"27" квітня 2015 р. Справа №922/314/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Кузнєцовій І.В.,
за участю представників сторін:
позивача - Герасименко О.О. на підставі довіреності від 22.01.2015р.,
1-го відповідача - Гусаков Є.І. на підставі довіреності №32 від 02.01.2015р.,
2-го відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" в особі Луганської філії (вх.№1950Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року по справі №922/314/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів" "Донбастрансгаз", м. Донецьк
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" в особі Луганської філії,
2. Свердловського РЕМ, м. Свердловськ,
про стягнення 191163,96 грн.
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів" "Донбастрансгаз" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" та до Свердловського РЕМ про стягнення з ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" суми основного боргу за договором №"ДСВ"/13 (9999080933) від 05.04.2011 року за надані у червні 2012 року - вересні 2013 року послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання для забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії - 153 273, 00 грн., суми на яку змінилася сума боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 2 5915, 11 грн.; суми 3% річних з простроченої суми у розмірі 7 091, 54 грн.; пені у розмірі 4 884, 31 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року у справі №922/314/14 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів" "Донбастрансгаз" суму основного боргу за договором №"ДСВ"/13 (9999080933) від 05.04.2011 року за надані у серпні 2012 року - вересні 2013 року послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання для забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії - 152 708, 00 грн., суму на яку змінилася сума боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 10 078, 73 грн.; суму 3% річних з простроченої суми у розмірі 1 481, 06 грн.; та 3 285, 36 грн. судового збору.
Відмовлено в позові в частині вимог про стягнення 565, 00 грн. основної заборгованості, 4 884,31 грн. пені, 5 610, 48 грн. трьох процентів річних та 15 836, 38 грн. інфляційних втрат.
В частині позовних вимог по відношенню до другого відповідача - Свердловського РЕМ провадження у справі припинено.
Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, апелянт просить суд судові витрати покласти на позивача.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивачем не направлялись на адресу першого відповідача рахунки на оплату послуг; надіслана позивачем претензія була підписана не уповноваженою особою, до претензії були додані не оригінали рахунків, а їх копії, рахунки не відповідають узгодженій сторонами в договорі формі; позивачем не надано доказів, що ним на адресу першого відповідача надсилалась саме додана ним до позовної заяви претензія-вимога разом з рахунками до неї, поштове повідомлення без опису вкладення не є доказом вручення даної претензії-вимоги.
Крім того, апелянт посилається на наявність об'єктивних причин (заборгованість споживачів електричної енергії) та форс-мажорних обставин (проведення антитерористичної операції в Луганській області), які унеможливлюють виконання обов'язків перед контрагентами.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. у справі №922/314/15 прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 27.04.2015р.
До початку судового засідання 27.04.2015р. апелянтом подано до Харківського апеляційного господарського суду клопотання (вх.№6816) про долучення до матеріалів справи копій витягу та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовного свого підприємства.
Позивачем подано до апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу (вх.№6825 від 27.04.2015р.), просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 27.04.2015р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що сторони у справі з'явились в судове засідання та надали свої пояснення та заперечення щодо апеляційної скарги, а також, що явка представників учасників судового процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою, з урахуванням передбачених статтею 102 Господарського процесуального кодексу України строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
05.04.2011 року між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (після реорганізації - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (власник мереж) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж №"ДСВ"/16 (9999080933) (надалі - договір) (а.с.39-43).
Відповідно до умов договору, власник мереж зобов'язався надавати послуги з утримання електричних мереж спільного використання для забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач зобов'язався своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги, відповідно до умов договору.
Пункт 4.1. договору визначає, що користувач зобов'язаний здійснювати оплату за послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання належних власникові мереж, в строк, встановлений договором. Розрахунок плати за використання електричних мереж власником мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж».
Згідно пункту 7.1. договору, розрахунковим вважається з 01 числа поточного місяця до 01 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 7.3. договору, оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок власника мереж на підставі рахунку, виставленого власником мереж користувачу. Власник мереж виставляє рахунок після підписання сторонами акту прийому-здачі наданих послуг. Користувач сплачує рахунок протягом десяти днів, починаючи з дня його отримання від власника мереж.
Пункт 9.4. договору визначає, що договір укладається на строк до 31.12.2011р. та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення цього строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від договору або його перегляд.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів прийому-здачі наданих послуг (а.с.80-92): акт від 30.09.2012р. на суму 10 475, 00грн., акт від 31.10.2012р. на суму 10 750, 00грн., акт від 30.11.2012р. на суму 10 475, 00грн., акт від 31.12.2012р. на суму 10 475, 00грн., акт від 31.01.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 28.02.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 31.03.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 30.04.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 31.05.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 01.07.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 01.08.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 01.09.2013р. на суму 12 312, 00грн., акт від 30.09.2013р. на суму 12 312, 00грн.
Загальна сума наданих послуг становить 152 708, 00грн.
Як зазначено у наведених актах, сторони підтверджують, що згідно договору власником мереж забезпечено передачу електричної енергії технологічними мережами в точки приєднання електроустановок користувача та/або суб'єктів господарювання, передачу енергії яким забезпечив користувач.
Усі акти прийому-здачі наданих послуг підписані та скріплені печатками сторін у справі. Перший відповідач отримання наданих позивачем послуг не заперечує.
Стаття 193 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, відповідно до пункту 7.3 договору оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється підставі рахунку, виставленого власником мереж користувачу.
Власник мереж виставляє рахунок після підписання сторонами акту прийому-здачі наданих послуг.
Користувач сплачує рахунок протягом десяти днів, починаючи з дня його отримання від власника мереж.
За умовами договору, позивачем були виставлені першому відповідачу рахунки на оплату: №130 від 31.08.2012р., №133 від 28.09.2012р., №138 від 31.10.2012р., №141 від 30.11.2012р., №147 від 31.12.2012р., №3 від 31.01.2013р., №38 від 29.03.2013р., №21 від 30.04.2013р., №39 від 31.05.2013р., №40 від 28.06.2013р., №132 від 31.07.2013р., №31 від 31.08.2013р. та №41 від 30.09.2013р. (а.с.66-79).
Вручення відповідних рахунків першому відповідачу підтверджується наявною у матеріалах справи претензією-вимогою (а.с.48-49), яка була надіслана позивачем на адресу першого відповідача, в якій перелічені додатки до претензії, а саме зазначено про надсилання копій рахунків та актів.
Отримання першим відповідачем даної претензії-вимоги, а відтак і копій рахунків та актів підтверджується наявною у матеріалах справи копією поштового повідомлення про вручення претензії-вимоги (а.с.50).
Проте, перший відповідач за отримані послуги з позивачем не розрахувався, доказів оплати суду не надав.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт отримання першим відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи та апелянтом не спростовується, перший відповідач направлену позивачем претензію та додані до неї документи отримав, проте, рахунки не оплатив, доказів на підтвердження погашення заборгованості суду не надав.
Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з першого відповідача грошових коштів за надані послуги в сумі 152 708, 00грн. є правомірною, відповідає вимогам чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню.
В решті позову про стягнення 565,00грн. основної заборгованості судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено як недоведеної позивачем, оскільки матеріали справи містять акти прийому-здачі наданих послуг лише на суму 152 708, 00грн.
У відповідності до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, заборгованість першого відповідача перед позивачем у розмірі 565, 00грн., заявником не доведено.
Згідно положень статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом положень статей 216, 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.
Стаття 612 цього Кодексу закріплює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до пункту 8.2.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 цього договору, з порушенням терміну, визначеного пунктом 7.3. договору, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі 0, 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати.
За невиконання грошових зобов'язань, згідно умов договору та з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" позивачем нарахована пеня за період з 16.05.2013р. по 15.04.2014р. в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нарахована пеня, враховано спеціальний строк позовної давності встановлений для стягнення неустойки, окремо за кожним актом прийому-здачі наданих послуг, яка за розрахунком позивача склала 4 884,31грн. (а.с.62-65).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується, що обов'язок по оплаті послуг, наданих позивачем, із урахуванням змісту пункту 7.3. договору, виник у відповідача з 25.06.2014р. (дата отримання претензії-вимоги з копіями рахунків на оплату відповідно до поштового повідомлення про вручення), доказів, що рахунки на оплату послуг вручені відповідачу у інший період в матеріалах справи відсутні, і такі рахунки мали бути оплачені у строк до 06.07.2014р. (десятиденний термін установлений пункту 7.3. договору закінчується 05.07.2014р.).
За наведених підстав, місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що правомірним є нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, починаючи з 06.07.2014р.
Оскільки позивачем нарахування пені виконано за період з 16.05.2013р. по 15.04.2014р., судом першої інстанції правомірно відмовлено в позові про стягнення з першого відповідача пені за вказаний період у розмірі 4 884, 31грн.
Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховані до стягнення інфляційні втрати у розмірі 25 915, 11грн. за період з 01.08.2012р. по 30.09.2014р. та три проценти річних у розмірі 7 091, 54грн. за період з 16.07.2012 р. по 31.10.2014р. (а.с.59-62).
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.07.2014р. по 31.10.2014р., колегія апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції, що розмір інфляційних втрат становить 10 078, 73грн., трьох процентів річних - 1 481, 06грн. та в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судова колегія апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що другий відповідач, як свідчать матеріали справи, не є юридичною особою, не наділений правом бути стороною в судовому процесі, отже судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в частині позовних вимог по відношенню до другого відповідача на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивачем не направлялись на адресу першого відповідача рахунки на оплату послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено надсилання позивачем першому відповідачеві претензію-вимогу, в якій зазначено суму заборгованості за період з серпня 2012 року по вересень 2013 року та додано копії актів прийому-здачі послуг та рахунків на оплату.
Щодо доводів апелянта, що надіслана позивачем претензія була підписана не уповноваженою особою, до претензії були додані не оригінали рахунків, а їх копії, рахунки не відповідають узгодженій сторонами в договорі формі, позивачем не надано доказів, що ним на адресу першого відповідача надсилалась саме додана ним до позовної заяви претензія-вимога разом з рахунками до неї, поштове повідомлення без опису вкладення не є доказом вручення даної претензії-вимоги, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, претензія-вимога підписана провідним юрисконсультом філії «УМГ «Донбастрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» О.О. Герасименко.
Згідно наявної у матеріалах справи копії довіреності №13 від 13.01.2014р. (строк дій довіреності до 31.12.2015р.) (а.с.37), позивачем було уповноважено Герасименко О.О., провідного юрисконсульта сектору претензійно-позовної роботи юридичного відділу філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз», зокрема, «підписувати і подавати від імені ПАТ «Укртрансгаз» вимоги, претензії та відповіді на претензії».
Порядок пред'явлення претензії регулюється статтею 6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до положень якої претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях.
Отже, приписами чинного процесуального законодавства не передбачено обов'язку надсилання претензії з описом вкладення у цінний лист, як і не передбачено обов'язку додавати оригінали документів, на які заявник посилається на підтвердження своїх вимог.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Умови укладеного між сторонами у справі договору чітко визначено обов'язок першого відповідача сплатити вартість отриманих послуг.
Такий обов'язок покладено на апелянта і в силу статей 526, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, перший відповідач отримав надані позивачем послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття послуг та апелянтом не спростовується, рахунки на оплату перший відповідач отримав 25.06.2014р. (згідно копії поштового повідомлення про вручення), отже, згідно пункту 7.3. договору такі послуги першим відповідачем мали бути оплачені у строк до 06.07.2014р.
Разом з тим, рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє першого відповідача від обов'язку сплатити отримані послуги з утримання електричних мереж спільного використання.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.09.2009р. у справі №37/405.
Щодо посилань апелянта на наявність об'єктивних причин (заборгованість споживачів електричної енергії) та форс-мажорних обставин (проведення антитерористичної операції в Луганській області), які унеможливлюють виконання обов'язків перед контрагентами, судова колегія зазначає наступне.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на статтю 233 Господарського кодексу України, яка визначає право суду зменшувати розмір штрафних санкцій.
Проте, ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного господарського суду апелянт із заявою про зменшення штрафних санкцій не звертався, доказів в обґрунтування наявності заборгованості споживачів електричної енергії апелянт не надав.
Разом з тим, слід зазначити, що судом першої у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені (штрафних санкцій) відмовлено в повному обсязі.
Статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що протягом термiну дiї цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали мiсце на територiї проведення антитерористичної операцiї, як пiдстави для звiльнення вiд вiдповiдальностi за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифiкат Торгово-промислової палати України.
Як вбачається із наданого апелянтом сертифікату про форс-мажорні обставини вих. №2563 від 22.08.2014р., відповідно до якого ТПТ України підтверджує дії щодо проведення АТО на території Луганської області обставинами форс-мажору, передбаченими умовами договору №3969/02, укладеного 28.03.2007р. ДП «Енергоринок» та ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання».
Відповідно до сертифікатів (висновків) №691 та №692 про форс-мажорні обставини, ТПТ України підтверджує дії щодо проведення АТО на території Луганської області обставинами форс-мажору для ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
Таким чином, надані апелянтом сертифікати Торгово-промислової палати України не стосуються спірних правовідносин та не підтверджують наявність форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання першим відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором про спільне використання технологічних електричних мереж №"ДСВ"/16 (9999080933) від 05.04.2011р.
Крім того, обов'язок зі сплати за договором у першого відповідача виник з 25.06.2014р., у той час як апелянт звернувся до ТПП України лише у серпні-вересні 2014р.
Як зазначено у сертифікатах (висновках) №691 та №692 про форс-мажорні обставини, ТПТ України підтверджує наявність форс-мажору для ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів з 12.08.2014р.
Тобто, зобов'язання апелянта виникли до моменту виникнення форс-мажорних обставин.
Разом з тим, у відповідності до пункту 8.3.2. договору сторона, для якої виникнення зобов'язань стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили, має письмово повідомити іншу сторону про початок, тривалість та ймовірну дату припинення дії обставин непереборної сили у триденний строк з дати виникнення цих обставин.
Проте, матеріали справи не містять доказів повідомлення першим відповідачем позивача про початок дії обставин непереборної сили.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року по справі №922/314/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" в особі Луганської філії залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 року по справі №922/314/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 30 квітня 2015 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.