Справа: № 753/7326/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Сухомлінов С.М. Суддя-доповідач: Бабенко К.А
30 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В зв'язку з неприбуттям жодного з представників осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року встановлено спосіб і порядок виконання судового рішення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій воно просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у зміні способу виконання судового рішення відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, Ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову Ухвалу, якою у зміні способу виконання Постанови Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2009 року відмовити з наступних підстав.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2009 року, залишеною без змін Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 квітня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково; визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва в частині відмови у нарахуванні ОСОБА_2 надбавки до пенсії у розмірі 30% у відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» незаконною; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_2 надбавку, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини першої ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною першою ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-349а14 за позовом до Управління Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області (правонаступник - Управління Пенсійного фонду України в м. Новограді-Волинському та Новоград-Волинському районі Житомирської області; далі - управління ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, як і в цивільному судочинстві, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 263 КАС містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями статей 105 та 162 КАС, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.
Згідно з частиною четвертою статті 105 КАС адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої, другої статті 162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 263 КАС передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Суди встановили, що Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області постановою від 30 травня 2011 року зобов'язав управління ПФУ здійснити нарахування та провести виплату особі щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону № 1058-ІV, за період з 11 жовтня 2010 року по 11 квітня 2011 року. На виконання зазначеної постанови управління ПФУ здійснило нарахування особі соціальної допомоги у сумі 1042 грн 8 коп. Зазначена сума на час звернення відділу ДВС до суду не виплачена у зв'язку з ненадходженням до ПФУ відповідних коштів із державного бюджету.
Встановлені судами обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 КАС було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум соціальної допомоги буде здійснена управлінням ПФУ після надходження відповідних сум із державного бюджету.
Посилання відділу ДВС на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 КАС постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).
У справі, що розглядається, суд для відновлення права особи на щомісячну соціальну допомогу, передбачену Законом № 2195-IV, прийняв постанову про зобов'язання органу ПФУ нарахувати та виплатити соціальну допомогу в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної особі соціальної допомоги за спірний період судами не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначену допомогу на стягнення конкретної суми цієї допомоги, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зміна на підставі статті 263 КАС способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року - залишенню в силі.
Крім того, судом першої інстанції оскаржувану Ухвалу постановлено іменем України, що є порушенням норм процесуального з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
А як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, за змістом частини першої статті 14 КАС України судові рішення, якими закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України. Закінчення розгляду справи у розумінні цієї норми права є вирішення спору по суті судом першої, апеляційної або касаційної інстанції, у тому числі прийняття постанови щодо частини позовних вимог відповідно до частини першої статті 164 КАС України, ухвалення додаткового судового рішення (стаття 168 КАС України) або в разі, якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов (частина четверта статті 121 КАС України), та вирішення вимоги апеляційної та касаційної скарг. Ці рішення ухвалюються іменем України. Така вимога не поширюється на інше закінчення розгляду справи (закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду), що оформлюється ухвалою.
Згідно з частиною другою ст. 158 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали, в зв'язку з чим, оскаржувана Ухвала не є в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи в адміністративному суді, а тому, не має ухвалюватись іменем України.
Відповідно до п. 6 частини першої ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу.
Згідно з п. 4 частини першої ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення способу і порядку виконання судового рішення, тому, апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольняється, Ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року скасовується та постановляється нова Ухвала, якою у зміні способу виконання Постанови Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2009 року відмовляється.
Відповідно до частини другої ст.211 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
В зв'язку з тим, що Ухвала суду апеляційної інстанції, якою вирішено питання щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення, не перешкоджає подальшому (касаційному) провадженню у справі, вона оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 197, 199, 202, 205, 206, 211, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольнити, Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року скасувати, постановити нову Ухвалу, якою у зміні способу виконання Постанови Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2009 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Бабенко К.А.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.
.
Головуючий суддя Бабенко К.А
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.