Справа № 815/532/15
21 квітня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Потоцької Н.В.
за участю секретаря Загрійчук О.В.
сторін:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представник відповідача Прилипко О.В.
представника третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 до Суворовського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання протиправними дій, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Суворовського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5 в якому позивачка просить визнати протиправними дії із зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що з листа Суворовського РВ в м. Одесі ГУ МВС України в Одеській області вих. №17/3698 від 24.09.2014 р. позивачці стало відомо, що 25.06.2014 р. її незаконно було знято з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1, на підставі заяви власника квартири ОСОБА_5, у зв'язку з відчуженням ОСОБА_1 квартири (договір дарування /р№ 2167/01.12.2011/ ОСОБА_6 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу) та згідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», що і стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.
Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги повністю з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що відповідач діяв на підставі та керуючись законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів.
Так, відповідно до ст. 7 даного закону та п. 3.1 Порядку позивачку знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 так як за наявними документами було проведено відчуження житла шляхом укладання договору дарування, тобто були припинені підстави на право користування ОСОБА_1 вищезазначеною квартирою.
Представник третьої особи - ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволені позову, посилаючись на наявність судових рішень у цивільних справах, якими підтверджено перехід права власності від позивача до третьої особи.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.
01.12.2011 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) було укладено договір дарування, відповідно до якого дарувальник подарувала, а обдарований прийняв в дар квартиру АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А. та внесений в Державний реєстр правочинів за реєстраційним №2167 (а/с.37-38).
05.12.2011 року на підставі договору дарування від 01.12.2011 року КП МБТІ та РОН було здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2, про що видано витяг №32316062 (а/с.39).
Позивачка, вважає що вищевказаний правочин був здійснений нею в результаті обману, під впливом психологічного тиску та у час коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що і стало підставою для звернення до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування не дійсним.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28.11.2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання договору квартири від 01.12.2011р. - залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до СПД ОСОБА_8 про визнання правочину недійсним - задоволено, а саме: визнано недійсним договір про отримання грошових коштів від 01.12.2011р., укладений між ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_8.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_9 про визнання договору дарування квартири удаваним, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про вселення, про виселення, про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру - залишено без задоволення.
14.03.2014 року рішенням Апеляційного суду Одеської області відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1. Апеляційну скаргу ОСОБА_7, представника ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.11.2013 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про утримання грошових коштів від 01.12.2011 року, відмови в задоволенні вимог ОСОБА_5 про вселення, виселення, усуненні перешкод в здійсненні права власності скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про визнання недійсним договору від 01.12.2011 року про утримання коштів відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_9 про витребування квартири, зобов'язання не перешкоджати у здійсненні права власності шляхом зобов'язання знятися з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_3, її звільнення та передачі ключів відмовлено.
В решті рішення суду залишено без змін.
23.06.2014 року ОСОБА_5 звернувся до Суворовського РВ у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області із заявою про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 на підставі договору дарування квартири від 01.12.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровою Є.А.
25.06.2014 року ОСОБА_1 було знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4, у зв'язку з відчуженням ОСОБА_1 квартири (договір дарування /р№2167/01.12.2011/ посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоров Є.А.) та згідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України».
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Нормативно-правовим актом, що регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-IV (надалі - Закон №1382).
Відповідно до ст. 2 Закону №1382, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Приписами ст. 7 Закону №1382 визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення,про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку реєстрації місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів від 22.11.2012 року №1077, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання, яка подається особою або її законним представником; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Інформація територіального органу ДМС України або територіального підрозділу ДМС України, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи посвідки на постійне проживання в Україні; підстав для проживання або перебування особи на обліку у закладі/установі (повідомлення про припинення підстав для проживання/перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Зняття з реєстрації на підставах, визначених в абзацах вісім та дев'ять пункту 3.1 цього розділу, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи закладу/установи або за заявою власника/наймача житла або їх законних представників.
З урахуванням досліджених обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача як суб'єкта владних повноважень відбулися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено законодавством України, а саме: зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 було здійснено на підставі заяви ОСОБА_5, який набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на законних підставах.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від 05.11.2014 р. у справі № 6-158цс14, так відповідно до частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Дана правова позиція Верховного суду України береться судом до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено, ОСОБА_1 не є власником спірної квартири та членом сім'ї власника (ОСОБА_7.), тоді як, виникнення у членів сім'ї власника жилого будинку права на користування цим будинком є похідним від виникнення у власника права власності на будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок, припиняє право членів його сім'ї на користування жилим будинком.
В силу частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З урахуванням викладеного суд критично ставиться додоводів представника позивача про протиправність дій відповідача по зняттю позивачки з реєстраційного обліку, оскільки вона не втратила право користування квартирою.
Право користування жилим приміщенням виникає та існує лише за наявності права власності.
Як встановлено судом, право власності на квартиру позивачка втратила, а відтак втратила і право користування, а тому зняття її з реєстраційного обліку цілком правомірно.
Крім того, не може бути прийнято судом і посилання представника позивача на порушення відповідачем приписів Конституції України через неправомірне застосування підзаконного нормативного акту.
Як встановлено судом, позивачка була знята з реєстраційного обліку на підставі ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
При цьому, Наказ МВС України № 1077 від 22.11.2012 "Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів" зареєстрований в Міністерствіюстиції 18.12.2012 р. за №2109/22421 та розроблений відповідно до Законів України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та визначає процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Вказаний наказ підлягає застосуванню управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України.
Частиною ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд, згідно ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, про відсутність законодавчо визначених підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Потоцька Н.В.
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
27 квітня 2015 року.