комітету України з державного матеріального резерву
про
стягнення 218335,66 грн.
за участю представників сторін
від позивача
- Пащук В.І.
від відповідача
- не з'явився
У липні 2008 року Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів (надалі -ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі - Комітет) про стягнення 144356,18 грн. основної заборгованості, 12959,56 грн. відсотків річних, 61019,92 грн. інфляційних витрат, разом 218335,66 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилається на те, що між ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів та Державним комітетом України з державного матеріального резерву був укладений договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 101 від 18.08.1998 р. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті витрат позивача, понесених останнім у зв'язку із здійсненням відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про відшкодування витрат, які були ним понесені.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2008 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов'язано сторони виконати певні дії.
Відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у позові з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Поряд з цим, відповідач в судовому засіданні 27.08.2008 р. звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності.
Ухвалами господарського суду міста Києва від 13.08.2008 р., від 27.08.2008 р. розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2008 р. призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.
9 лютого 2009 р. до господарського суду міста Києва надійшов висновок № 10165 судово-економічної експертизи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2009 р. провадження у справі поновлено, призначено розгляд справи в судовому засіданні з викликом представників сторін, яких зобов'язано виконати певні дії.
В судових засіданнях 25.03.2009 р. та 08.04.2009 р. оголошувались перерви у відповідності зі ст. 77 ГПК України.
Згідно з поясненнями позивача від 08.04.2009 р. позивач зазначив, що не погоджується з висновком експертизи та просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 214601,02 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2009 р. суд відклав розгляд справи на 03.06.2009 р.
В судове засідання 03.06.2009 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольни їх.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.1998 р. між ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів та Комітетом підписано договір відповідального зберігання № 101 (надалі - Договір).
Договір підписаний сторонами, проте зі сторони відповідача з поміткою «з протоколом розбіжностей». Протокол розбіжностей до проекту договору про відповідальне зберігання № 101 від 18.08.1998 р. підписаний обома сторонами, проте зі сторони позивача з поміткою «з протоколом погодження розбіжностей».
Протокол погодження розбіжностей до проекту договору про відповідальне зберігання № 101 від 18.08.1998 р., підписаний тільки позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сторони договору стверджують, що вони досягли згоди з усіх істотних умов і знаходились у період зберігання матеріальних цінностей саме у договірних правовідносинах.
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».
Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР, ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Згідно зі ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»встановлено, що суми витрат, які підлягають відшкодуванню повинні визначатися на кожний рік.
Згідно п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532, визначено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування підприємства, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до поданої позовної заяви, позивач стверджує, що протягом 1998-2007 років надав відповідачу послуги зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 252302,10 грн. Відповідач частково провів розрахунки з позивачем на загальну суму 107945,83 грн. Таким чином, станом на 01.04.2008 р. сума понесених позивачем та не відшкодованих відповідачем витрат становить 144356,18 грн.
З метою встановлення фактичного розміру витрат, понесених ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 18.08.1998 р. по 01.04.2008 р. ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2008 р. у даній справі була призначена судово-бухгалтерська (економічна) експертиза.
Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В матеріалах справи міститься висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 10165 від 09.02.2009 р., відповідно до якого експертом було встановлено про неможливість визначити розмір витрат понесених ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів на зберігання матеріальних цінностей держрезерву за період з 18.08.1998 р. по 21.05.2001 р. в зв'язку з відсутністю первинних документів (приймальних актів, нарядів на відпуск), актів звірок розрахунків, розшифровки про взаємозалік. Тому, досліджуючи первинні документи, що містяться в матеріалах справи (приймальні акти форми № Р-16, наряди форми 3 р-28а) витрати ДП ДАК «Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів на збереження цінностей державного матеріального резерву за період з 21.05.2001 р по 01.04.2008 р. документально підтверджені на загальну суму 881,50 грн. (3,07 т. х 3,50 грн.) х 82 міс = 881,50 грн.
Висновок судового експерта вмотивований наступним.
Протягом 1998-2000 років позивачем на підставі приймальних актів було прийнято на відповідальне зберігання зерно.
У зв'язку з тим, що позивачем надані не всі приймальні акти та не надано первинних документів, встановити загальну кількість зерна, прийнятого позивачем на відповідальне зберігання та відпущеного на підставі нарядів за період 18.08.1998 р. по 01.04.2008 р. не вбачається за можливе.
За результатами перевірки від 02.06.2005 р. за період з 21.05.2001 р. по 02.06.2005 р. проведеної співробітниками Західного КРВ КРУ держкомрезерву України та ВДСБЕЗ УМВС України у Волинській області слідує, що у цей період відпуск зерна не проводився, тому залишок зерна, станом на 02.06.2005 р. складав 3,07 т., був аналогічним і на початок періоду, за який здійснювалась перевірка.
За даними розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем підписаного від імені директора та головного бухгалтера позивача, станом на 01.08.2008 р. на відповідальному зберіганні знаходиться 3,07 т. зерна.
Експертом встановлено, що 3,07 т. зерна перебуває на зберіганні у позивача з 21.05.2001 р. по 01.04.2008 р. тобто 82 місяці, а відповідно за цей період позивач поніс витрати на зберігання у сумі 881,50 грн.
При цьому, для розрахунку експерт враховував п. 4.1 Договору № 101 від 18.08.1998 р., відповідно до якого відшкодування витрат зберігача за зберігання за тонно-місяць складає 3,50 грн.
Оцінюючи висновок експертизи в порядку ст. 43 ГПК України суд вбачає дотримання судовим експертом при її проведенні вимог чинного законодавства, в тому числі Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2002 р. № 532.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи та оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності, враховуючи підписаний та погоджений сторонами протокол розбіжностей до договору про відповідальне зберігання від 18.08.1998 р. № 101 відповідно до якого пункт 4.1 до Договору викладений у наступній редакції: «Комітет»відшкодовує у 1998 році витрати «Зберігача»по зберіганню, виходячи з розрахунку 1,5 грн. за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, суд дійшов висновку про необхідність здійснення розрахунку відшкодування витрат зберігача за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 1,50 грн. за тонно-місяць зберігання.
Також, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання відповідача про застосування трирічного строку позовної давності до даних правовідносин на підставі ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР, ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин, прийнявши до уваги положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву в межах строку позовної давності із розрахунку 1,50 грн. за тонно-місяць зберігання.
Враховуючи викладене, згідно розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 165,78 грн. витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву (3,07 т. х 1,50 грн.) х 36 міс = 165,78 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення12959,56 грн. 3% річних та 61019,92 грн. інфляційних витрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу, згідно розрахунку суду з відповідача підлягає стягненню 1,50 інфляційних витрат, 14,95 грн. відсотків річних.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ-4, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії -«Хліб України»Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів (44700, м. Володимир-Волинський, Волинської області, вул. Княгині Ольги, 5, код 00951422) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 165,78 грн. основного боргу, 1,50 інфляційних витрат, 14,95 грн. відсотків річних, 1,82 грн. державного мита, 0,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в позові відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
М.М. Нарольський
Дата підписання рішення: 30.07.2009 р.